Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курс.правоохорон. семінар.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
557.57 Кб
Скачать

Як правильно провести "розмову" з підлітком-правопорушником або звичайним підлітком в разі його звернення по допомогу до фахівців правоохоронців

ПОРАДИ. Коли підліток за власною ініціативою звертається до фахівців правоохоронного профілю із інформацією чи скаргою, важливо, щоб він довіряв правоохоронцю. У такому випадку підлітка необхідно уважно вислухати, зрозуміти, допомогти.

У цих випадках корисна формула довіри:

Таблиця. 2. Формула довіри

Співчуття + Розуміння + Допомога

Довіра = ------------------------------------------------------------------------

Можлива небезпека (зловживання довірою)

Довірою можуть скористатися і злочинці (шахраї, крадії, нечесні політики і бізнесмени). Довіряти небезпечно. Варто навчитися виявляти маніпулятивні впливи та протистояти їм. Але чи варто виявляти недовіру до священика, лікаря, адвоката, психолога, адже вони за своїм фахом покликані допомагати людям, зобов’язані дотримуватися норм професійної етики.

Мабуть вам відомі приклади зловживання довірою з боку юристів. Якоюсь мірою це пояснює чому не тільки представники злочинного світу, а й пересічні громадяни ставляться до юристів з певною недовірою.

Розмова – цілеспрямований і організований діалог. Розмова – це простий засіб отримати не тільки суттєву інформацію, але й довідатися про погляди, мотиви, досвід, внутрішній стан людини. Ми завжди залежні від того, наскільки опитувана особа здатна чи охоча розповідати про себе, повідомляти про себе певні відомості. Для успіху розмови завжди істотну роль відіграє рівень співробітництва.

Особливі типи розмов являють собою сприйняття повідомлення, переказ свідчень, допит, розмову з жертвою події тощо:

  • типи розмов: індивідуальні – групові – міжгрупові,

  • діагностичні, терапевтичні, консультаційні, розмови для потреб службової ситуації, коригувальні.

Фази розмови:

  • вступ, формальності, встановлення контакту, створення атмосфери співробітництва;

  • середина – повідомлення доказів, поступове наближення до що мету розмови;

  • пік – з’ясування чи вирішення основи проблеми, досягнення власної мети; розмова може мати і декілька піків;

  • вихід з контакту повинен забезпечити передумови для подальшої співпраці.

Коротка розмова також має хоча б поверхово містити наведені складові.

Під час розмови звертаємо увагу:

- на зміст мовлення, на експресивний характер мови, на формальний бік мови;

- впливи, що представлені контекстом ситуації;

- прояви спонтанності, мовчання співрозмовника, приголомшеного запитанням чи інформацією;

- наявність згоди чи непорозуміння, вдалості чи не вдалості окремих сторін мовлення, які впливають на вірогідність інформації, громадську цінність, важливість особистого свідчення.

Передумови успішного проведення розмови:

- створити відповідні умови (вдалий час, місце, щоб не заважали інші особи, помітки тощо);

- вести розмову без поспіху;

- встановлення контакту належно і відповідно до поставленої мети;

- мету повідомити зрозуміло і правдиво;

- запитання формулювати коротко і зрозуміло;

- бути терплячим і тактовним; не піддаватися на провокації, ухильні маневри;

- вміло і гнучко реагувати на несподівані відповіді, ухиляння і перекручення;

- враховувати неточність пам’яті допитуваного і можливості не цілком усвідомлюваних перекручень і зміщень;

- не варто перекручення сприймати одразу як брехню;

- враховувати залежність повідомлених даних від положення і стану допитуваного;

- утриматися від поспішних висновків і поверхових вражень.

Типові помилки при проведенні розмови:

- зарозумілий, презирливий і зневажливий, надмірно компетентний тон слідчого;

- вживання незрозумілих слів і мовних зворотів;

- надмірне побоювання пауз, мовчання, через це недосвідчені слідчі втрачають спокій й упевненість у собі;

- постійне виправляння і скеровування допитуваного;

- нетерплячість, намагання дізнатися за найкоротший термін часу якнайбільше інформації;

- сугестивні запитання і формулювання (підштовхування до відповідей, які ми хочемо почути).

Оцінка особистої історії. На підставі відомостей про події, які сталися у житті людини раніше та, зважаючи на її теперішній стан приходимо до висновку про наявні проблеми. Увага до неточностей спогадів, намагання показати себе у кращому вигляді, спрощене і деформоване розуміння причин і наслідків, і перекручений виклад давніших подій.

Оцінка продуктів і наслідків діяльності. З певної точки зору не є суттєвим те, як людина мислить і відчуває, а перш за все те, що ця людина реально здійснює, у якій діяльності вона проявляє себе і до яких наслідків це приводить. Традиційно тут велику увагу приділяють діяльності, що повязана з працею, залученням у середовище інших людей і колективу, де дотримують загальноприйнятих правил і порядків.

Джерела помилок під час оцінки:

Проведення аналогійтенденція оцінювати інших „по собі”. Схильність помилково вважати, що інші люди мають (або повинні були б мати) погляди, позиції, цінності, смаки тощо, подібні до наших.

Вплив особистого ставлення - переоцінюємо тих, хто нам симпатичний, висловлює підтримку, може бути корисним тощо, і навпаки.

Упередженість – може бути позитивна, частіше є негативною - спрощено оцінюємо тих, хто, наприклад, однієї з нами національності, раси, віку, зовнішності, професії, зросту тощо.

Гало-ефект” – людину оцінюємо відповідно до знаменної події, за яскраво вираженою властивістю, чи особливістю, яка звертає на себе увагу.

Перше враження – надто швидкий і не аргументований висновок про іншу людину, що засновується передусім на почуттях та інтуїції, а не на послідовному, раціонально аргументованому пізнанні. Оцінка першого враження буває нестійка, може коливатися, інколи перше враження буває правильним і переконливим, іншим разом це враження окреслюється поверховим ах-ефектом. Тому тут доречна і необхідна стриманість у висновках.

Тенденція до узагальнення. Йдеться про помилку, яка полягає в переоцінці ролі певних якостей. Так, наприклад, від агресивної людини очікуємо енергійність, від ласкавої - чесність. Причому такий зв’язок може бути, але він не є обов’язковим.

Ефект постійності – надмірна залежність від минулого досвіду, інерція традиційного у здійснюваній оцінці.

Вплив народної традиції, приказок і мовних зворотів – з одного боку, виражають нагромаджений людський досвід, однак з іншого, – не завжди бувають доречними, адже існують і винятки.

Помилка тенденції до “золотої середини через небажання достатньо розрізняти людей, закидання людей “до одного мішка”.

Суб’єктивна “теорія особистості” – кожен з нас має своєрідний погляд на людей і на світ, що впливає на те, як ми сприймаємо та оцінюємо інших людей. Така теорія дозволяє виносити як обґрунтовані судження, так і перекручені або підтасовані висновки.

Вплив естетичного стереотипу, переоцінка зв’язку між зовнішністю людини і її рисами характеру. Але ж не обов’язково, щоб “герої” мали “героїчний” вигляд тощо.

Вплив середовища, у якому спостерігаємо, говоримо, оцінюємо. У середовищі, неприємному, гнітючому, що викликає напруження, робимо висновки менш приязні, аніж там, де ми відчуваємо себе приємно і вільно.

Актуальний стан людини - коли нас щось гнітить, коли ми переймаємося власними проблемами, коли ми маємо погане самопочуття, сприймаємо менше і оцінюємо суворіше.

ПІДСУМКИ:

Що було відомо Вам про психіку підлітків і дорослих раніше і що Ви знаєте тепер?

ПРИМІТКА

Не забувайте, що родина - найближчі та дорогі нам люди, які люблять Вас. Сім'я з розвитком суспільства теж зазнає змін, проте лишається головною цінністю.

Проаналізуйте проблеми, які виникають у родині між її членами.

Оскільки це остання тема курсу, корисно перечитати літературу, присвячену взаємовідносинам у сім’ї.