1.З. Мікросистема та основні характеристики

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскі­льки мікросистема виступає як система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспек­тах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають в ці відносини, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарсгва. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадя­нами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функ­ціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домо­господарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства — це власники ресурсів, що постача­ються ними для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домо­господарства перетворюються на продавців, формують пропо­зицію;

б) підприємства (фірми). До них відносяться будь-які господа­рюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття «підприємство» у мікроекономі­ці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві, зокре­ма у Законі України «Про підприємства»-. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов'язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроеко­номічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава. Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснюють роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, органі­зує виробництво товарів громадського користування тощо. Най­суттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці аналізуються як ресурси: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприєм­ницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхі­дної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці ро­зуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті гру­пи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчасті­ше їх називають узагальнюючим словом «земля». Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому про­цесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економіч­них суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: і

- обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що відсутня можли­вість його отримання на попередніх умовах. Збільшення ж залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у результаті абсолютної обмеженості ресурсів;

- взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: ка­піталу та праці;

- взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідно­шення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розгля­дається річ (матеріальний продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному вираженні. Вартісне вираження значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку,

або ж порівнянними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроеко­номіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема

- ринкова система. Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та кон­куренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем та по­купцем, має деякі відмінні риси:

- рівноправне положення учасників. Це означає, що ні прода­вець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з учасників ринко­вого зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

- використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з мен­шим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

- повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода - це одна сторона ринкового положення суб'єкта, то по­вна самовідповідальність - зворотна. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних пото­ків: товарів та грошей. Наочна схема кругообігу товарів та грошей (рис. 1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді рин­кову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато у чому за­лежить від стану конкурентного середовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конку­ренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на до­сягнення рівноваги як окремих суб'єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому. З'ясування механізмів вста­новлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є голов­ним завданням розділу економічної теорії, що називається «мікроекономіка».