КПК

131

чи є необхідність, з урахуванням обставин злочину, провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей або документальну ревізію

(ч.1 ст. 66 КПК);

чи є необхідність проводити дослідчу перевірку і якщо є, то які дії слід виконати;

чи вправі даний орган чи конкретна посадова особа вирішувати питання про порушення кримінальної справи;

чи нема обставин, що виключають порушення кримінальної справи;

кому належить вести дізнання чи досудове слідство в разі порушення кримінальної справи;

які заходи мають бути вжиті суддею для примирення заявника та особи, на яку подана скарга про злочин, передбачені ст. 125 КК /умисне легке тілесне ушкодження/, ч.1 ст. 126 КК / побої і мордування/, 356 КК /самоправство/.

Кримінально-процесуальну діяльність у стадії порушення кримінальної

справи умовно поділяють на чотири етапи:

1)прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини;

2)реєстрація заяв і повідомлень про злочини;

3)перевірка заяв та повідомлень про злочини;

4)вирішення заяв і повідомлень про злочини.

Поряд з принципами кримінального процесу, в стадії порушення кримінальної справи діють також загальні положення, притаманні тільки цій стадії:

•обов’язок органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду приймати повідомлення про злочини, що вчинені чи готуються, зокрема й у справах, які не належать до їхнього відання, незалежно від повноти відображення в повідомленні відомостей про діяння, давності його вчинення тощо (ч. 1 ст. 97 КПК України);

•своєчасність початку кримінально-процесуальної діяльності в усіх випадках, якщо для цього є передбачені законом приводи та підстави;

•заборона провадження інших, окрім процесуальних, способів перевірки заяв і повідомлень про злочини та пізнавальних дій;

•обмеженість у часі встановленими кримінально-процесуальним законом строками, які залежать від того, чи потребує інформація, що міститься у первинному джерелі, перевірки, чи підсумкове рішення може бути прийнято за результатами розгляду цього джерела без його перевірки. Залежно від цього строки стадії порушення кримінальної справи можуть бути такими:

– до 3-х днів (якщо первинне джерело не потребує перевірки);

– до 10 днів (коли необхідно здійснити перевірку джерела інформації). Перебіг цих строків починається з моменту реєстрації органом дізнання, слідчим, прокурором або суддею заяви (повідомлення) про злочин, а завершується прийняттям одного з її підсумкових рішень. Зазначені строки продовженню не підлягають.

132

Питання 2. Приводи та підстави до порушення кримінальної справи

Для законного й обґрунтованого порушення кримінальної справи необхідна наявність приводу та підстави до її порушення.

Привід до порушення кримінальної справи – це передбачене законом джерело інформації про злочин.

Види приводів до порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 94 КПК України):

1)заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян.

Заяви та повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, а заявник попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин; протокол підписує заявник і особа, що прийняла заяву (ч. 1 ст. 95 КПК України). Письмові заяви повинні бути підписані особою, від якої вони подаються; до порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника; необхідно також попередити заявника про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин (ст. 383 КК України) і відібрати в нього відповідну підписку (ч. 2 ст. 95 КПК України).

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб викладають тільки в письмовій формі, підписують правомочні особи, їх засвідчують штампом або печаткою чи пишуть на фірмовому бланку;

У ряді випадків закон зобов’язує громадян повідомляти компетентним органам, якщо їм стало достовірно відомо про те, що хтось готує або вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну відповідальність (ст. 396 КК України).

2)повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним.

Ці повідомлення є різновидом вищенаведених повідомлень. Отож закон закріплює право не лише представників влади, а й громадських формувань, окремих громадян затримати особу на місці вчинення нею злочину чи з поличним. Таке затримання здійснюється з метою доставлення особи до правоохоронного органу;

3)явка з повинною.

Це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, слідчому, прокурору, судді або суду про вчинений чи підготовлюваний ним злочин. Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника та викладається зміст заяви від першої особи. Про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин особа, що з’явилася з повинною, не попереджається. Протокол підписують заявник і посадова особа, котра склала протокол. Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою, що прийняла заяву, із зазначенням дати її прийняття.

133

За змістом закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з’явитися особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

За загальним правилом, явка з повинною є обставиною, що пом’якшує відповідальність (п.1 ч.1 ст. 66 КК – з’явлення із зізнанням). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 111 КК – державна зрада; ч. 3 ст. 369 – давання хабара; ч. 3 ст. 263 – незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

4) повідомлення, опубліковані в пресі.

Це статті, замітки, фейлетони та ін. Під пресою розуміють періодичні та продовжувальні видання, що виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, а також додатки до них у формі видань газетного та журнального типу (ст. 1 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”). За повідомленнями, опублікованими в пресі, кримінальні справи порушують тільки прокурори, щоб не допустити паралельних проваджень;

5) безпосереднє виявлення органами дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Ідеться про випадки, коли ці органи й посадові особи самі, незалежно від заяв і повідомлень про злочини, виявляють ознаки злочину (наприклад, слідчий

– під час провадження в справі, суддя – у процесі розгляду справи, орган дізнання – при здійсненні оперативно-розшукової діяльності).

Підстава до порушення кримінальної справи – достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину (ч. 2 ст. 94 КПК України). Ознаками злочину є суспільна небезпека, винність, караність і протиправність.

Такі дані можуть міститися в заявах і повідомленнях, а також у матеріалах їх перевірки. Достатніми є такі фактичні дані, що свідчать про наявність певних ознак кримінально караних дій або бездіяльності. При цьому не обов’язково, щоб вони відображали діяння повно й усебічно чи викривали конкретну особу у вчиненні злочину, позаяк це є завданням наступної стадії кримінального процесу – досудового розслідування.

Питання 3. Органи та посадові особи, які мають право і зобов’язані порушити кримінальну справу

Обов’язок порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя, при цьому кожний з них діє в межах встановленої законом компетенції в кожному випадку виявлення ознак злочину (статті 4, 97, 98, 101, 112, п. 11 ч. 1 ст. 227 КПК).

134

Так, прокурор має право і зобов’язаний, при наявності для цього підстав, порушити кримінальну справу про будь-який злочин, у т. ч. протокольної форми (ст. 430 КПК), по матеріалах, опублікованих у пресі (періодичних виданнях), а також у випадках, передбачених ч. 3 ст. 27 КПК. Якщо справа про будь-який із зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК злочинів має особливе громадське значення (умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої (ч. 1 ст. 126 КК), самоправство (ст. 356 КК)), а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи у справі про злочин, зазначений у ч. 2 ст. 27 КПК (зґвалтування – ч. 1 ст. 152 КК), через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справу, порушену прокурором, направляють для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядає суд у загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Прокурор також здійснює нагляд за законністю й обґрунтованістю порушення кримінальної справи органами дізнання та слідчими.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 КПК України). При цьому слідчі прокуратури можуть порушити будь-яку кримінальну справу про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 112 КПК, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну службу”, особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, та працівниками правоохоронних органів. За постановою Генерального Прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

Органи дізнання мають право порушити кримінальну справу у межах їхньої компетенції, визначеної ст. 101 КПК України. Законом не встановлено повноважень лише двох органів дізнання щодо порушення кримінальної справи. Тому вважається, що міліція та капітани морських суден, які перебувають у далекому плаванні, можуть порушити будь-яку кримінальну справу, незалежно від підслідності, провести дізнання і передати кримінальну справу за підслідністю (ст. 112 КПК). Хоча це положення є дещо спірним.

Суддя порушує кримінальні справи так званого приватного обвинувачення, а саме, про умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої (ч. 1 ст. 126 КК), самоправство (ст. 356 КК) (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК України).

Суд не має права порушити кримінальну справу як у стадії порушення кримінальної справи, так і у ході судового розгляду справи, зокрема, коли будуть встановлені підстави для порушення справи по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) чи щодо іншої особи (ст. 278 КПК), а також при виявленні фактів давання завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного перекладу і завідомо неправдивого висновку (ст. 279 КПК). У зазначених випадках суд своєю ухвалою, а суддя – постановою повідомляють прокурора і ставлять перед ним питання про притягнення до відповідальності вказаних осіб.

135

Питання 4. Підстави та процесуальний порядок порушення кримінальної справи

Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину в діянні, на яке в первинному джерелі інформації вказано як на злочинне (ч. 2 ст. 94 КПК України).

У структурі підстави до порушення кримінальної справи виділяють:

•процесуальний елемент – достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину;

•кримінально-правовий елемент, до якого належать:

–ознаки злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність), завдяки яким можна сформувати уявлення про його зовнішню характеристику;

–ознаки складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), що подають уявлення про його внутрішню характеристику.

Кримінальну справу може бути порушено за наявності такого (необхідного) мінімуму ознак злочину та його складу: суспільної небезпечності, протиправності, наявності об’єкта й об’єктивної сторони злочину.

Рішення про порушення кримінальної справи приймають за певними загальними правилами.

1. Його може прийняти тільки належний суб’єкт. Правом порушення кримінальної справи, відповідно до закону, наділені: прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя та суд. Кожний з названих органів і посадових осіб порушує кримінальні справи в межах своєї компетенції.

Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він також наділений правом скасовувати постанови слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи та своєю постановою порушувати кримінальну справу. Військовий прокурор порушує кримінальні справи про військові злочини.

Слідчий порушує кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 КПК України).

Органи дізнання порушують кримінальні справи в межах своєї компетенції, відповідно до ст. 101 КПК України.

Суддя (суд) порушує кримінальні справи приватного обвинувачення про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК України.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень(ч. 2 ст. 97 КПК):

1)порушити кримінальну справу;

2)відмовити в порушенні кримінальної справи;

3)направити заяву або повідомлення за належністю.

2. Рішення про порушення кримінальної справи може бути прийнято тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього

136

підстав. Кримінальну справу порушують, лише якщо немає обставин, які виключають провадження в кримінальній справі.

Таке рішення може (й повинно) бути прийнято тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних.

3. Кримінальну справу може бути порушено як за фактом вчиненого злочину, так і стосовно конкретної особи у зв’язку з безумовною очевидністю у її діях складу злочину.

Слід мати на увазі, що закон встановлює спеціальні правила порушення кримінальних справ щодо осіб, які мають особливий правовий статус. Так, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України “Про адвокатуру”, кримінальну справу стосовно адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Щодо Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – лише Генеральним прокурором України (ч. 3 ст. 20 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”).

4.Прийняття рішення про порушення кримінальної справи не може залежати від можливості (чи неможливості) розкриття злочину, позиції особи, що постраждала від злочину, фізичних або юридичних осіб, які заявили (повідомили) про злочин.

5.Рішення оформляють документально в особливому процесуальному документі – постанові, що виноситься для констатації факту, змісту та результатів прийнятого рішення. Постанова про порушення кримінальної справи повинна містити обов’язкові, визначені ч. 1 ст. 98 КПК України, реквізити (приводи та підстави до її порушення, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, подальше її спрямування).

Постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до суду щодо приводів, підстав і порядку прийняття рішення, відображеного у цій постанові відповідно до статей 236-7, 236-8 КПК України.

Питання 5. Підстави та процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи

Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, що вказують на наявність обставин, зазначених у ч. 1 ст. 6 КПК України. Кримінальну справу згідно з цією нормою не може бути порушено:

1)за відсутністю події злочину;

2)за відсутністю в діянні складу злочину;

3)унаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням певних осіб;

4)щодо особи, котра не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

5)за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК України;

137

6)за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше, як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи та за відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК України);

7)щодо померлого, крім випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого чи відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

8)щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, який набрав законної сили, ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

9)стосовно особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням;

10)якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи оформлюється постановою.

Копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи направляються прокуророві, а також заінтересованим особам, підприємствам, установам, організаціям, яким одночасно роз'яснюється їхнє право на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи прокуророві (ст. 99-1 КПК України) або до суду (ст. 236-1 КПК України) та порядок реалізації цього права.

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав до порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного чи іншого порушення громадського порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд відповідному державному органові, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК України).

Питання 6. Прокурорський нагляд за законністю порушення та відмови в порушенні кримінальної справи

Важливу роль у забезпеченні законності і обґрунтованості порушення та відмови у порушенні кримінальної справи відіграє прокурорський нагляд, який починається з моменту, коли компетентним органам чи посадовим особам стає відомо про вчинений злочин. З цього часу прокурор здійснює нагляд за законністю додержання процесуальних строків, визначених для перевірки заяви чи повідомлення, які містять відомості про вчинення злочину, і прийняття по них відповідних рішень, а також за законністю і обґрунтованістю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи.

138

Слідчий і орган дізнання, згідно з ч. 2 ст. 100 КПК, зобов’язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.

Отримавши копію постанови про порушення кримінальної справи від слідчого або органу дізнання, прокурор розпочинає провадження нагляду у цій справі.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи (ч. 3 ст. 100 КПК).

У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу (ч. 4 ст. 100 КПК).

139

Тема 2. Стадія досудового розслідування

Питання 1. Поняття та завдання стадії досудового розслідування. Форми досудового розслідування

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Проте всебічність, повнота і об’єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом (ст. 111 КПК України) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію досудового розслідування. Виняток: справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК України), у яких досудове розслідування провадиться тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор або суд.

Досудове розслідування – друга стадія кримінального процесу, під час якої, відповідно до кримінально-процесуального закону, здійснюється діяльність органів дізнання та досудового слідства щодо всебічного й об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи з метою повного та швидкого розкриття злочинів (суспільно небезпечних діянь), викриття винних, вжиття заходів для запобігання й припинення злочинів і забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди та можливої конфіскації майна.

Називаючи розслідування “досудовим”, законодавець вказує на його співвідношення з основною частиною судового розгляду – судовим слідством. Досудове розслідування передує провадженню в суді та покликане забезпечити його успішне проведення, проте його не можна розглядати як стадію, провадження якої здійснюється до суду та для суду. Ця стадія має особливості, що свідчать про її самостійний характер.

Зокрема, стадія має свої безпосередні завдання, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства; чітко окреслені межі в системі кримінального процесу – від рішення про порушення кримінальної справи та до прийняття рішення, котрим завершується провадження розслідування (у деяких випадках справа отримує і своє вирішення по суті, коли провадження в ній закривається при наявності до того законних підстав); характеризується колом суб’єктів, які беруть у ній участь.

Досудове розслідування, що проводять у встановленому законом порядку органи дізнання та досудового слідства (статті 101, 102, 104, 111 КПК України), відбувається в переважній більшості кримінальних справ. Виняток можуть становити тільки справи приватного обвинувачення та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч. 1 ст. 27, ст. 425 КПК України).

Завдання стадії досудового розслідування:

–швидке та повне розкриття злочинів;

–викриття винних;

140

–забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий як обвинувачений у справі;

–забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином громадянам, юридичним особам і державі;

–виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, вжиття заходів для їх усунення.

Уструктурі стадії виділяють чотири етапи, які повинна пройти кожна кримінальна справа, перш ніж вона надійде до суду:

1.Провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з’ясування події злочину та участі в ньому конкретної особи.

2.Виконання процесуальних дій, пов’язаних з притягненням особи як обвинуваченої, пред’явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відсторонення обвинуваченого від посади тощо).

3.Збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом’якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого.

4.Виконання процесуальних дій, пов’язаних із закінченням розслідування, із складанням відповідного підсумкового процесуального строку мета й належним спрямуванням справи.

Форми досудового розслідування:

–дізнання;

–досудове слідство.

Дізнання та досудове слідство як форми досудового розслідування мають як спільні ознаки, так і дещо різняться між собою. Поєднує їх основна мета – встановлення об’єктивної істини в кожній кримінальній справі, завдання стадії досудового розслідування й узагалі всього кримінального процесу. Крім цього, провадження розслідування в обох формах здійснюється тільки на підставі кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, з дотриманням однакової процесуальної форми при провадженні слідчих дій і має рівноцінне доказове значення.

Між дізнанням і досудовим слідством існують значні відмінності. Передовсім, функціонального характеру. Так, для органів досудового слідства (ст. 102 КПК України) розслідування злочинів є основною функцією, інша діяльність слідчого повністю зумовлена її існуванням. Для органів дізнання (ст. 101 КПК України) розслідування злочинів не є основною чи єдиною функцією. Наприклад, для міліції основною функцією є охорона громадського порядку (ст. 2 Закону України “Про міліцію”), для органів безпеки України – забезпечення державної безпеки України (ст. 1 Закону України “Про Службу безпеки України”), для капітана судна – здійснення мореплавання (Кодекс Торговельного мореплавства України) тощо. Різниця полягає також у повноваженнях вказаних органів щодо розслідування злочинів, у деяких відмінностях процедурного характеру, різних строках, юридичних наслідках дізнання та досудового слідства.