Надзадача

Ми не можемо пройти повз одне з важливих положень в естетичних принципах Станіславського. Ми часто вживаємо в нашій термінології слова «надзадача» і «наскрізна дія». Незважаючи на те, що ми ні в якому разі не претендуємо на розкриття в повному обсязі всієї системи Станіславського, ми увесь час підкреслюємо, що для точного розуміння методу діючого аналізу п'єси і ролі необхідно вивчення всіх елементів сценічної творчості, що нам розкриває Станіславський. Тому вважаємо за необхідне нагадати, що мав на увазі Станіславський, говорячи про надзадачу і наскрізну дію. Процитуємо насамперед самого Станіславського. «Надзадача і наскрізна дія,— пише Станіславський,— головна життєва суть, артерія, нерв, пульс п'єси... Надзадача (бажання), наскрізна дія (прагнення) і виконання його (дію) створюють творчий процес переживання».Як же розшифрувати це? Станіславський постійно говорив, що подібно тому, як із зерна виростає рослина, так точно з окремої думки і почуття письменника виростає його твір. Думки, почуття, мрії письменника, що наповнюють його життя, що хвилюють його серце, штовхають його на шлях творчості. Вони стають основою п'єси, заради них письменник пише свій літературний твір. Весь його життєвий досвід, радості і прикрості, перенесені ним самим і спостереження в житті, стають основою драматургічного твору, заради них він береться за перо. Головною задачею акторів і режисерів є, з погляду Станіславського, уміння передати на сцені ті думки і почуття письменника, в ім'я яких він написав п'єсу. «Умовимося ж на майбутній час,— пише Костянтин Сергійович,— називати цю основну, головну, всеосяжну мету, що притягає до себе всі без винятку задачі, що викликає творче прагнення двигунів психічного життя й елементів самопочуття артисто-ролі, надзадачею твору письменника».Визначення надзадачі — це глибоке проникнення в духовний світ письменника, у його задум, у ті спонукальні причини, що рухали пером автора. Надзадача повинна бути «свідомою», що йде від розуму, від творчої думки актора, емоційною, збуджуючою всю його людську природу і, нарешті, вольовою, що йде від його «щиросердечної і фізичної істоти». Надзадача повинна розбудити творчу уяву артиста, збудити віру, збудити всю його психічне життя. Одна і та ж вірно визначена надзадача, обов'язкова для усіх виконавців, пробудить у кожного виконавця своє відношення, свої індивідуальні відгуки в душі. «Без суб'єктивних переживань того, хто творить, вона суха, мертва. Необхідно шукати відгуків у душі артиста, для того щоб і надзадача, і роль зробилися живими, тріпотливими, сяючими усіма фарбами справжнього людського життя».Дуже важливо при пошуках надзадачі точне визначення її, влучність у її найменуванні, якими діючими словами її виразити, тому що часто неправильне визначення надзадачі може призвести виконавців до помилкового шляху. Один із прикладів, що приводить К. С. Станіславський з цього приводу, стосується його особистої артистичної практики. Він розповідає, як він грав Аргана в комедії «Хворий, тай годі» Мольєра. Спочатку надзадачу визначили так: «Хочу бути хворим». Незважаючи на всі старання Станіславського, він усе далі ішов від суті п'єси. Весела сатира Мольєра перетворювалася в трагедію. Усе це пішло від невірного визначення надзадачі. Нарешті він зрозумів помилку і дошукався до іншого визначення надзадачі: «хочу, щоб мене вважали хворим»,— усе стало на своє місце. Відразу установилися правильні взаємини з лікарями-шарлатанами, відразу зазвучав комедійний, сатиричний талант Мольєра. Станіславський у цій розповіді підкреслює, що необхідно, щоб визначення надзадачі давало розуміння і напрямок роботі, щоб надзадача бралася із самої гущавини п'єси, із найглибших її схованок. Надзадача штовхнула автора на створення свого твору — вона ж і повинна направити творчість виконавців.