КПК

51

2. За наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок, потерпілий чи підсудний дав в суді і під час досудового розслідування.

3.У разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві.

4.Коли справа розглядається у відсутності підсудного.

5.Суд у виняткових випадках може звільнити потерпілих і свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки від обов’язку з’являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше.

Проте у перелічених випадках оголошені в суді показання названих вище осіб можуть бути покладені в основу вироку лише після їх всебічної перевірки та підтвердження в судовому засіданні іншими доказами.

Необхідно зазначити, що принцип безпосередності дослідження доказів діє

іна стадії досудового розслідування, але дія цього принципу на вказаній стадії обмежується, а саме:

1)при передачі справи органом дізнання слідчому;

2)при передачі справи від одного слідчого іншому;

3)при розслідуванні справи кількома слідчими у складі слідчої групи;

4)при використанні показань свідків і потерпілих, допитаних іншим слідчим за окремим дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться справа.

Усність полягає в тому, що судовий розгляд кримінальної справи і його центральна частина – судове слідство – відбувається в усній формі, це означає:

1) всі докази, які є в справі, підлягають усному обговоренню; 2) всі клопотання сторін оголошуються в суді; 3) всі учасники процесу дають суду усні пояснення і показання;

4) судові дебати сторін проводяться лише в усній формі; 5) суд обґрунтовує вирок тільки на тих доказах, які були розглянуті і

обговорені усно в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323КПК); 6) усність судового розгляду, особливо при допитах, дозволяє оцінити не

лише те, що говорить допитуваний, але і як він це говорить.

При проведенні досудового розслідування теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятися тільки письмово. Обвинуваченому та свідку, коли вони про це просять, надається можливість написаним свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст. 146;

ч. 3 ст. 170 КПК).

Слід звернути на увагу на те, що у юридичній літературі принципи безпосередності і усності судового розгляду автори нерідко розглядають як єдиний принцип – безпосередність і усність. Але, незважаючи на тісний і нерозривний зв’язок, їх необхідно розрізняти, оскільки це якісно відмінні характеристики одного й того ж правового явища – судового розгляду. Усність досягається тим, що все, на чому буде ґрунтуватися вирок суду, має бути на судовому засіданні оголошено, розглянуто і обговорено з участю сторін. Для безпосередності цього недостатньо. Вона забезпечується в першу чергу тим, що судді розглядають і досліджують докази шляхом одержання їх від першоджерела, а не задовольняються їх переказом чи ознайомленням з

52

матеріалами справи, в яких органи досудового розслідування зафіксували відомості (докази), що належать до справи.

Принципи безпосередності і усності пов’язані з процесуальною рекомендацією безперервності судового засідання і вимогою незмінності складу суду (ч. 2 ст. 257, статті 258, 259 КПК).

Питання 18. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду

Конституція України передбачає, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ч. 4 ст. 125).

На судові рішення, зазначені у ст. 347 КПК, може бути подана апеляція засудженим, виправданим, потерпілим, прокурором та іншими особами, вказаними у ст. 348 КПК, у порядку і строки, передбачені ст. 349 КПК. Апеляційний розгляд кримінальної справи поділяється на дві частини: попередній розгляд і розгляд у судовому засіданні. За результатами попереднього розгляду приймається одне з рішень, зазначених у ч. 4 ст. 357 КПК і ст. 364 КПК. Апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства у повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно (ч. 3 ст. 358 КПК). Крім того, з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції апеляційний суд має право дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій (ч. 4 ст. 358 КПК). У результаті розгляду справи в апеляційному суді приймається одне з рішень, зазначених у ст. 366 КПК.

У касаційному порядку можуть бути перевірені судові рішення, зазначені у ст. 383 КПК. Касаційне провадження є формою перевірки судових рішень з метою виправлення судових помилок і провадиться у строки і порядку, визначеному статтями 392– 395 КПК. За результатами касаційного розгляду справи приймається одне з рішень, указаних у ст. 396 КПК, яке є остаточним і підлягає безумовному виконанню.

Питання 19. Принцип обов’язковості рішень суду

Цей принцип як одна з основних засад судочинства підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку в державі. Конституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нормі відповідає стаття 403 КПК, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

За невиконання судового рішення (вироку, рішення, ухвали, постанови), що набрало законної сили, передбачена кримінальна відповідальність

(ст. 372 КК).

53

Тема 4. Суб’єкти кримінального процесу

Питання 1. Поняття та класифікація суб’єктів кримінального процесу

Коло осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, у законі і теорії чітко не визначено, тому їх називають по-різному:

1)“особи, які беруть участь у справі” (статті 19, 20, 53 КПК та ін.);

2)“учасники процесу” (глава 3 ст. 87 КПК та ін.);

3)“учасники судового розгляду” (статті 87, 271, 284, 299 КПК та ін.);

4)“сторони” (статті 161, 260, 261 КПК та ін.);

5)“фізичні і юридичні особи” (ст. 2 КПК).

Згідно з п. 8 ст. 32 КПК учасниками процесу є: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники.

Аналіз наведених статей КПК дає змогу зробити висновок про те, що до осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, не входять лише державні органи й посадові особи, які ведуть процес.

У теорії кримінального процесу осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, іменують “учасники кримінального процесу”, “учасники кримінального судочинства”, “суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності”, “суб’єкти кримінально-процесуального права” тощо. Проте більшість науковців осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, називають суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Суб’єкти кримінального процесу – це державні органи, посадові,

юридичні та приватні особи, що ведуть кримінальний процес, або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов’язки.

Ознаки суб’єктів кримінального процесу:

1)їхня участь у справі передбачена кримінально-процесуальним законом;

2)є суб’єктами певних процесуальних прав і обов’язків;

3)діють у кримінальному процесі відповідно до своїх прав і обов’язків;

4)вступають у процесуальні правовідносини.

Класифікація суб’єктів кримінального процесу залежно від інтересу, що його має суб’єкт у кримінальній справі, є найбільш широковживаною.

За цією підставою всіх суб’єктів поділяють на чотири групи.

1.Державні органи та посадові особи, що ведуть кримінальний процес (представляють державні інтереси). До них належать: суд, суддя, прокурор,

начальник слідчого відділу, слідчий, орган дізнання й особа, що провадить дізнання.

2.Суб’єкти, які мають власний інтерес у кримінальному процесі.

Це підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач.

3.Суб’єкти, що захищають або представляють інтереси інших осіб.

До цієї групи належать: захисник, представник потерпілого, цивільного

позивача та цивільного відповідача.

54

4. Інші суб’єкти (особи, які не мають інтересу e кримінальній справі):

заявник про злочин; особа, що дає пояснення слідчим органам, прокурору, судді; свідок; експерт; керівник експертної установи; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого чи глухого; поняті; поручителі; педагог; лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, котрі присутні при його допиті; особи, разом з якими особу пред'являють для впізнання; секретар судового засідання та ін.

Питання 2. Повноваження суду (судді) у кримінальному процесі

Суд (суддя) – це єдиний орган держави, уповноважений здійснювати правосуддя, зокрема й у кримінальних справах (ст. 15 КПК України). Правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні.

Кримінальні справи розглядаються по першій, апеляційній і касаційній інстанціях, а також у порядку виключного провадження суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних (ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Суддя, що діє одноособово, користується правами суду і постановляє рішення від імені держави. При здійсненні правосуддя e кримінальних справах професійні судді, народні засідателі та присяжні мають однакові права.

Повноваження суду:

1)здійснення суддею одноособово попереднього розгляду кримінальної справи, прийняття відповідного рішення за його результатами, а також вирішення питань, пов’язаних з підготовкою справи до судового розгляду;

2)дослідження з дотриманням принципів кримінального процесу всіх обставин кримінальної справи під час судового розгляду, встановлення об’єктивної істини та вирішення справи по суті;

3)вирішення питання про винуватість або невинуватість підсудного через постановлення вироку;

4)порушення лише кримінальних справ приватного обвинувачення;

5)здійснення звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав;

6)вирішення питань, пов’язаних зі зверненням вироку до виконання, інших питань, пов’язаних з виконанням вироку, питань про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру;

7)здійснення судового контролю за законністю та обґрунтованістю рішень

ідій органів досудового розслідування (надання дозволу на провадження певних процесуальних дій; розгляд скарг на дії та рішення органів дізнання, слідчого, прокурора);

8)скасування чи зміна вироку, ухвали або постанови суду вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку (апеляційного, касаційного чи виключного провадження).

55

Питання 3. Повноваження прокурора у кримінальному процесі

Прокурор – це суб’єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді.

Формами реалізації повноважень прокурора у кримінальному процесі України є:

1.Підтримання державного обвинувачення у суді.

2.Здійснення нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

3.Здійснення нагляду за дотриманням законів при виконання судових рішень по кримінальних справах, а також при застосування інших заходів, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

4.Прокуратура продовжує виконувати функцію досудового слідства до завершення формування системи досудового слідства і введення в дію законів, які регулюють її функціонування.

Устадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю та відмови у порушенні кримінальної справи. Він має право сам порушити кримінальну справу (ст. 100 КПК України).

Устадії досудового розслідування прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності посадових осіб органів дізнання та досудового слідства незалежно від їхньої відомчої належності. Здійснюючи нагляд, він використовує широке коло повноважень, зокрема: він може вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які провадять дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів; вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі; продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК тощо (ст. 227 КПК України). Після закінчення розслідування прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку та про направлення справи до суду (ст. 229 КПК України).

При провадженні досудового слідства санкція прокурора необхідна у наступних випадках:

1) відсторонення обвинуваченого від посади /ст. 147 КПК/; 2) провадження обшуку, за винятком житла чи іншого володіння особи

/ч. 3 ст. 177 КПК/; 3) тимчасове залишення засудженого в СІЗО чи в тюрмі і переведення з

ВТК в СІЗО чи в тюрму (ч. 1 ст. 410-1 КПК); 4) відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства

(ч. 3 ст. 139 КПК).

Згода прокурора потрібна /всі матеріали направляються до суду/ :

1) при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки /ст. 7 КПК/;

2) при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям /ст. 7-2 КПК/;

56

3)при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим /ст. 8 КПК/;

4)при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

/ст.ст. 9, 232-1 КПК/;

5)при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки /ст. 10 КПК/;

6)при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності /ст. 11-1 КПК/;

7)поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судовопсихіатричної експертизи /ч. 1 ст. 205 КПК/;

8)поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільнонебезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п’ять років до приймальника розподільника до 30 діб /ч. 3 ст. 7-3КПК/;

9)провадження обшуку житла чи іншого володіння особи /ч.5 ст.177

КПК/;

10)обрання запобіжного заходу – тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-2

КПК/;

11)продовження строків тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-3 КПК/;

12)накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку /ч. 4 ст. 187 КПК/.

Прокурор затверджує:

1)постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи слідчому

/ч. 1 ст. 104 КПК/;

2)постанову про направлення справи для провадження досудового слідства /ч.1 ст. 109 КПК/;

3)постанову слідчого про ексгумацію трупа /ч. 2 ст. 192 КПК/;

4)постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру /п. 1 ч. 1 ст. 418 КПК/;

5)обвинувальний висновок /п. 1 ч. 1 ст. 229 КПК/.

Також прокурор продовжує строки досудового слідства /ч. 2-3 ст. 120 КПК/ та строки тримання під вартою /ч. 2 ст. 156 КПК/, а також відновлює слідство в закритій справі / ст. 216 КПК/.

У судових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, дотримуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи й постановлення судових рішень, які ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України „Про прокуратуру”).

При попередньому розгляді справи суддею участь прокурора є обов’язковою, де він виступає з доповіддю щодо можливості призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку з приводу клопотань, заявлених іншими учасниками розгляду (ст. 240 КПК України).

57

Основною формою участі прокурора у судовому розгляді справи є підтримання ним державного обвинувачення. На прокурора покладається також обов’язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина чи держави в суді. Крім цього, прокурор зобов’язаний реагувати на кожне порушення законності в судовому засіданні через звернення до суду з проханням про його усунення (ст. 264 КПК України).

Прокурор зобов’язаний внести апеляційне чи касаційне подання на вирок, постанову або ухвалу суду, а також подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо вони, на його думку, є незаконними та необґрунтованими. При розгляді справи в порядку апеляційного, касаційного чи виключного провадження прокурор обґрунтовує внесене подання, а також висловлює свої міркування щодо законності й обґрунтованості вироку або іншого судового рішення, оскарженого учасниками процесу.

У стадії виконання судових рішень прокурор здійснює нагляд за законністю їх виконання. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, є обов’язковими для всіх органів та осіб, які їх виконують (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України).

Питання 4. Органи досудового слідства.

Повноваження слідчого та начальника слідчого відділу

Слідчий – це посадова особа, на яку покладено обов’язок провадження досудового слідства.

Чинний КПК України не розкриває змісту поняття „слідчий”, а лише обумовлює його відомчу належність. Зокрема, у п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК України зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах здійснюють слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів Служби безпеки України.

Процесуальне становище й обсяг процесуальних прав і обов’язків слідчих не залежить від їхньої відомчої належності.

Повноваження слідчого визначаються обсягом належних йому прав і обов’язків, його процесуальними взаємовідносинами з прокурором і керівником слідчого підрозділу, а також органом дізнання.

Формами реалізації повноважень слідчого у кримінальному процесі України є:

1.Проведення перевірки заяв і повідомлень про злочини і у відповідності із законом приймають рішення по результатам перевірки.

2.Розслідування кримінальних справ одноособово.

3.Участь у розслідуванні кримінальних справ у складі слідчих та слідчооперативних груп.

4.Виконання окремих слідчих дій за дорученням інших органів розслідування і судів України та зарубіжних країн.

58

Слідчий зобов’язаний:

1)у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження та розпочати досудове слідство;

2)повно, всебічно й об’єктивно дослідити обставини справи у визначений законом процесуальний строк;

3)при провадженні досудового слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби та знання для розкриття злочину;

4)роз’яснити всім суб’єктам досудового слідства їхні права й забезпечити реалізацію цих прав;

5)вжити заходів для забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди;

6)вжити заходів до виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, і до їх усунення та ін.

Слідчий має право:

1)самостійно приймати рішення про спрямування слідства та провадження слідчих дій (окрім випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора чи згоди суду), що є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами;

2)у разі незгоди із вказівками начальника слідчого відділу, прокурора, що стосуються найважливіших питань провадження в кримінальній справі, подавати справу прокуророві чи прокуророві вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень;

3)у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу;

4)давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий не має права доручати органам дізнання пред’явлення обвинувачення та допит обвинуваченого, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обстановки й обставин події, очної ставки, пред’явлення для впізнання);

5)вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні деяких слідчих дій;

6)при провадженні слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;

7)провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч. 1 ст. 118 КПК України) тощо.

Слідчий – це процесуально незалежний і самостійний суб’єкт кримінального процесу. Слідчий при здійсненні досудового слідства в кримінальній справі повинен керуватися тільки законом, виходити зі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи e їх сукупності. Слідчі незалежні від впливу та думки будь-яких органів державної влади й управління, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів та угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян.

59

Слідчий є самостійним у прийнятті рішень про спрямування слідства у кримінальній справі та про провадження слідчих дій (окрім випадків, коли необхідне отримання згоди від суду (судді) чи прокурора) та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Повноваження начальника слідчого відділу

Начальник слідчого відділу – це посадова особа, на яку покладено обов’язок з організації та керівництва слідчою роботою.

Згідно з п. 6-а ст. 32 КПК України, під терміном „начальник слідчого відділу” потрібно розуміти: начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки, податкової міліції та його заступників, які діють у межах своєї компетенції. Стосовно начальників відповідних слідчих підрозділів прокуратури, то вони наділені повноваженнями прокурорів зі здійснення наглядової функції за законністю провадження досудового слідства.

Начальник слідчого відділу здійснює відомчий процесуальний контроль за роботою підлеглих йому слідчих і несе персональну відповідальність за належну організацію діяльності слідчого апарату та її результати.

Начальник слідчого відділу має право (ст. 114-1 КПК України):

1)перевіряти кримінальні справи;

2)давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства чи певних слідчих дій;

3)передавати справу від одного слідчого іншому;

4)доручати провадження слідства декільком слідчим;

5)брати участь у провадженні досудового слідства;

6)особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Інші повноваження начальника слідчого відділу, зокрема щодо організації слідчої роботи, встановлені відомчими нормативними актами (Наказ МВС України від 31 березня 2008 року № 160 “Про організацію діяльності органів

досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України”).

Питання 5. Органи дізнання, особа, що провадить дізнання, їхні повноваження

Органи дізнання – це державні органи та посадові особи, що уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів з виявлення ознак злочину, здійснювати досудове розслідування у формі дізнання з метою встановлення обставин злочину й осіб, які його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів досудового слідства та правосуддя у кримінальних справах.

Перелік органів дізнання регламентовано ст. 101 КПК України, у якій визначено й компетенцію кожного з органів дізнання в частині порушення кримінальних справ щодо певних злочинів і здійснення в них розслідування.

60

Згідно ст. 101 КПК органами дізнання є:

1) міліція; 1-1) податкова міліція – у справах про ухилення від сплати податків і зборів

(обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’якове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховування валютної виручки;

2)органи безпеки – у справах, віднесених законом до їх відання;

3)начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступників з питань провадження дізнання – у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з’єднань, начальники військових установ – у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчиненими працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини, з’єднання, установи чи на військових об’єктах;

3-1) командири кораблів – у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків під час походу за межами України;

4)митні органи – в справах про контрабанду;

5)начальники установ покарання, слідчих ізоляторів – у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6)органи державного пожежного нагляду – у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7)органи прикордонної служби – у справах про незаконне

переправлення осіб через державний кордон та у

справах

про

використання

завідомо

підроблених

документів

при

перетинанні

державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні;

9)

командири

підрозділів

Державної

спеціальної

служби

транспорту –

у

справах

про

злочини,

вчинені

підлеглими

їм

військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час

проходження

ними

зборів,

а

також у

справах

про

злочини,

вчинені

працівниками

Державної спеціальної

служби транспорту

у

зв'язку

з

виконанням

ними

службових

обов'язків

або

в

розташуванні

відповідного

підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.

На відміну від слідчих, для органів дізнання досудове розслідування не є основною діяльністю. Перед ними, насамперед, ставляться завдання щодо здійснення адміністративної та оперативно-розшукової діяльності.