КПК

151

–виокремлення однієї слідчої дії з іншої (так свого часу з допиту виділилися такі слідчі дії, як очна ставка, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події);

–розроблення вченими теоретичної моделі слідчої дії з подальшим її запровадженням у закон.

Слідчі дії класифікують за наступними ознаками.

1. Залежно від обсягу предмета слідчої дії та її повторюваності слідчі дії можуть бути основними й додатковими; первинними та повторними.

Основними є слідчі дії, що провадять у повному обсязі для дослідження предмета слідчої дії загалом (приміром, допит свідка, огляд, обшук).

Додатковими називають слідчі дії, що спрямовані на дослідження частини їхнього предмета, тобто окремих обставин, які не було з'ясовано з різних причин під час основної слідчої дії (наприклад, додатковий допит свідка, додатковий огляд, додатковий обшук). Деякі слідчі дії через специфіку їх провадження не можуть бути додатковими. Зокрема, не можна додатково пред’являти для впізнання особу чи предмет, які вже пред’являлися. Так само не може бути проведено додатково очну ставку з метою усунення суперечностей, котрі під час очної ставки, проведеної раніше, не було усунено.

Первинні слідчі дії за змістом є тотожними основним.

Повторними є слідчі дії, що після первинних провадять у повному обсязі (до прикладу, повторний огляд, повторний обшук).

Додаткові та повторні слідчі дії завжди виконують, відповідно, після основних і первинних.

2. Залежно від невідкладної необхідності провадження на певному етапі розслідування слідчі дії поділяють на невідкладні й інші.

Невідкладними є слідчі дії, котрі провадять одразу після порушення кримінальної справи, тобто на першому етапі досудового слідства, оскільки наслідком їх непровадження чи несвоєчасного провадження може бути втрата доказів, які мають значення для справи, а отже, і юридична відповідальність слідчого (дізнавача).

Необхідність і час провадження інших слідчих дій визначає слідчий, залежно від ситуації розслідування (доказування), їх може бути проведено на будь-якому етапі досудового слідства.

3. За імперативністю (обов'язковістю) провадження слідчі дії поділяють на обов’язкові та необов’язкові.

Обов’язковість слідчої дії визначається:

• прямою вказівкою закону:

–призначення експертизи у випадках, встановлених ст. 76 КПК України;

–допит підозрюваного (ст. 107 КПК України);

–допит обвинуваченого (ст. 143 КПК України);

•вказівками прокурора чи начальника слідчого відділу (начальника органу дізнання), що є обов’язковими для виконання (п. 3 ч. 1 ст. 227; ч. 2 ст. 114-1 КПК України);

•ухвалою суду про направлення справи на додаткове розслідування (ч. 4 ст. 377 КПК України);

152

• необхідністю встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі (ст. 64 КПК України), що випливає з вимог принципу публічності кримінально-процесуальної діяльності (ст. 4 КПК України) та визначається ситуацією доказування (наприклад, обов’язковим є призначення експертизи для встановлення факту підробки грошей у відповідних кримінальних справах).

Необов’язковими є слідчі дії, необхідність провадження яких визначає сам слідчий (дізнавач) і непроведення котрих не може суттєво вплинути на якість доказування в кримінальній справі.

4.Залежно від того, на якому етапі кримінального процесу може бути проведено слідчі дії, їх поділяють на ті, що застосовують:

– у стадії досудового розслідування (всі слідчі дії);

– як під час досудового розслідування, так і в стадії порушення кримінальної справи (огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України) – як виняток

уневідкланих випадках; накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку (ч. 3 ст. 187 КПК України) – з метою запобігти злочину);

– у стадії судового розгляду кримінальної справи в порядку виконання судових доручень з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних під час судового слідства (ч. 1 ст. 315-1 КПК України);

– у стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження з метою розслідування (за рішенням прокурора) нововиявлених обставин (ч. 3 ст. 400-8 КПК України);

– у межах кримінально-процесуального провадження з відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ.

5.Залежно від мети слідчих дій розрізняють ті, що спрямовані:

–на збирання доказів (допит, огляд, обшук, виїмка, освідування, призначення експертизи);

–перевірку доказів (відтворення обстановки й обставин події, очна ставка, пред’явлення для впізнання).

6. Залежно від того, з чиєї ініціативи провадять слідчі дії, їх поділяють на такі, що здійснюють з ініціативи:

–слідчого, в провадженні якого перебуває кримінальна справа;

–посадових осіб, які здійснюють відомчий контроль або прокурорський нагляд за законністю досудового слідства (начальника слідчого відділу, прокурора);

–інших осіб (заінтересованих у результатах вирішення кримінальної справи).

7. За процесуальною формою провадження слідчі дії поділяють на такі,

що:

–провадяться без винесення постанови (допит, очна ставка, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, огляд, обшук (як виняток)) та з винесенням постанови (ексгумація трупа, освідування, обшук, виїмка, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, призначення експертизи);

153

–провадяться за рішенням суду (огляд в житлі чи іншому володінні особи, огляд кореспонденції, обшук у житлі чи іншому володінні особи, примусова виїмка з житла чи іншого володіння особи, виїмка документів, які становлять банківську та державну таємницю, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку) та із санкції (затвердження) прокурора (обшук, окрім житла чи іншого володіння особи, ексгумація трупа);

–провадяться за участю понятих (огляд, ексгумація трупа, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, виїмка, освідування – за рішенням слідчого).

Питання 2. Загальні правила провадження слідчих дій

Загальні правила провадження слідчих дій – це визначені принципами кримінального процесу та сформульовані в нормах, які регулюють інститут слідчих дій, положення, що впливають на порядок їх провадження та є обов’язковими для виконання посадовими особами державних органів, які здійснюють провадження в кримінальній справі.

1.Слідчі дії можуть провадитися тільки належними суб’єктами. Суб’єктом провадження слідчих дій є особа, що провадить дізнання, співробітник органу дізнання, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор за однієї з таких умов:

а) прийняття справи до свого провадження (ст. 113 КПК України); б) належність до складу слідчої групи (ст. 119 КПК України);

в) відповідно до повноважень начальника слідчого відділу (ст. 114-1 КПК України) та прокурора (ст. 227 КПК України);

г) виконання слідчим або органом дізнання окремих доручень (ст. 118 КПК України);

ґ) виконання органом дізнання доручень слідчого чи особи, що провадить дізнання (статті 66, 104, 114 КПК України);

д) виконання органами розслідування судового доручення (ст. 315-1 КПК України);

є) при розслідуванні нововиявлених обставин (ст. 400-8 КПК України); є) при виконанні доручень у кримінальних справах відповідно до

міжнародних договорів України (ст. 31 КПК України).

2.Слідчі дії проводять за ініціативою особи, котра веде процес, а у необхідних випадках – з ініціативи прокурора чи начальника слідчого відділу, а також і за клопотанням суб’єктів, заінтересованих у результатах вирішення кримінальної справи.

3.Слідчу дію провадять лише за наявності передбачених законом відповідних підстав. Підстави провадження слідчої дії, тобто ті умови, за наявності яких її провадження можливе, поділяються на фактичні та формально-правові. Фактичні підстави – це достатні дані, які дають можливість вважати, що з передбачених у законі джерел може бути отримано інформацію, котра є метою конкретної слідчої дії. До формально-правових підстав належить, передовсім, наявність у передбачених законом випадках

154

процесуального акта (постанови), що містить рішення про проведення слідчої дії. Деякі з рішень слідчого про провадження слідчих дій набувають юридичного значення тільки після отримання постанови суду чи санкції (затвердження) прокурора.

4. Слідчі дії провадяться після порушення кримінальної справи. До порушення кримінальної справи допускається тільки огляд місця події в невідкладних випадках (ч. 2 ст. 190 КПК України), а також накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину (ч. 3 ст. 187 КПК України).

5.Провадження слідчих дій у нічний час не допускається (у період з 22 до 6 години), крім випадків, коли з їх провадженням не можна зволікати.

6.При провадженні слідчих дій необхідно виконувати конституційні вимоги про повагу до честі й гідності людини, а також гарантувати інші права та свободи людини і громадянина. Під час провадження слідчих дій заборонено застосовувати до їх учасників фізичне чи психічне насильство та інші незаконні методи; принижувати гідність осіб, які беруть у них участь, а також вчиняти дії, що є небезпечними для життя та здоров’я їх учасників.

7.При провадженні слідчих дій можуть застосовуватися технічні засоби і способи виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину.

8.Хід, зміст і результати проведеної слідчої дії має бути належним чином зафіксовано (у протоколі слідчої дії).

Питання 3. Допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого)

Допит – це слідча дія, спрямована на отримання у встановленому законом порядку показань від осіб (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Місцем провадження допиту може бути:

–місце провадження досудового розслідування;

–місце перебування особи, що підлягає допиту (у разі необхідності).

Порядок виклику на допит (статті 107, 134, 166, 171 КПК України): особу викликають на допит:

а) повісткою, що вручається їй під розписку, а в разі її тимчасової відсутності – кому-небудь з дорослих членів сім’ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної чи сільської Ради народних депутатів або адміністрації за місцем роботи. У повістці має бути зазначено: кого викликають; у ролі якого суб’єкта процесу; куди та до кого; день і час явки, наслідки неявки;

б) телеграмою; в) телефонограмою.

Підозрюваний і обвинувачений, що перебувають під вартою, викликаються через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ч. 3 ст. 134 КПК України).

155

Неповнолітній свідок і потерпілий викликаються через законних представників (ч. З ст. 166 КПК України). Неповнолітні підозрюваний і обвинувачений викликаються, зазвичай, через батьків або інших законних представників (ч. 1 ст. 437 КПК України).

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом на допит, зобов’язана з'явитись у зазначені місце та час.

Загальні правила проведення допиту:

1)особа допитується окремо, за відсутності інших учасників процесу. При допиті може бути присутнім захисник підозрюваного чи обвинуваченого у випадках, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 48 КПК України. Якщо особа не володіє мовою судочинства, для участі в допиті запрошується перекладач (ст. 128 КПК України). Допит німої чи глухої особи проводиться за участю особи, що її розуміє (ст. 169 КПК України). Допит неповнолітнього віком до 14 років, а за розсудом слідчого – до 16 років, проводиться в присутності педагога, в разі необхідності – лікаря, батьків або інших законних представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України);

2)перед тим, як поставити запитання по суті справи, слідчий:

а) встановлює особу того, хто з’явився для допиту; б) повідомляє йому, в якій справі його викликано, називає присутніх осіб;

в) роз’яснює особі права, обов’язки та відповідальність, зокрема: свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання (ст. 385 КК України) та за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України), потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України), підозрюваний і обвинувачений кримінальній відповідальності за відмову давати показання та за давання завідомо неправдивих показань не підлягають;

г) з’ясовує стосунки та відносини між допитуваним та іншими учасниками процесу;

3)слідчий зобов’язаний вжити заходів до того, щоби свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту;

4)під час допиту заборонено ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді чи підказка до неї (навідні запитання);

5)допитуваний має право користуватися документами та нотатками, а також викладати свої показання власноруч. Допитуваний може супроводжувати свої показання виготовленням схем, креслень, малюнків тощо, які мають бути ним підписані та додані до протоколу допиту;

6)у разі необхідності слідчий після вільної розповіді допитуваного та надання ним відповідей на питання може оголошувати фрагменти показань інших суб’єктів процесу, демонструвати інші докази;

7)під час допиту за рішенням слідчого може застосовуватися фотографування, аудіо-, відеозапис, кінозйомка, про що в протоколі допиту робиться відповідний запис, а також вказуються умови та порядок їх використання. Після закінчення допиту запис повністю відтворюється

156

учасникам допиту. Висловлені ними зауваження та доповнення заносяться на фонограму та до протоколу допиту;

8) перебіг і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Показання допитуваних осіб та відповіді на поставлені їм запитання викладаються від першої особи та по можливості дослівно. Після закінчення допиту та складання протоколу слідчий повинен надати можливість допитуваній особі особисто ознайомитися з його змістом або ж прочитати протокол уголос на її прохання. Особи, що допитувалися та були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок до протоколу. Ці доповнення та поправки повинні бути занесені до протоколу. Протокол підписують усі учасники допиту, а якщо він написаний на декількох сторінках, то підписують кожну сторінку окремо.

Питання при допиті:

–доповнюючі;

–уточнюючі;

–нагадуючі;

–контрольні; Забороняється ставити навідні запитання.

Питання 4. Очна ставка

Очна ставка – це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у поданнях яких є істотні суперечності (статті 172-173 КПК України). Суперечності можуть полягати в такому:

–ствердження однією та заперечення іншою особою одного й того ж факту, що є важливим для правильного вирішення кримінальної справи;

–значні розбіжності щодо ознак певного об’єкта чи суб’єкта;

–суттєві розбіжності щодо інших обставин справи, які стосуються предмета доказування: дати, часу, місця події та ін.

Мета очної ставки: не усунення суперечностей у показаннях осіб, а перевірка правдивості раніше отриманих показань. Очна ставка проводиться, переважно, не для збирання доказів, а для перевірки достовірності вже зібраних.

Підстави проведення очної ставки:

–попередній допит кожної з двох осіб, викликаних на очну ставку;

–наявність суперечностей у показаннях цих осіб.

Рішення про проведення очної ставки слідчий має приймати тільки в тому разі, коли він переконаний, що ця слідча дія сприятиме встановленню істини у справі, а не зашкодить цьому.

Учасниками очної ставки можуть бути особи, що мають як однакове, так і різне процесуальне становище (свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені). Не може бути учасником очної ставки експерт, показання якого є лише роз’ясненням наданих ним висновків у справі та самостійного значення не мають. Експерт не вступає в суперечку з будь-ким із осіб, допитаних по справі, а подає свій висновок, з цією метою він не може бути допитаний, проведення з

157

ним очної ставки закон не передбачає і не допускає. Якщо після допиту експерта у слідчого виникнуть сумніви щодо правильності думки експерта – призначається повторна експертиза.

На очній ставці можуть бути присутні: перекладач, законний представник, захисник та ін.

Процесуальний порядок проведення очної ставки:

1)на початку очної ставки слідчий встановлює, чи знають викликані на очну ставку особи один одного; в яких стосунках і відносинах вони перебувають;

2)свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілих – за давання завідомо неправдивих показань (статті 384, 385 КК України). При допиті на очній ставці необхідно також зважати на норми тих статей Кримінально-процесуального кодексу України, котрі регулюють допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, зокрема й неповнолітніх або тих, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

3)особам, яких викликано на очну ставку, по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з’ясування яких очну ставку призначено (зазвичай, першою допитують ту особу яка, на думку слідчого, давала правдиві показання на попередньому допиті);

4)отримавши показання від обох учасників очної ставки, слідчий має право поставити додаткові запитання, а потім дозволити їм поставити запитання один одному;

5)показання, що дали учасники очної ставки на попередніх допитах, і зафіксовані за допомогою звукозапису, також можна оголосити лише після давання ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу;

6)усі показання та відповіді на запитання заносяться до протоколу очної ставки у тій послідовності, в якій їх давали викликані особи. Показання допитуваних осіб і відповіді на поставлені їм запитання викладаються від першої особи та по можливості дослівно. По закінченні очної ставки та складання протоколу слідчий повинен надати можливість допитуваним особам особисто ознайомитися з його змістом або ж прочитати протокол уголос на їхнє прохання. Особи, що допитувались і були присутні при проведенні очної ставки, мають право просити про внесення доповнень і поправок до протоколу. Ці доповнення та поправки повинні бути занесені до протоколу. Протокол підписують усі учасники очної ставки, а якщо він написаний на декількох сторінках, то підписують кожну сторінку окремо.

Своєрідність допиту на очній ставці, відмінності в обсязі та характері показань кожної з допитуваних осіб упливають на вибір форми викладу описової частини протоколу очної ставки. Так, у деяких випадках доцільно викладати показання кожного з допитуваних, розділивши аркуш протоколу по вертикалі на дві частини. Відповідно кожен з допитуваних буде підписувати свої показання на відповідній частині аркуша.

158

Питання 5. Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення

Огляд – це слідча дія, що полягає в безпосередньому сприйнятті властивостей і ознак матеріальних об'єктів, їх фіксації та оцінці з метою отримання фактичних даних, які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі (статті 190-192, 195 КПК України).

Види огляду: 1) огляд місцевості; 2) огляд приміщень; 3) огляд житла чи іншого володіння особи; 4) огляд місця події; 5) огляд предметів; 6) огляд документів; 7) огляд тварин; 8) огляд трупа; 9) огляд кореспонденції, на яку був накладений арешт.

Мета огляду:

–виявлення та фіксація слідів злочину;

–виявлення предметів, які можуть бути залучені до справи як речові докази;

–з’ясування обстановки події;

–з’ясування інших обставин, які мають значення для справи.

Підстави провадження огляду:

1) фактичні: а) необхідність виявити та зафіксувати сліди злочину; б) необхідність з’ясувати обстановку вчинення злочину й інші обставини, що мають значення для справи.

2) формально-правові: за загальним правилом, огляд провадиться (без винесення постанови. Спеціальна вимога закону існує лише:

– для огляду житла чи іншого володіння особи. Для провадження цього виду огляду необхідна вмотивована постанова судді (ч. 4 ст. 190 КПК України). Без попереднього рішення суду такий огляд може бути проведено: у невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя особи та майна, а також з безпосереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні злочину; за письмовою згодою власника; для проведення в невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, що здійснюється за її заявою чи повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а також у разі відсутності цієї особи чи неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події.

У цих випадках слідчий у протоколі огляду обов’язково зазначає причини, що зумовили проведення огляду без постанови судді, протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством (ч. 8 ст. 190 КПК);

– для огляду кореспонденції. Для провадження цього виду огляду також необхідна вмотивована постанова судді (йдеться про раніше отримане рішення суду щодо накладення арешту на кореспонденцію, тільки після якого можливий її огляд). Такий огляд може провадитися лише в установі зв’язку та з участю понятих з-поміж службовців цієї установи (ч. 1 ст. 187-1 КПК України).

159

Процесуальний порядок провадження огляду:

1)до порушення кримінальної справи може бути проведено огляд місця події в невідкладних випадках (ч. 2 ст. 190 КПК України), огляд кореспонденції, на яку був накладений арешт з метою запобігти злочину;

2)огляд завжди проводять у присутності понятих, яких має бути не менше, ніж двоє;

3)перед початком огляду слідчий роз’яснює учасникам огляду їхні права й обов'язки (понятим, спеціалістові та ін.);

4)у разі необхідності учасники огляду повідомляються про застосування науково-технічних засобів;

5)під час огляду заборонено відкривати замкнені приміщення та пошкоджувати будівлі й майно, що в них розташовані;

6)під час огляду місця події можуть бути вилучені предмети та документи;

7)про хід і результати огляду складають протокол (у разі необхідності й додатки до нього), з яким ознайомлюються всі учасники огляду. У разі надходження від учасників огляду зауважень і доповнень їх вносять до протоколу. Протокол огляду підписують усі учасники огляду та слідчий.

Питання 6. Ексгумація трупа

Ексгумація – це виймання трупа з місця його поховання.

Підстави ексгумації трупа;

1) фактичні: а) необхідність проведення огляду (зокрема й повторного) похованого трупа; б) необхідність пред’явлення трупа для впізнання; в) необхідність проведення експертизи (і повторної чи додаткової також);

2) формально-правові: постанова слідчого, що затверджена прокурором (таку постанову може винести й сам прокурор), яка є обов’язковою для адміністрації місця поховання.

Порядок проведення ексгумації трупа:

- про прийняте рішення, з огляду на етичні норми, слід повідомити близьких родичів покійного;

–труп виймають з місця поховання в присутності слідчого, судовомедичного експерта та двох понятих, про що складається протокол, який підписують усі зазначені особи;

–огляд і впізнання трупа можуть бути проведені на місці його виймання, а одержані при цьому дані заносяться до протоколу ексгумації трупа.

Питання 7. Освідування: поняття, види, порядок провадження

Освідування – це слідча дія, що є різновидом огляду та полягає в огляді тіла обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою виявлення й засвідчення на них особливих прикмет або слідів злочину (ст. 193 КПК України).

Види освідування:

1)слідче – проводить слідчий;

2)судово-медичне – проводить судово-медичний експерт або лікар.

160

Підстави проведення освідування:

•фактичні – наявність зафіксованих у матеріалах справи даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення або засвідчення яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи;

•формально-правові – постанова слідчого, в якій зазначаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, вказується, хто підлягає освідуванню та з якою метою.

Мета освідування – виявлення чи засвідчення наявності в особи, тіло якої оглядають, особливих прикмет, а також слідів злочину.

Особливими прикметами можуть бути: родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, дефекти статури, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб (приміром, віспи) тощо.

Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділення людського організму (слини, сперми та ін.).

Загальні правила освідування:

– судово-медичне освідування проводиться в тому разі, коли для його виконання необхідні спеціальні знання в галузі медицини (наприклад, для засвідчення слідів укусів, синців, дії хімічних речовин або ж певного стану особи: алкогольного чи наркотичного сп'яніння, вагітності тощо);

– провадять незалежно від згоди особи, котра йому підлягає. Деякі вчені вважають, що примусово освідувати можна тільки підозрюваного й обвинуваченого, а свідка та потерпілого – лише за їхньою згодою; виняток – потерпілого (потерпілу) можна освідувати примусово, коли обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим (потерпілою).

– заборонено будь-які дії, якщо вони пов’язані з приниженням гідності освідуваної особи чи є небезпечними для її здоров'я;

– слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю оголення особи, що підлягає освідуванню (у такому разі проведення освідування може бути доручено слідчому чи співробітникові органу дізнання відповідної статі або ж лікареві);

– до участі в проведенні освідування поняті можуть бути залучені, якщо слідчий визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК України);

– про результати освідування, проведеного слідчим, складають протокол, при судово-медичному освідування – акт, а коли освідування проводив лікар, то він видає довідку.

Процесуальний порядок освідування, що проводиться слідчим:

1) винесення постанови слідчим; 2) виклик і встановлення особи, що підлягає освідуванню;

3) оголошення постанови слідчого особі, тіло якої оглядатимуть; 4) роз’яснення понятим (спеціалістові) їхніх прав і обов’язків; 5) безпосереднє проведення освідування;