КПК

171

5) дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку, у необхідних випадках проводиться за участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. При виявленні в інформації даних, які мають доказове значення, у протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи (ч. 4 ст. 187-1 КПК України).

Питання 14. Призначення експертизи: підстави та процесуальний порядок. Процесуальні види експертиз

Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду (ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”).

Проведення судової експертизи охоплює:

1)призначення експертизи;

2)проведення експертного дослідження;

3)подання експертом висновку з питань, які були поставлені перед ним органом, що призначив експертизу.

Мета експертизи – з’ясувати при провадженні в кримінальній справі питання, для вирішення яких потрібні наукові, технічні чи інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК України).

Підстава для призначення експертизи – необхідність застосування для вирішення певних питань при провадженні у кримінальній справі наукових, технічних або інших спеціальних знань (ч. 1 ст. 75 КПК України).

До спеціальних знань належать знання експерта в певній галузі науки, техніки, іншої сфери людської діяльності, набуті ним унаслідок професійної підготовки та досвіду роботи. До них не належать загальновідомі й загальнодоступні наукові знання в галузі матеріального та процесуального права, якими повинні володіти (і вирішувати пов’язані з ними питання) самі особи, що провадять дізнання, слідчі, прокурори, судді.

Питання про призначення експертизи в конкретному випадку вирішує суб’єкт, у провадженні якого перебуває справа. Стаття 76 КПК України передбачає винятки з цього правила, бо названі в ній питання завжди вимагають для їх вирішення спеціальних знань у галузі судової медицини чи судової психіатрії. Отже, експертиза призначається обов’язково:

1)для встановлення причин смерті;

2)для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

3)для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справі даних, які зумовлюють сумнів щодо його осудності;

4)для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України;

172

5) для встановлення віку підозрюваного чи обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів та неможливо їх отримати.

Крім цього, обов’язковим є призначення експертизи і для вирішення питання про нездатність осіб правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати показання про них (п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК України).

Непризначення в зазначених випадках експертизи органами досудового розслідування означає неповноту дізнання чи досудового слідства й веде до повернення справи на додаткове розслідування.

Загальні правила призначення експертизи:

–експертиза може бути призначена тільки після порушення кримінальної справи. Момент її призначення визначає особа, в провадженні якої перебуває справа, зважаючи на особливості цієї справи. Експертизу не слід призначати раніше, ніж будуть зібрані матеріали, необхідні для її проведення. Водночас не треба й відкладати призначення експертизи, позаяк це може призвести до затягування строків розслідування, а іноді – до неможливості проведення експертизи внаслідок істотної зміни чи знищення об'єктів, які підлягають дослідженню;

–про призначення експертизи виноситься постанова, в якій зазначають: підстави до її проведення; прізвище експерта чи назву установи, яким доручено

їїпроведення; питання, на котрі експерт повинен дати відповіді; об’єкти, що мають бути досліджені; матеріали кримінальної справи, які передаються експертові для ознайомлення (ч. 2 ст. 196 КПК України);

–за загальним правилом, призначення експертизи відбувається без санкції прокурора та без рішення суду. Виняток становлять випадки, коли при проведенні судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи виникає потреба у тривалому спостереженні за обвинуваченим. У такому разі слідчий за згодою прокурора звертається з поданням до суду для вирішення питання про поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу. У разі позитивного вирішення цього питання суд виносить постанову. На неї прокурор, обвинувачений, його захисник або законний представник протягом трьох діб можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Подання апеляції не зупиняє виконання постанови судді;

–як експерта може бути викликано будь-яку особу, що має необхідні знання, для того, щоб дійти висновку з досліджуваних питань;

–не можуть бути експертами особи, що перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого чи які раніше були ревізорами в справі;

–питання, що ставляться експертові, та його висновок не повинні виходити за межі спеціальних знань цієї особи (якщо питання виходить за межі його компетенції чи наданих матеріалів недостатньо для висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, який призначив експертизу, про неможливість дати висновок (ч. 4 ст. 77 КПК України). Наприклад, заборонено ставити перед експертом питання щодо юридичної кваліфікації дій

173

обвинуваченого. Щоправда, останнім часом у теорії кримінального процесу точиться дискусія щодо можливості запровадження у кримінальний процес правової експертизи;

–експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність;

–висновок експерта для особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду не є обов’язковим (але незгоду з ним має бути мотивовано у відповідній постанові, ухвалі чи вироку).

Процесуальний порядок призначення експертизи.

Визнавши провадження експертизи необхідним, слідчий виконує процесуальні дії у такій послідовності:

1) виносить постанову про призначення експертизи; 2) ознайомлює з цією постановою обвинуваченого (підозрюваного) та

роз’яснює йому права, передбачені ст. 197 КПК України, про що складає протокол;

3) приймає рішення за клопотаннями, котрі були заявлені обвинуваченим (підозрюваним), його захисником і законним представником;

4) у разі необхідності отримує зразки для експертного дослідження в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України;

5) направляє постанову й об’єкти, що підлягають дослідженню, та зразки до експертної установи чи, якщо експертиза проводитиметься не в експертній установі, викликає експерта, ознайомлює його з постановою, роз’яснює права й обов’язки, передбачені ст. 77 КПК України, та попереджає про відповідальність за статтями 384, 385 КК України, про що складає протокол (ч. 3 ст. 196 КПК України).

Процесуальні види експертиз:

• за суб’єктним складом проведення:

–одноособова – провадиться одним експертом, який дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність;

–комісійна – провадять декілька експертів – фахівців однієї галузі знань, які дають загальний висновок. Якщо експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає власний висновок окремо;

–комплексна – провадиться декількома експертами – фахівцями різних галузей знань, які можуть скласти спільний висновок, що підписується кожним експертом загалом або в тій частині, що відображає хід і результати досліджень, проведених кожним з експертів особисто;

• за підставами призначення:

–первинна – призначається вперше (об’єкт досліджують уперше);

–додаткова – призначається в разі, якщо первинна експертиза визнана неповною чи не досить зрозумілою, її проведення доручається тому самому чи іншому експертові;

–повторна – призначається, якщо висновок первинної експертизи визнано необґрунтованим або таким, що суперечить матеріалам справи чи таким, що викликає сумніви в його правильності, її проведення доручається іншому експертові або експертам.

174

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 „Про судову експертизу у кримінальних і цивільних справах” вказано на неприпустимість порушення перед експертом правових питань (наприклад, про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого у смерті потерпілого або заподіянні йому тілесних ушкоджень, про осудність особи, а не про її психічний стан, вбивство чи самогубство).

Тема 4. Притягнення особи як обвинуваченого

Питання 1. Притягнення особи як обвинуваченого: поняття та значення

Термін “притягнення особи як обвинуваченого” має в теорії кримінального процесу кілька значень:

1)процесуальний акт (дія);

2)етап стадії досудового розслідування;

3)кримінально-процесуальна процедура (певна послідовність дій слідчого);

4)форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності держави щодо конкретної особи.

Притягнення особи як обвинуваченого у сучасному українському кримінальному процесі потрібно розуміти як первинну форму процесуальнообвинувальної (процесуальної) діяльності щодо конкретної особи чи як здійснення первинного (слідчого) обвинувачення, що полягає у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред’явленні їй обвинувачення з роз’ясненням прав і в допиті обвинуваченого.

Після притягнення особи як обвинуваченого слідчий продовжує процесуальну діяльність, перевіряє свої висновки, звертаючись до показань обвинуваченого, та продовжує збирати нові докази. При цьому обвинувачення, сформульоване слідчим, може підтвердитися, змінитися чи бути спростованим.

Особу не вважають винною у вчиненні злочину після притягнення її як обвинуваченого, бо діє презумпція невинуватості, а обвинувачення, пред’явлене слідчим, слід розглядати лише як версію сторони обвинувачення.

Значення притягнення особи як обвинуваченого полягає у тому, що цей акт є, фактично, центральним актом досудового слідства. Воно є значущим не лише для цієї стадії, а й для всього кримінального процесу, оскільки:

– на етапі притягнення особи як обвинуваченого вперше формується первинне офіційне (публічне) обвинувачення;

– з появою офіційного обвинувачення в кримінальній справі з’являється й конкретна особа, котрої воно стосується, – обвинувачений, що наділяється

правами, які надають йому можливість захищатися від обвинувачення (ст. 43 КПК України);

175

–акт притягнення як обвинуваченого свідчить про виникнення кримінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і державними органами, що ведуть кримінальний процес;

–слідчий зобов’язаний забезпечити обвинуваченому можливість здійснювати надані йому права (ст. 53 КПК України);

–на обвинуваченого покладаються певні процесуальні обов’язки, за невиконання яких до нього можуть бути застосовані заходи кримінальнопроцесуального примусу (привід, запобіжні заходи, відсторонення від посади тощо);

–акт притягнення особи як обвинуваченого визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевірка пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; встановлення обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру завданої злочином шкоди та ін.);

–він є основою для складання слідчим обвинувального висновку (зміст описової частини постанови про притягнення як обвинуваченого повністю відтворюється в обвинувальному висновку). Більше того, обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до прийняття остаточного рішення в справі (якщо його не змінить прокурор у суді).

Питання 2. Підстави та порядок притягнення особи як обвинуваченого

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є наявність достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. 131 КПК України).

Поняття достатності доказів є оцінним, а висновок про їх наявність – суб’єктивним, оскільки його робить посадова особа – слідчий, аналізуючи матеріали справи на підставі свого внутрішнього переконання (ст. 67 КПК України). Для того, щоби притягнення як обвинуваченого було обґрунтованим,

убудь-якому разі має бути доказано:

1)власне подія злочину;

2)наявність у цій події всіх передбачених кримінальним законом ознак складу певного злочину;

3)вчинення цього діяння конкретною особою, котра за своїми характеристиками може бути суб’єктом злочину (фізична; осудна; така, що досягла віку кримінальної відповідальності).

Законодавець не вимагає від слідчого обов’язкового встановлення всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого має бути встановлено обов’язково елементи, що впливають на кваліфікацію діяння.

Не можуть бути підставами притягнення особи як обвинуваченого:

– припущення, здогадки слідчого (відповідно до принципу презумпції невинуватості);

176

– визнання обвинуваченими своєї вини без підтвердження цього визнання сукупністю доказів, наявних у справі (ч. 2 ст. 72 КПК України).

Притягнення особи як обвинуваченого має бути своєчасним, тобто здійснюватися відразу ж після встановлення достатніх для цього доказів.

Відкладення цього процесуального акту до того моменту, коли всі обставини справи будуть повністю з’ясовані, веде до обмеження прав обвинуваченого на досудовому слідстві, поверхової перевірки його показань, яка негативно позначається на якості досудового слідства. Проте й передчасне, без наявності достатніх доказів, притягнення особи як обвинуваченого є грубим порушенням закону.

Притягнення особи як обвинуваченого – це акт, який повинен здійснюватися тільки в межах компетенції (підслідності) відповідної посадової особи. Так, слідчий органів внутрішніх справ не має права прийняти таке рішення в справі, що підслідна тільки слідчому прокуратури. Недопустимо також здійснення цього акту в порядку виконання доручення слідчого органам дізнання чи окремого доручення. Акт притягнення особи як обвинуваченого передбачає виконання слідчим таких процесуальних дій:

1)винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (статті 131, 132 КПК України).

Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути мотивована, тобто в ній мають бути викладені фактичні обставини, що ставляться у вину особі, таким чином, аби було чітко зрозуміло, у вчиненні якого кримінально караного діяння ця особа обвинувачується та якою статтею Кримінального кодексу України її діяння передбачено. Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові необхідно вказати, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей (ч. 2 ст. 132 КПК України).

Якщо у справі притягаються як обвинувачені кілька осіб, стосовно кожної

зних складають окрему постанову, в якій чітко зазначають її роль у вчиненні злочину. Це забезпечує індивідуалізацію обвинувачення та кримінальної відповідальності й допомагає кожному обвинуваченому більш ефективно здійснити своє право на захист від пред’явленого обвинувачення.

Копія постанови про притягнення як обвинуваченого негайно надсилається прокуророві, щоб він міг здійснити своє завдання зі сприяння відверненню незаконного притягнення особи до кримінальної відповідальності;

2)пред’явлення обвинувачення (статті 133-135, 140, 142, 144 КПК України).

Пред’явлення обвинувачення містить систему процесуальних дій:

а) повідомлення обвинуваченого про день пред’явлення обвинувачення та

його виклик до слідчого (у разі необхідності – привід обвинуваченого). При цьому, відповідно до ст. 133 КПК України, обвинувачення має бути пред’явлене не пізніше, ніж протягом двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого та в будь-якому разі не пізніше від дня явки обвинуваченого чи його приводу;

177

б) оголошення постанови про притягнення як обвинуваченого, роз’яснення суті пред’явленого обвинувачення та вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого, про що складається протокол (ст. 140 КПК України). При цьому при пред’явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов’язковою, крім випадків, коли вона відмовилася від нього та її відмова прийнята;

в) роз’яснення обвинуваченому його прав під час слідства, про що зазначається в постанові про притягнення як обвинуваченого та затверджується підписом обвинуваченого (ст. 142 КПК України);

3) допит обвинуваченого (статті 143, 145, 146 КПК України).

Допит обвинуваченого – це слідча дія, під час якої слідчий отримує показання обвинуваченого з приводу пред’явленого йому обвинувачення, а також щодо інших обставин, які мають значення для справи. Крім цього, допит обвинуваченого є також важливим засобом забезпечення його права на захист від пред’явленого обвинувачення.

Слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки чи приводу та в будь-якому разі не пізніше, ніж протягом однієї доби після пред’явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК України), забезпечивши йому до першого допиту конфіденційне побачення із захисником (п. 1 ч. 2 ст. 48, п. 8 ч. 1 ст. 142 КПК України). При допиті обвинуваченого захисник бере участь за бажанням обвинуваченого, а у випадках, передбачених ч. 1 ст. 45 КПК України, присутність захисника є обов’язковою.

Давання обвинуваченим показань є його правом, а не обов’язком. Обвинувачений не несе відповідальності за відмову давати показання та за давання завідомо неправдивих показань.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого через насильство, погрози й інші незаконні заходи (ч. 3 ст. 22 КПК України).

На початку першого допиту слідчий, згідно з ч. 6 ст. 143 КПК України, повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні та в якій мірі – повністю, частково чи взагалі не визнає своєї вини. Так одразу ж з’совується ставлення обвинуваченого до пред’явленого обвинувачення, на що звертають увагу під час допиту.

Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол за правилами, передбаченими ст. 145 КПК України.

Питання 3. Зміна та доповнення обвинувачення на досудовому слідстві

Оскільки після пред’явлення обвинувачення формування сукупності доказів триває, може бути встановлено нові обставини вчинення злочину, обвинувачення в якому пред’явлено, чи факт вчинення іншого злочину. Це потребує уточнення обвинувачення через його зміну або доповнення.

Зміна обвинувачення відбувається у випадках, коли необхідно:

178

1)уточнити кваліфікацію раніше пред’явленого обвинувачення (перекваліфікувати діяння як на більш тяжкий злочин, так і на менш тяжкий);

2)уточнити фактичний зміст обвинувачення, незалежно від того, чи обумовлюють нові обставини іншу кваліфікацію злочину;

3)виключити з обвинувачення деякі епізоди, що не знайшли свого підтвердження.

Доповнення обвинувачення відбувається у разі, якщо встановлені нові епізоди злочинної діяльності, незалежно від того, чи тягнуть вони зміну юридичної кваліфікації злочину або застосування нової додаткової статті Кримінального кодексу України.

Зміна та доповнення обвинувачення здійснюються винесенням нової постанови про притягнення як обвинуваченого, пред’явленням нового обвинувачення, після чого обвинувачений допитується щодо всього обсягу обвинувачення, а не лише щодо обставин, які зумовили зміну чи доповнення обвинувачення (ч. 1 ст. 141 КПК України).

Якщо ж частину пред’явленого обвинувачення не було підтверджено, слідчий своєю постановою закриває кримінальну справу в цій частині, про що оголошує обвинуваченому (ч. 2 ст. 141 КПК України). У такому разі заново пред’являти обвинувачення не потрібно. Проте, якщо вилучення з обвинувачення одного чи кількох епізодів пов’язано зі зміною кваліфікації злочину, то, поряд із закриттям справи, в цій частині слід знову пред’явити змінене обвинувачення. Частину первинного обвинувачення, що не підтвердилася, до обвинувального висновку не включають.

179

Тема 5. Зупинення і закінчення досудового розслідування. Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні досудового розслідування

Питання 1. Зупинення та відновлення досудового слідства

Зупинення досудового слідства – це тимчасова вимушена перерва в провадженні досудового слідства, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження.

Згідно зі ст. 206 КПК України, досудове слідство в кримінальній справі зупиняють за кількома підставами.

1.Якщо місцеперебування обвинуваченого невідоме (п. 1 ч. 1 ст. 206, ст. 207 КПК України). Характерною ознакою цієї підстави зупинення досудового слідства є те, що слідчий знає, хто вчинив злочин, але місце перебування цієї особи не встановлено з різних причин: слідчий не мав і не має даних про місцеперебування обвинуваченого; обвинувачений змінив місце проживання, не маючи на меті ухилитися від слідства; обвинувачений ухиляється від слідства.

Досудове слідство за цією підставою зупиняють, якщо виконано такі процесуальні умови:

1) у справі зібрано достатні та неспростовні докази, котрі вказують на те, що злочин вчинено певною особою;

2) стосовно такої особи винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого;

3) виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності обвинуваченого;

4) вжито всіх можливих заходів до виявлення, отримання та збереження доказів у справі;

5) вжитими заходами встановити місцеперебування обвинуваченого не вдалося.

2.Якщо психічне чи інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі (п. 2 ч. 1 ст. 206, ст. 208 КПК України).

Провадження в справі може бути зупинено за наявності таких умов:

1) хвороба обвинуваченого є тяжкою. Закон не містить переліку психічних

або інших захворювань, а вказує лише, що хвороба має бути тяжкою. У практиці діяльності слідчих органів таким визнають захворювання, за якого стан здоров’я обвинуваченого не дає змоги допитати його як обвинуваченого чи залучити до участі в інших слідчих діях, це підтверджується довідкою лікаря, що працює в лікувальній установі, або висновком судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи;

2) хвороба має тимчасовий, а не хронічний характер. Це означає, що вона є виліковною, а тому можна очікувати одужання обвинуваченого. Якщо захворювання є хронічним, то потрібно розглянути питання про закриття

180

кримінальної справи за ч. 2 ст. 7 КПК України у зв’язку зі зміною обставин (особа внаслідок тяжкого захворювання вже не є суспільно небезпечною);

3)виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності хворого обвинуваченого;

4)вжито всіх можливих заходів до виявлення, отримання та збереження доказів у справі.

3. Якщо не встановлено особу, що вчинила злочин (п. 3 ч. 1 ст. 206, ст. 209

КПК України).

Прийняти таке рішення можна за умови, що під час провадження в справі вжито всіх заходів до виявлення, закріплення й збереження всіх доказів у справі та встановлення особи, що вчинила злочин, але встановити її так і не вдалося.

4. Зупинення судом слідчих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 206 КПК України).

Перелік підстав, за якими зупиняють досудове слідство (ст. 206 КПК України), є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Будь-які інші обставини, що перешкоджають закінченню досудового слідства (наприклад, хвороба потерпілого, експерта, тривале відрядження обвинуваченого), не можуть бути підставою до зупинення провадження в справі. Тож за їх наявності розслідування у справі має тривати, а якщо строк досудового слідства спливає, слідчий повинен порушити перед відповідним прокурором клопотання про продовження строку слідства в порядку, передбаченому ст. 120 КПК України.

Правове значення рішення про зупинення досудового слідства:

• кримінально-процесуальне:

– припинення провадження слідчих та інших процесуальних дій;

– зупинення перебігу строку досудового слідства;

• кримінально-правове:

– зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності особи, що ухиляється від слідства (ч. 2 ст. 49 КК України).

За наявності однієї з визначених законом підстав досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого (судді), копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення провадження в справі стосуються не всіх обвинувачених, слідчий може виділити та зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (ч. 4 ст. 206 КПК України).

Відновлення досудового слідства, відповідно до ст. 210 КПК України, відбувається в разі потреби. Така потреба виникає якщо:

• уже немає підстав до зупинення слідства:

– обвинуваченого, що ухилявся від слідства, знайдено та його участь у справі забезпечено;

– обвинувачений одужав і може брати участь у слідчих діях;

–особу, що підлягає притягненню як обвинувачений, встановлено;