КПК

181

– скарга на постанову про порушення кримінальної справи залишена без задоволення.

• необхідно провести слідчі дії зі збирання та перевірки доказів, хоча підстава до зупинення слідства продовжує існувати.

Про відновлення досудового слідства слідчий складає постанову. У ній зазначається, за якою підставою слідство було зупинено та у зв’язку з якими обставинами його відновлено. Копія цієї постанови направляється прокуророві.

Після відновлення досудового слідства слідчий виконує необхідні слідчі дії та, якщо після цього підстава до зупинення слідства все ще існує, то знову зупиняє його.

Питання 2. Підстави та форми закінчення досудового розслідування

Закінчення досудового розслідування – заключний етап стадії досудового розслідування, в межах якого підбивають підсумки проведеної роботи, аналізують усі зібрані в справі докази, завершують провадження процесуальних дій, учасникам процесу надається можливість реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами справи, приймають підсумкове рішення по справі.

Досудове розслідування закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання: всебічно, повно й об’єктивно досліджено обставини, належні до предмета доказування; виявлено та усунено причини й умови, які сприяли вчиненню злочину; вжито заходів для захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, відшкодування матеріальної та іншої шкоди, завданої злочином; забезпечено правильне застосування закону.

Закінченню досудового розслідування передує оцінка всієї сукупності зібраних доказів. Саме на підставі оцінки всіх зібраних у справі доказів особа, що провадить дізнання, та слідчий мають визначити, яке саме підсумкове рішення в справі належить прийняти.

Дізнання та досудове слідство як дві форми досудового розслідування мають свої форми закінчення, визначені законом.

Форми закінчення дізнання (ст. 109 КПК України):

–винесення постанови про закриття кримінальної справи;

–винесення постанови про направлення справи через прокурора для провадження досудового слідства.

Форми закінчення досудового слідства:

- винесення постанови про закриття кримінальної справи (ст. 212 КПК України);

–складання обвинувального висновку (ст. 212 КПК України);

–винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 212 КПК України);

–винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 7-1 КПК України);

182

– винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 7–11-1 КПК України).

Дійшовши висновку, що в справі вичерпано всі процесуальні можливості для встановлення істини, всебічного та повного дослідження обставин справи, слідчий аналізує матеріали справи, дає юридичну оцінку встановленим фактам, приймає обґрунтоване, мотивоване та єдино правильне законне рішення, систематизує матеріали справи й завершує оформлення досудового провадження. Фактично, на цьому етапі провадження приймається підсумкове рішення про подальше спрямування кримінальної справи.

Питання 3. Систематизація матеріалів кримінальної справи

Систематизація матеріалів кримінальної справи – це впорядковане розміщення та підшивання аркушів кримінальної справи. Систематизація зумовлена вимогами забезпечення процесуальної форми, заощаджує час, необхідний на пошук документів, полегшує роботу з ними. Допомагає зосередити увагу на згрупованих у певному порядку матеріалах, які стосуються окремих епізодів, відпрацювання версій або особистостей обвинувачених.

Ці питання закон практично не регламентує, а лише вказує, що матеріали досудового слідства розміщуються в томах підшитими та пронумерованими (статті 218, 220 КПК України). Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було користуватися. Тож потрібно зручно систематизувати й матеріали справи. Систематизацію та підшивання необхідно здійснювати протягом усього розслідування, особливо в багатоепізодних багатотомних справах.

Якщо обвинувачені притягаються до відповідальності за вчинення декількох злочинів, то доцільно документи систематизувати за епізодами та стосовно кожного обвинуваченого. Для зручності користування один том кримінальної справи треба комплектувати з 250-300 сторінок документів (не більше). Якщо у справі є великі за обсягом документи (на 200 і більше сторінок кожний), то їх доцільно підшивати в окремі томи. Це можуть бути, приміром, матеріали ревізій, експертиз, обвинувальні висновки, вироки.

Існує декілька способів систематизації матеріалів кримінальної справи: систематичний, хронологічний і змішаний.

Систематичний спосіб – це розташування матеріалів за тим, яка група обставин встановлюється доказами, що містяться в тих чи тих документах. Наприклад, у відокремлені блоки збираються документи, що підтверджують: обставини, які були встановлені до порушення кримінальної справи; відомості про об’єкт злочинного посягання; відомості про місце, час, спосіб вчинення злочину й інші обставини, що формують об'єктивну сторону діяння; обставини, які свідчать про винність особи у вчиненні злочину; відомості про особу обвинуваченого.

Хронологічний спосіб передбачає розташування матеріалів справи в тій послідовності, в якій вони були отримані слідчим.

183

Змішаний спосіб систематизації матеріалів кримінальної справи, який вже давно використовується практиками, полягає в тому, що за основу беруть систематичний спосіб, але в інформаційних блоках матеріали розташовані в хронологічному порядку.

Питання 4. Поняття та значення закриття кримінальної справи

Закриття кримінальної справи – це одна з форм закінчення досудового розслідування (дізнання чи досудового слідства), що полягає у прийнятті органом дізнання, слідчим або прокурором рішення про припинення провадження в кримінальній справі й вирішення інших процесуальних питань (вирішення долі речових доказів; скасування запобіжних та інших примусових заходів стосовно обвинуваченого; скасування арешту на майно; роз’яснення заінтересованим учасникам досудового слідства прав, які виникають у них у зв'язку із закриттям справи).

Значення закриття кримінальної справи.

1.У справі припиняються кримінально-правові та кримінальнопроцесуальні відносини.

2.Постанова, в якій формулюють рішення про закриття кримінальної справи, має преюдиційне значення, бо наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи стосовно певної особи є обставиною, що виключає провадження в справі щодо цієї особи та за цим самим обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК України). Це положення процесуального закону відповідає ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення.

3.Закриття справи свідчить про виконання стадією досудового розслідування всіх своїх завдань.

4.Рішення про закриття справи може бути підставою для відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури (в разі закриття справи за підставами, що реабілітують).

5.Закриття кримінальної справи зупиняє дію повноважень компетентних державних органів. З цього моменту вони втрачають право викликати та допитувати свідків, призначати експертизи тощо. Водночас учасники досудового розслідування (обвинувачений, потерпілий та ін.) звільняються від обов’язку підкорятися процесуальним вимогам особи, що провадить дізнання, слідчого.

6.Прийняття цього рішення покладає на слідчого (орган дізнання, прокурора) обов'язок ліквідувати наслідки застосування заходів кримінальнопроцесуального примусу та реалізувати прийняте рішення (зняти арешт з майна, звільнити затриманого, скасувати запобіжні заходи тощо).

7.Рішення про закриття справи є правоустановним юридичним фактом.

Змоменту його прийняття суб’єкти досудового розслідування, заінтересовані в правильному вирішенні справи, отримують право на його оскарження.

184

Питання 5. Підстави до закриття кримінальної справи

Підстави до закриття кримінальної справи (ст. 213 КПК України):

–наявність обставин, зазначених у ст. 6 КПК України;

–недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Усі підстави закриття справи залежно від наслідків, які настають у результаті прийняття такого рішення для осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу, підозрюваних, обвинувачених, у теорії кримінального процесу поділяють на три групи: 1) такі, що реабілітують; 2) такі, що не реабілітують; 3) “нейтральні” (формальні, формально-процесуальні).

Підстави, що реабілітують, – це обставини, відповідно до яких при закритті кримінальної справи особа, стосовно якої здійснювалося провадження, вважається непричетною до вчинення злочину.

У юридичній літературі та в практиці діяльності органів досудового розслідування такими підставами вважають:

–відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України);

–відсутність в діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України);

–недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК України).

Якщо кримінальну справу закривають за першими двома підставами, то можливі дві ситуації провадження: особі не пред’являли обвинувачення; особу було притягнуто як обвинуваченого.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава до закриття кримінальної справи на досудовому слідстві пов’язана з тим, що після притягнення особи як обвинуваченого слідчому не вдалося зібрати достатньо доказів для складання обвинувального висновку, а щоб продовжити збирання доказів, немає об'єктивної можливості.

Після закриття справи за п. 2 ст. 213 КПК України злочин вважається нерозкритим.

Підстави, що не реабілітують, – це обставини, при закритті справи за якими органи досудового розслідування, з огляду на певні обставини, звільняють особу, стосовно якої зібрано достатні докази, що підтверджують вчинення нею суспільно небезпечного діяння, від кримінальної відповідальності.

До цих підстав належать обставини, передбачені:

–п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України (наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з актом помилування певних осіб);

–п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК України (недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку);

–п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України (смерть особи).

Закриття справи на підставах, зазначених у п. 4 ст. 6 КПК України, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження в справі продовжується в загальному порядку.

185

Стосовно померлого обвинуваченого, а також особи, що підлягала притягненню до кримінальної відповідальності, але померла до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого, закриття кримінальної справи не допускається, якщо близькі родичі чи заінтересовані громадські організації вимагають продовження провадження в справі з метою реабілітації померлого, тобто відновлення його честі та репутації.

Справа стосовно померлого не підлягає закриттю і тоді, коли провадження у ній є необхідним для відновлення іншої справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

“Нейтральні” (формальні, формально-процесуальні) підстави – це обставини, при закритті справи за якими органи досудового розслідування покладають в основу свого рішення інше, раніше прийняте судом, прокурором, слідчим чи органом дізнання рішення про припинення провадження за тим самим фактом або за тим самим обвинуваченням.

До цієї групи підстав належать обставини, передбачені:

–п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України (наявність стосовно особи вироку за тим самим обвинуваченням, який набрав законної сили, ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави);

–п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК України (наявність стосовно особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням);

–п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК України (наявність за тим же фактом нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи).

Наявність на момент завершення досудового розслідування двох останніх з названих вище обставин передбачає два варіанти дій:

1) закриття справи; 2) ініціювання перед прокурором (судом) питання про скасування раніше

винесеної постанови.

Питання 6. Порядок закриття кримінальної справи й оскарження рішення про закриття справи

Слідчий, не ознайомлюючи учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи, закриває її мотивованою постановою, в якій зазначає: відомості про особу обвинуваченого; суть справи; підстави до закриття справи; рішення про скасування запобіжного заходу та заходів із забезпечення цивільного позову й можливої конфіскації майна; рішення щодо вирішення питання про речові докази, відповідно до ст. 81 КПК України (ч. 1 ст. 214 КПК України).

Постанова про закриття кримінальної справи є підсумковим документом. Отож виклад її змісту має відображати основні результати провадження. В описовій частині постанови про закриття справи за підставами, що не

186

реабілітують, доцільно навести зібрані докази зі вказівкою на аркуші справи, де про них зазначено.

Якщо розслідуванням встановлено факти, що вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення стосовно особи, яку притягали як обвинуваченого, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, трудового колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів упливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 214 КПК України).

Копію постанови про закриття справи надсилають:

1)прокуророві;

2)особі, котру притягали до кримінальної відповідальності;

3)особі, за заявою якої було порушено справу;

4)потерпілому та цивільному позивачеві.

Постанову органу дізнання, слідчого про закриття справи може бути оскаржено прокуророві в 7-денний строк з дня отримання письмового повідомлення чи копії постанови про закриття справи (ч. 1 ст. 215 КПК України).

Постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи може оскаржити особа, інтересів якої вона стосується, чи її представник до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, що винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії або повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 236-5 КПК України).

Особа, стосовно якої провадилося слідство, має право оскаржити постанову про закриття кримінальної справи в частині, що стосується підстав закриття справи.

Отже, постанову про закриття справи, складену органом дізнання чи слідчим, може бути оскаржено або до прокурора, або одразу до суду. Це положення випливає з ч. 2 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади.

Прокурор розглядає скаргу та приймає щодо неї рішення не пізніше, ніж протягом 30 днів з дня її надходження: скасувати постанову про закриття справи та відновити досудове слідство або залишити скаргу без задоволення. Про прийняте рішення прокурор повідомляє скаржника.

Суддя розглядає скаргу в порядку, передбаченому ст. 236-6 КПК України, протягом п’яти днів, а у разі складності справи – десяти днів з дня надходження закритої справи до суду. Суддя може прийняти за скаргою такі ж рішення, як і прокурор.

187

Питання 7. Порядок направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, котру обвинувачують у вчиненні злочину, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК України). Тож кримінальна справа, в якій під час досудового розслідування встановлено підстави до звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягає направленню до суду.

Підстави прийняття такого рішення визначено кримінальним і продубльовано кримінально-процесуальним законом, зокрема:

–зміна обстановки (ст. 48 КК України; ст. 7 КПК України);

–дійове каяття особи (ст. 45 КК України; ст. 7-2 КПК України);

–примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК України; ст. 8 КПК України);

–передача особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК України; статті 10, 11, 13 КПК України);

–закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК України; ст. 11-1 КПК України);

–застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК України; статті 9, 438, 440, 447 КПК України).

Кожна із зазначених підстав передбачає наявність відповідних умов. Останні регламентовано у вищезазначених статтях кримінального та кримінально-процесуального законів.

Встановивши наявність підстави до прийняття відповідного рішення слідчий:

1) роз’яснює обвинуваченому:

–сутність обвинувачення;

–підставу звільнення від кримінальної відповідальності;

–право заперечувати проти закриття справи судом за цією підставою. Якщо обвинувачений заперечує проти прийняття такого рішення, то провадження в справі продовжується в звичайному порядку;

2) складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника, потерпілого чи його представника;

4) якщо після ознайомлення з постановою учасники процесу заявили вимогу про ознайомлення з усіма матеріалами справи, то слідчий виконує її. Ознайомлення з постановою та матеріалами кримінальної справи оформлюється протоколом;

5) направляє справу до прокурора.

188

Питання 8. Порядок ознайомлення учасників процесу з матеріалами кримінальної справи

Визнавши, що зібрані в справі докази дають підстави для висновку про всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, належних до предмета доказування в кримінальній справі, а також підтверджують факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину, і пересвідчившись у відсутності підстав для закриття справи, слідчий приймає рішення про складання обвинувального висновку та направлення справи до суду.

При цьому слідчий зобов’язаний повідомити потерпілому, його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві чи їхнім представникам, обвинуваченому, його захиснику та законному представникові про закінчення досудового слідства, роз'яснити їм право на ознайомлення з матеріалами справи та надати матеріали для ознайомлення (статті 217, 218 КПК України).

Про закінчення досудового слідства та про право на ознайомлення з матеріалами справи зазначеним вище особам повідомляється усно чи письмово. Усне повідомлення оформлюється протоколом. У письмовому повідомленні зазначаються місце, дата й час, коли вони можуть ознайомитися з матеріалами справи.

У разі письмового чи усного клопотання потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників про їх ознайомлення з матеріалами справи слідчий повинен їм надати таку можливість. Цивільний відповідач може ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову (ч. 2 ст. 217 КПК України). Якщо зазначені особи не побажали скористатися правом на ознайомлення з матеріалами справи, це не перешкоджає подальшому провадженню.

На відміну від потерпілого, цивільного позивача та відповідача, а також їхніх представників, матеріали справи пред'являються обвинуваченому навіть тоді, коли він не заявив клопотання про ознайомлення з ними, позаяк це одна з процесуальних гарантій здійснення його права на захист. Обвинувачений може відмовитися від ознайомлення з матеріалами справи. Однак, якщо він запросив захисника чи коли його участь у справі є обов’язковою, слідчий зобов’язаний надати захисникові можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Загальні правила ознайомлення заінтересованих учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи.

1.Спочатку матеріали справи пред’являються для ознайомлення потерпілому, його представникові, цивільному позивачу, цивільному відповідачу чи їхнім представникам, а потім – обвинуваченому, його захиснику та законному представнику.

2.Матеріали справи пред’являються для ознайомлення підшитими та пронумерованими.

3.Учасникам надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи (винятки становлять тільки матеріали про застосування заходів безпеки, що зберігаються окремо від кримінальної справи). Це правило

189

застосовується й у тих випадках, коли в справі розслідували декілька епізодів злочинної діяльності, а учасник процесу причетний тільки до одного чи декількох із них.

4.Під час ознайомлення з матеріалами справи учасники процесу мають право робити з них виписки. Таке право надано особам з метою забезпечення можливості посилатися на докази в суді із зазначенням аркушів справи, на яких їх викладено. Крім цього, особи, що ознайомилися з матеріалами справи, мають право заявляти клопотання про доповнення досудового слідства.

5.Час ознайомлення з матеріалами справи зараховується в строк досудового слідства й тримання обвинуваченого під вартою.

6.Пред’являючи додаткові матеріали досудового слідства (матеріали виконання клопотань учасників), заборонено змінювати попередній порядок розміщення документів у справі.

7.Про оголошення про закінчення досудового слідства та пред’явлення матеріалів кримінальної справи для ознайомлення складається протокол.

Значення ознайомлення з матеріалами справи полягає в тому, що воно:

– дає змогу сторонам підготуватися повною мірою до захисту та представництва своїх прав й інтересів у суді;

– допомагає виявити та усунути недоліки й прогалини в провадженні досудового слідства.

Питання 9. Поняття, значення, структура та зміст обвинувального висновку

Після закінчення досудового слідства та виконання вимог статей 217-222 КПК України слідчий складає обвинувальний висновок. Він повинен бути у кожній кримінальній справі, що підлягає направленню до суду для розгляду справи по суті та встановлення наявності чи відсутності вини обвинуваченого у вчиненні злочину.

Обвинувальний висновок – це підсумковий процесуальний документ досудового слідства, в якому формулюються та підбиваються підсумки досудового провадження. Після затвердження обвинувального висновку прокурором цей процесуальний документ набирає юридичної сили як обвинувальний акт, який завершує досудове слідство. Тільки після цього може відбутися віддання обвинуваченого до суду, а кримінальна справа разом з обвинувальним висновком – стати предметом судового розгляду.

Значення обвинувального висновку:

1)він є документом, який завершує досудове слідство, та складається уповноваженою на те особою;

2)у ньому на основі аналізу зібраних у справі доказів з дотриманням процесуальної форми встановлюється висновок про протиправність діяння, що було предметом досудового розслідування, та винність певної особи, котра вчинила це діяння;

190

3)обвинувальний висновок є одним з процесуальних засобів контролю за якістю проведеного досудового розслідування, його всебічністю, повнотою та об’єктивністю;

4)обвинувальний висновок дає змогу прокуророві після перевірки всебічності, повноти й об’єктивності проведеного досудового розслідування, як

іправильності складання власне обвинувального висновку, при позитивному вирішенні комплексу питань, передбачених ст. 228 КПК України, прийняти рішення про його затвердження та направлення справи до суду;

5)публічне оголошення обвинувального висновку в судовому засіданні є оприлюдненням оцінки, котру дають органи досудового слідства та прокуратури злочинові й особі, що його вчинила;

6)обвинувальний висновок визначає обсяг (межі) обвинувачення в суді (розгляд справи провадиться лише стосовно осіб, вказаних в обвинувальному висновку, й тільки в межах пред'явленого обвинувачення);

7)обвинувальний висновок встановлює те коло фактів, які підлягають обов'язковому дослідженню під час судового розгляду, й осіб, дії яких можуть бути предметом судового розгляду;

8)беручи до уваги вимоги закону про своєчасність вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому (не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, ст. 254 КПК України), а також про мотивованість висновків, які формулюються в обвинувальному висновку, наведення в ньому як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, доводів, наведених обвинуваченим на свій захист, та результатів їх перевірки (ст. 223 КПК України), він є важливою процесуальною гарантією права обвинуваченого на захист;

9)викладення в обвинувальному висновку відомостей про потерпілого, цивільний позов і заходи, вжиті до його забезпечення (статті 223, 224 КПК України), зумовлює значення обвинувального висновку як однієї з гарантій захисту прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Зміст обвинувального висновку, а також його структурних елементів, визначається кримінально-процесуальним законом, криміналістичною характеристикою злочину, що розслідується, а також особливостями слідчої ситуації, в умовах якої відбувався процес доказування.

Під структурою обвинувального висновку потрібно розуміти систему взаємозалежних між собою обов'язкових та факультативних елементів, кожний з яких має визначений зміст і призначення. Зважаючи на особливості доказового матеріалу, деякі елементи цієї системи також складаються з декількох ланок.

Згідно з ч. 2 ст. 223 КПК України, обвинувальний висновок складається з описової та резолютивної частин. У цих двох основних частинах викладаються питання, що утворюють його зміст.

Кожна із зазначених частин обвинувального висновку має свої досить чітко окреслені елементи.