КПК

191

У описовій частині обвинувального висновку повинні бути зазначені: обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви та наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, зібрані у справі, й відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого їм обвинувачення, доводи, наведені на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом’якшують покарання. При посиланні на докази обов'язково зазначають аркуші справи (ч. 2 ст. 223 КПК України).

Перелік необхідних даних може бути доповнений будь-якими відомостями, Що стосуються суті справи чи характеризують доказову інформацію (наприклад, про приводи та підстави до порушення кримінальної справи; про підстави зупинення провадження в справі чи виділення кримінальної справи стосовно одного з обвинувачених; про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину).

Резолютивна частина є логічним продовженням описової частини, вона має випливати з неї та відповідати їй.

Резолютивна частина має чітко регламентовану структуру: відомості про особу обвинуваченого; формулювання пред’явленого обвинувачення: кримінально-правова кваліфікація злочину (ч. 4 ст. 223 КПК України).

Обвинувальний висновок підписує слідчий, а при провадженні розслідування декількома слідчими – той, кого призначено старшим групи.

Додатки до обвинувального висновку, відповідно до ст. 224 КПК України, є обов’язковою частиною обвинувального висновку, вони полегшують вивчення та розгляд кримінальної справи. Згідно з вимогами кримінально-

процесуального закону, додатки до обвинувального висновку такі:

1)список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

2)довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням часу та місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

3)довідка про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна;

4)довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Додатки до обвинувального висновку друкуються на окремих аркушах з посиланням на аркуші справи.

Слідчий має право скласти та долучити до обвинувального висновку, крім передбачених законом, також інші додатки, зокрема, в багатоепізодних, складних справах – схеми злочинних зв’язків, додаткові довідки тощо, які можуть полегшити роботу суду. Слідчий підписує усі додатки до обвинувального висновку.

192

Питання 10. Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні досудового розслідування

Прокурорський нагляд розглядають як одну з форм державної діяльності, що забезпечує точне і неухильне виконання законів в Україні, як одну з умов додержання конституційних гарантій з охорони прав і законних інтересів громадян.

Однією із функцій прокуратури, передбачених Конституцією України (п. 3 ст. 121) та Законом України «Про прокуратуру» (п. 3 ч. 1 ст. 5) є нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (далі – ОРД), дізнання і досудове слідство.

Нагляд за додержанням законів під час проведення ОРД здійснює Генеральний Прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прокурори та їх заступники, а також уповноважені наказом Генерального Прокурора України начальники та прокурори управлінь, відділів Генеральної Прокуратури України та прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Нагляд прокурора за додержанням законів органами, які проводять ОРД, дізнання, досудове слідство має своїм завданням сприяти:

1)розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2)виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3)запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4)охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством (а саме, підозрюваних, обвинувачених);

5)здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усуненню причин та умов, що сприяють їх вчиненню (ч. 1 ст. 29 Закону України “Про прокуратуру”).

Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів щодо узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, координує їх діяльність та взаємодіє з ними у процесі попередження, виявлення та розслідування злочинів.

Здійснюючи нагляд за законністю ОРД і досудового розслідування, прокурор, згідно зі ст. 30 Закону України “Про прокуратуру”, вживає заходів для того, щоб органи дізнання і досудового слідства:

1)додержувалися передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2)при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували

193

обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують покарання;

3)виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів щодо їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства і дізнання визначаються кримінальнопроцесуальним законодавством.

Під час здійснення нагляду за законністю досудового розслідування прокурор використовує відповідні форми і методи. і

Форми нагляду – це правові засоби реалізації повноважень прокурора. Вони визначені законом, а також наказами й інструкціями Генерального Прокурора України, якими на основі закону регулюється організація і діяльність органів прокуратури.

Методи нагляду – це вироблені прокурорською практикою на основі науки і досвіду способи, прийоми, шляхи реалізації повноважень прокурора.

Отже, форми нагляду – це те, що повинен робити прокурор, а методи нагляду – це те, яким чином він повинен виконувати покладені на нього функції.

Прокурорський нагляд розпочинається з моменту отримання органом дізнання чи слідчим заяви (повідомлення) про вчинений чи такий, що готується, злочин або появи іншого законного приводу для порушення кримінальної справи і продовжується протягом усього ходу досудового розслідування, додержання порядку здійснення якого перебуває під постійним наглядом прокурора.

Суть нагляду полягає у тому, що Генеральний Прокурор України і підпорядковані йому прокурори, здійснюючи нагляд, виявляють порушення закону, причини й умови, що цьому сприяли, забезпечуючи виконання загальних завдань прокуратури і завдань нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.

Для виявлення порушень закону при розслідуванні злочинів прокурор застосовує такі форми нагляду і методи їх здійснення:

1)ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що може здійснюватися: шляхом заслуховування доповіді слідчого щодо провадження розслідування як у цілому по справі, так і по окремих епізодах; при ознайомленні з наглядовим провадженням по справі; за допомогою безпосередньої перевірки або вивчення кримінальної справи;

2)бере безпосередню участь у розслідуванні злочинів шляхом участі в окремих слідчих діях чи самостійно веде провадження у кримінальній справі;

3)розглядає скарги на дії та рішення слідчого і органів дізнання з метою виявлення та усунення порушень закону;

4)вимагає проведення перевірок діяльності органів внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки України вищими органами стосовно додержання законів у процесі розслідування злочинів;

5)бере участь у судовому розгляді кримінальних справ, підтримує державне обвинувачення в суді;

194

6)узагальнює практику розслідування злочинів із метою вироблення заходів щодо вдосконалення якості розслідування;

7)дає вказівки органам дізнання і досудового слідства по будь-якій кримінальній справі, що перебуває в їх провадженні;

8)скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчого та особи, яка провадить дізнання (органу дізнання);

9)відсторонює слідчого або особу, яка провадить дізнання, від подальшого розслідування, якщо вони допустили грубі (істотні) порушення закону чи з інших підстав підлягають відводу;

10)вилучає з органів дізнання кримінальні справи і передає їх слідчому або передає справи від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об’єктивного розслідування;

11)у межах своєї компетенції порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; зупиняє провадження у кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальних справ у випадках, передбачених законом; затверджує обвинувальні висновки і направляє кримінальні справи до суду;

12)дає згоду (санкцію) органам дізнання і слідчому на провадження окремих слідчих та інших процесуальних дій згідно з чинним законодавством (відсторонення обвинуваченого від посади; продовження строку досудового слідства; взяття під варту; продовження строку тримання під вартою; проведення обшуку, за винятком обшуку житла чи іншого володіння особи тощо);

13)вносить начальнику слідчого підрозділу подання про порушення законів при розслідуванні злочинів і вимагає усунення причин та умов, що сприяли цим порушенням;

14)вживає заходів щодо притягнення до відповідальності слідчих і посадових осіб органів дізнання, які вчинили правопорушення при розслідуванні злочинів;

15)здійснює перевірки виконання органом дізнання або слідчим обов’язку вжити заходів для забезпечення поданого або можливого у майбутньому цивільного позову (ст. 28, 29 КПК України).

Слід мати на увазі, що прокурор або його заступник з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які зазнали матеріальної шкоди від злочину, і за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України “Про прокуратуру”, ч. 4 ст. 264 КПК України).

195

Тема 6. Підсудність. Попередній розгляд справи суддею

Питання 1. Поняття і значення підсудності. Види підсудності

Підсудність – сукупність юридичних властивостей кримінальної справи, з огляду на які кримінально-процесуальний закон визначає суд першої інстанції, правочинний розглядати справу по суті.

Питання про підсудність кримінальної справи при направленні її до суду вирішується прокурором (ст. 232 КПК України), а при попередньому розгляді справи – суддею (статті 237, 244 КПК України).

Правила про підсудність закріплені у главі 2 КПК України та спрямовані на забезпечення найбільш об’єктивного, повного і швидкого розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду. Вони сприяють рівномірному розподілу справ між судами, надають можливість розглядати справу там, де є найбільше доказового матеріалу, беручи до уваги специфіку певних категорій кримінальних справ (скажімо, справи про військові злочини).

Правильне визначення підсудності кримінальної справи є однією з процесуальних гарантій втілення принципу рівності громадян перед законом і суд (статті 124, 126, 129 Конституції України, ст. 7 Закону України “Про судоустрій”, статті 15, 16, 18 КПК України). Розгляд і вирішення кожної кримінальної справи законним, компетентним, незалежним та неупередженим судом – одне з невід’ємних прав людини (ст. 8 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

Види підсудності:

1)предметна (родова);

2)територіальна (місцева);

3)спеціальна (персональна);

4)підсудність за зв’язком справ. Підсудність кримінальних справ залежить від характеру злочину (ознак складу злочину), його суб’єкта, місця вчинення злочину та зв'язку між кримінальними справами.

Предметна (родова) підсудність визначається видом злочину, його кваліфікацією за певною статтею Кримінального кодексу України на момент вирішення питання про підсудність справи. За цією ознакою встановлюється, суд якої ланки судової системи компетентний розглядати кримінальну справу як суд першої інстанції – місцевий суд чи апеляційний суд (статті 33-34 КПК України).

Місцеві суди розглядають переважну більшість кримінальних справ, оскільки вони є основною ланкою судової системи України. Апеляційним судам підсудні справи: про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 КК України; про злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 436-447 КК України; про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

196

У випадках особливої складності справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд має право прийняти її до свого провадження.

Територіальна (місцева) підсудність визначається за місцем вчинення злочину. За загальним правилом, кримінальна справа розглядається тим з однойменних судів, у районі діяльності якого вчинено злочин. Місцем вчинення злочину є місце, де злочин було розпочато, а якщо це не встановлено

– місце, де виконувалися злочинні дії чи було завершено злочин або було його припинено (ст. 37 КПК України).

Коли місце вчинення злочину важко чи неможливо встановити, то справа розглядається судом, у районі діяльності якого було закінчено досудове слідство в справі.

Аналогічно визначається підсудність кримінальних справ про злочини, вчинені на території України, але поза межами її державного кордону (наприклад, на судні, приписаному до порту України, в територіальних водах або портах інших держав), а також про злочини громадян України, осіб без громадянства чи іноземних громадян, вчинені за межами України, якщо вони притягнені до відповідальності в Україні відповідно до положень статей 7, 8 КК України.

Спеціальна (персональна) підсудність діє тільки в чітко визначених законом випадках і стосується, переважно, справ про злочини, вчинені військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними навчання чи спеціальних зборів.

Місцевим військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня (ч. 1 ст. 36 КПК України).

Військовим апеляційним судам регіонів, Військово-морських Сил як судам першої інстанції підсудні: 1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу та вище; 2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля першого рангу та вищу, а також осіб, рівних їм за службовим становищем; 3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Залежно від наведених ознак суб'єкта злочину військові суди здійснюють правосуддя в кримінальних справах у Збройних Силах України й інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Відповідно до пунктів 5, 6 ст. 13 Закону України “Про статус судців”, кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається в першій інстанції апеляційним судом. При цьому справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений працював суддею, при цьому конкретний суд, правочинний розглянути справу, визначає Голова Верховного Суду України чи його заступник.

Підсудність за зв’язком справ формулює правила, за якими визначається суд першої інстанції, котрому підсудна справа при об’єднанні в одному провадженні справ щодо обвинувачення однієї особи чи декількох осіб у

197

вчиненні одного чи більшої кількості злочинів з різною предметною, територіальною та спеціальною підсудністю.

При визначенні підсудності за зв'язком справ діють такі правила:

1)у разі об’єднання в одному провадженні кримінальних справ стосовно обвинувачення декількох осіб у вчиненні кількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, у районі діяльності якого порушено кримінальну справу чи закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК України). На практиці частіше застосовується останнє правило, що сприяє швидкому та повному розгляду справи;

2)якщо одна особа чи група осіб обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам (судам, які мають різну предметну чи спеціальну підсудність), то справа розглядається вищестоящим із цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК України);

3)коли одна особа чи група осіб обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один зі злочинів підсудна військовому суду, а про інші – загальному суду, справа про всі злочини розглядається військовим судом (ч. 2 ст. 40 КПК України);

4)при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного чи кількох злочинів, які не є військовими злочинами, якщо хоча б стосовно одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом (ч. 3 ст. 40 КПК України). Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на військову службу, розглядаються загальними судами.

Питання 2. Поняття та значення стадії попереднього розгляду справи суддею

Стадія попереднього розгляду кримінальної справи суддею є самостійною стадією кримінального процесу, в якій суддя одноособово, не вирішуючи наперед питання про винуватість обвинуваченого, з участю прокурора й інших учасників процесу, за матеріалами кримінальної справи, зважаючи на думки та клопотання сторін, встановлює наявність або відсутність достатніх правових і фактичних підстав для призначення справи до судового розгляду та за наявності таких підстав призначає судове засідання й здійснює підготовчі дії для забезпечення необхідних умов його ефективного проведення.

Стадія попереднього розгляду справи суддею є проміжною між досудовим слідством і судовим розглядом кримінальної справи. Щодо досудового слідства вона є перевірно-контрольною, а щодо стадії судового розгляду – розпорядчопідготовчою.

Суддя під час попереднього розгляду справи перевіряє дотримання органом дізнання, слідчим і прокурором норм процесуального закону про порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинуваченого, виконання вимог із забезпечення підозрюваному й обвинуваченому права на захист, про всебічне та повне розслідування обставин злочину, відповідність матеріалам справи кримінально-правової кваліфікації дій обвинуваченого

198

тощо, а також з’ясовує можливість усунення виявлених порушень без повернення справи прокуророві чи на додаткове розслідування.

Значення стадії попереднього розгляду справи полягає у стимулюванні підвищення якості досудового слідства, ефективності здійснення функцій обвинувачення та захисту, є однією з гарантій забезпечення та реалізації прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також запобігає винесенню на судовий розгляд тих кримінальних справ, у котрих досудове розслідування проведено поверхово, з істотними порушеннями закону.

Правила про попередній розгляд справи суддею однакові для всіх справ, які надійшли від прокурора з обвинувальним висновком для розгляду їх по першій інстанції як до місцевих (і військових також), так і до апеляційних судів, а у передбачених законом випадках і до Верховного Суду України.

Питання 3. Порядок попереднього розгляду справи. Питання, що з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи

Справа повинна бути призначена суддею до попереднього розгляду не пізніше від 10 діб, а в разі складності справи – не пізніше за 30 діб з дня надходження її до суду (ст. 241 КПК України). До дня попереднього розгляду справи суддя детально знайомиться з матеріалами справи. У результаті такого ознайомлення суддя визначається зі складністю справи та днем її попереднього розгляду.

Про день попереднього розгляду справи завчасно повідомляють прокурора й інших учасників процесу – обвинуваченого, його захисника та законного представника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, хоча неявка цих учасників не перешкоджає розглядові справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду за питаннями, котрі, згідно із законом, підлягають обов’язковому з’ясуванню суддею на цій стадії процесу (ст. 237 КПК України). Якщо в судове засідання з'явились інші учасники процесу, вони також висловлюють свої думки щодо цих питань і заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює власну думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Після з’ясування всіх питань суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення відповідної постанови.

При попередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол (ч. 2 ст. 240 КПК України). Така необхідність визначається суддею за власною ініціативою ч и за клопотанням учасників судового розгляду залежно від особливостей справи, характеру та змісту питань, які розглядались. У будьякому разі протокол повинен вестися, коли є достатньо підстав передбачати можливість винесення рішення, що може бути оскаржене сторонами до вищестоящого суду, з метою забезпечення реальної можливості цьому судові

199

перевірити обґрунтованість апеляційних скарг, законність і обґрунтованість винесеної суддею постанови.

Питання, що з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи. У справі, що надійшла від прокурора, суддя при попередньому її розгляді з’ясовує питання, від фактичного та правового змісту яких залежить можливість призначення справи до судового розгляду. Перелік питань, з’ясування яких є обов’язковим, визначений у законі (ст. 237 КПК України). Сформульовані вони таким чином, що від результату з'ясування попереднього залежить необхідність і можливість з’ясування наступних.

Суддя, зокрема, щодо кожного з обвинувачених повинен послідовно з’ясувати:

1)чи підсудна справа судові, на розгляд якого вона надійшла;

2)чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3)чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог Кримінальнопроцесуального кодексу України;

4)чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5)чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства порушень вимог кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого або його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого або його представника суддя з’ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

Питання 4. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи

За результатами попереднього розгляду суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1)про направлення справи за підсудністю;

2)про зупинення провадження в справі;

3)про закриття справи;

4)про повернення справи прокуророві;

5)про повернення справи на додаткове розслідування;

6)про призначення справи до судового розгляду (ст. 244 КПК України).

Направлення справи за підсудністю.

При попередньому розгляді справи суддя спочатку з’ясовує, чи правильно

визначено прокурором підсудність справи, чи підсудна вона судові, на розгляд якого надійшла. Це питання суддя з’ясовує, щоб перевірити відповідність

200

юридичних ознак справи правилам, встановленим Кримінально-процесуальним кодексом України та Законом України “Про судоустрій”. Якщо буде встановлено, що справа не підсудна судові, на розгляд якого вона надійшла, суддя, не з’ясовуючи будь-якого іншого питання, виносить постанову про направлення справи за підсудністю (ч. 3 ст. 249 КПК України). Увесь комплекс питань, які з’ясовуються при попередньому розгляді справи, стане предметом розгляду судді іншого компетентного суду.

Постанова про направлення справи за підсудністю оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

Зупинення провадження в справі.

При позитивному з’ясуванні питання про підсудність суддя з’ясовує, чи немає підстав для закриття справи або її зупинення. Рішення про зупинення провадження в справі можливе у двох випадках: коли з’ясується, що обвинувачений зник і місце його перебування невідоме; у разі захворювання обвинуваченого, що виключає можливість його участі у судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 249 КПК України).

У першому випадку суддя виносить постанову про зупинення провадження до розшуку обвинуваченого, у другому – зупиняє провадження в справі до його одужання.

За наявності двох і більшої кількості обвинувачених (коли підстави для зупинення провадження стосуються не всіх) суддя, якщо це не відіб’ється негативно на всебічності, повноті й об’єктивності дослідження та вирішення справи, має право виділити справу стосовно таких обвинувачених і зупинити провадження у виділеній справі.

Якщо підставою для зупинення провадження є те, що обвинувачений зник і місце його перебування невідоме, суддя тією ж постановою може оголосити розшук обвинуваченого, а за наявності достатніх для цього підстав – обрати як запобіжний захід взяття під варту.

Факт захворювання обвинуваченого, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи, засвідчується довідкою лікаря, позаяк при попередньому розгляді справи судово-медичну чи судово-психіатричну експертизу суддя призначити не має права.

Закриття справи.

Якщо при попередньому розгляді справи суддя з’ясує наявність обставин, передбачених ст. 6 КПК України (обставини, що виключають провадження в кримінальній справі), ч. 1 ст. 7, статтями 7-1, 7-2, 8–9, 10, 11-1 КПК України, він своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову та конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази (ч. 1 ст. 248 КПК України).

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам. На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляцію до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом – касаційні скарги чи подання до касаційного суду.