КПК

141

Питання 2. Дізнання як форма досудового розслідування. Види дізнання

Дізнання – це форма досудового розслідування злочинів, яка передує досудовому слідству.

У законі наведено вичерпний перелік органів, наділених правом провадження дізнання в кримінальних справах (ст. 101 КПК України). Для них усіх провадження дізнання не є основним видом діяльності. Розслідувати злочин їм доводиться лише в певних випадках, коли це пов’язано з виконанням їхніх основних обов’язків, визначених законом (зокрема, Законами України “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про прикордонні війська України” та ін.). У таких випадках дії цих органів регулюються Кримінальнопроцесуальним кодексом України й вони діють саме як органи дізнання.

Залежно від характеру суспільної небезпеки злочину, що розслідується, розрізняють дізнання двох видів, які відрізняються за строками та деякими процесуальними особливостями. Вирішення питання про те, за правилами якого виду дізнання потрібно розслідувати конкретний злочин, відбувається разом з прийняттям органом дізнання рішення про порушення кримінальної справи, в якому вказується кваліфікація встановлених ознак діяння за нормою кримінального закону.

До першого виду належить дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК України).

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу та, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, провадить слідчі дії до встановлення особи, що його вчинила. З моменту встановлення такої особи орган дізнання у строк не більший за 10 днів провадить необхідні невідкладні слідчі дії та передає справу слідчому для провадження досудового слідства. Прийняття рішення про передання справи слідчому оформляється постановою, що підлягає обов’язковому затвердженню

впрокурора, який здійснює нагляд за провадженням досудового розслідування

вцій справі (ч. 1 ст. 104, ч. 1 ст. 108 КПК України).

Під час провадження цього виду дізнання можливим є провадження будьяких слідчих дій (огляд, допит потерпілого, допит свідка, обшук, виїмка, затримання та допит підозрюваного, очна ставка, відтворення обстановки й обставин події, призначення експертизи та ін.), крім тих, які передбачають участь обвинуваченого (наприклад, допит обвинуваченого).

Строк провадження дізнання до встановлення особи, що вчинила злочин, законом не регламентується, тому необхідно керуватися строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Коли особу, що вчинила нетяжкий злочин, не встановлено, дізнання може бути зупинено після провадження всіх необхідних і можливих у кримінальній справі слідчих дій (п. 3 ч. 1 ст. 206, ст. 209 КПК України).

Дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими, закінчується прийняттям умотивованого рішення про направлення справи для провадження досудового слідства чи про закриття кримінальної справи за наявності таких, передбачених ст. 6 КПК України, обставин, як відсутність події злочину;

142

відсутність у діянні складу злочину; а також щодо особи, котра не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку тощо.

До другого виду належить дізнання у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України).

При порушенні органом дізнання справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більший за 10 днів з моменту порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 108 КПК України).

Під невідкладними слідчими діями в цьому контексті потрібно розуміти ті, котрі необхідно провести негайно, оскільки їх відкладення може призвести до втрати чи пошкодження доказів. Такими діями можуть бути всі види огляду, допит потерпілого, допит свідка, допит підозрюваного, обшук, виїмка, призначення експертизи та ін. Основною підставою їх проведення під час дізнання в справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин є необхідність проведення цих дій саме в конкретний момент провадження. Якщо проведення слідчих дій можна відкласти, то краще залишити прийняття рішення про час і порядок їх проведення органу досудового слідства.

Дізнання у справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини, зазвичай, закінчується прийняттям рішення про направлення справи для провадження досудового слідства, але орган дізнання має право й закрити кримінальну справу, якщо під час дізнання будуть встановлені обставини, передбачені ст. 6 КПК України. За інших обставин орган дізнання закривати провадження у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини не повинен, адже для їх докладного з’ясування потрібне провадження досудового слідства.

У більшості випадків дізнання закінчується направленням справи через прокурора слідчому для провадження досудового слідства, позаяк сам орган дізнання не може завершити розслідування, направивши справу для розгляду до суду. Постанова органу дізнання про направлення справи для провадження досудового слідства в усіх випадках підлягає затвердженню прокурором. Така постанова повинна бути вмотивованою та складатися відповідно до загальних вимог, встановлених ст. 130 КПК України. У постанові має бути зазначено, з якого приводу та з яких підстав було розпочато дізнання, коротко викладено його результати.

Постанова органу дізнання про закриття кримінальної справи затвердженню прокурором не підлягає, але йому в добовий строк надсилається її копія для забезпечення прокурорського нагляду за законністю прийнятого органом дізнання рішення.

При провадженні обох видів дізнання передбачено 5-добовий строк для передання справи слідчому в разі обрання підозрюваному запобіжного заходу (ч. 3 ст. 108 КПК України). Виняток – згідно з ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України капітан може затримати особу, яка підозрюється у вчиненні на судні кримінально-карного діяння, до передачі її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. У разі необхідності капітан судна може направити цю особу й матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в Україні.

143

Питання 3. Основні положення досудового слідства

Основні положення досудового слідства – це встановлені законом (глава 11 КПК України) й обумовлені принципами кримінального процесу правила, що відображають характерні риси та особливості досудового слідства і визначають найбільш істотні вимоги до порядку провадження слідчих дій та прийняття процесуальних рішень.

До основних положень досудового слідства відносяться:

1. Своєчасний початок досудового слідства (ст. 113 КПК України):

–досудове слідство розпочинається тільки після порушення кримінальної справи;

–слідчий зобов’язаний негайно розпочати провадження розслідування у порушеній ним або переданій йому кримінальній справі;

–слідчий може прийняти кримінальну справу до свого провадження, не очікуючи закінчення 10-денного строку дізнання;

–з моменту прийняття кримінальної справи до свого провадження слідчий несе повну відповідальність за законне та своєчасне прийняття рішень про спрямування досудового слідства й провадження слідчих дій.

2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112 КПК України). Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слідчих щодо провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Підслідність – це сукупність встановлених законом ознак кримінальної справи, відповідно до яких визначається орган досудового слідства, що є компетентним здійснювати в ній провадження.

Види підслідності:

1)предметна (родова) – визначається залежно від характеру вчиненого злочину, його кваліфікації. У законі для кожного органу досудового слідства встановлені переліки злочинів, віднесених до їхньої компетенції (частини 1 ст. 112 КПК України);

2)персональна (спеціальна) – характеристиками суб’єкта злочину (ч. 2 ст. 112 КПК України). Наприклад, усі кримінальні справи про злочини, вчинені: неповнолітніми, підслідні слідчим органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК України); військовослужбовцями, підслідні слідчим військової

прокуратури (за наказом Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 “Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам”); працівниками правоохоронних органів, службовими особами, що посідають особливо відповідальне становище (ст. 9 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.), особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад державних службовців (ч. 2 ст. 25 вказаного Закону), підслідні слідчим органів прокуратури (ч. 1 ст. 112 КПК України);

3) підслідність за зв’язком справ застосовується тоді, коли розслідування одного злочину тісно пов’язане з розслідування іншого. До прикладу:

– провадження в кримінальній справі здійснює той орган слідства, до підслідності якого належить злочин, у зв’язку з яким порушено кримінальну

144

справу (приміром, злочин, передбачений ст. 384 КК України, – давання завідомо неправдивих показань) (ч. 6 ст. 112 КПК України);

–якщо слідчі податкової міліції, здійснюючи розслідування злочину, належного до їхньої компетенції, встановлять певні злочини, вчинені особою, стосовно якої ведеться слідство, чи іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції (ч. 5 ст. 112 КПК України);

4) альтернативна підслідність застосовується, коли кримінальні справи про деякі злочини є підслідними одночасно кільком органам досудового слідства. Тож провадження в них здійснює той орган, який виявив злочин і порушив у зв’язку з цим кримінальну справу. Зазвичай, ці злочини завдають істотної шкоди загальносуспільним інтересам, а тому їх розслідування є вкрай актуальним для суспільства. Тож законодавець створює умови з метою запобігти втратам часу, пов'язаним з направленням кримінальних справ за підслідністю від одного органу слідства до іншого. Наприклад, справи про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України), є підслідними органам досудового слідства водночас усіх відомств;

5) територіальна підслідність визначає питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен здійснювати провадження в кримінальній справі, тобто справи розподіляють між однопорядковими ланками органів розслідування.

Досудове слідство провадять у тому районі, де вчинено злочин (ст. 116 КПК України). Однак, якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного та швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:

–виявлення злочину чи

–перебування підозрюваного, обвинуваченого, чи

–перебування більшості свідків;

6) виключна (імперативна) підслідність застосовується тоді, коли орган,

який здійснюватиме досудове слідство, визначає своїм рішенням відповідний прокурор. Таких правил два:

–слідчі прокуратури, крім злочинів, вказаних у ч. 1 ст. 112 КПК України, за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслідувати й інші злочини (ч. 1 ст. 112 КПК України);

–якщо під час провадження в кримінальній справі буде встановлено інші злочини, вчинені особою, стосовно якої ведеться слідство, чи іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, та які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то при неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів (ч. 6 ст. 112 КПК України).

3. Об’єднання та виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК України).

145

Правила про об'єднання та виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити всебічне, повне, об’єктивне дослідження обставин, які підлягають доказуванню в справі.

Об’єднання кримінальних справ в одне провадження відбувається за таких підстав:

•якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні одного чи кількох злочинів;

•якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів;

•у разі притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також в інших випадках, коли наявна підслідність за зв'язком справ.

Строк провадження у об’єднаній справі визначається по тій справі, котра має найбільш тривалий строк досудового слідства. При цьому строк провадження по інших справах поглинається найбільш тривалим строком і додатково не враховується.

Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках, зумовлених необхідністю, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об’єктивності дослідження та вирішення справи.

Підстави до виділення кримінальної справи:

– достатні дані, котрі свідчать про те, що якийсь злочин чи особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;

– необхідність зупинення провадження в кримінальній справі по обвинуваченню кількох осіб щодо однієї або кількох з них у зв’язку з тяжкою хворобою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК України);

– згода прокурора, що здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, якщо неможливо закінчити розслідування в повному обсязі у строки тримання особи під вартою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. 3 ст. 156 КПК України);

– встановлення під час провадження в кримінальній справі інших злочинів, вчинених особою, стосовно якої ведеться слідство, чи іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, та які не підслідні тому органові, котрий здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК України);

– участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом з дорослим (ч. 1 ст. 439 КПК України).

Строк досудового слідства у виділеній справі обчислюється з урахуванням строку слідства в основній справі (з якої вона виділена в окреме провадження).

Об’єднання та виділення кримінальних справ на стадії досудового розслідування проводиться за постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора.

4. Додержання строків досудового слідства (ст. 120 КПК України).

Додержання строків досудового слідства сприяє швидкому розкриттю злочинів, закріпленню та використанню доказів з метою встановлення істини у справі, створює необхідні передумови для розгляду кримінальних справ у суді,

146

забезпечує дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Строк досудового слідства обчислюється з дня:

–порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 120 КПК України),

–встановлення особи, що вчинила злочин (ч. 5 ст. 120 КПК України), а строк додаткового слідства – з дня прийняття слідчим справи до свого провадження (ч. 4 ст. 120 КПК України).

Досудове слідство має бути закінчено протягом двох місяців. Однак за наявності відповідних підстав його може бути продовжено:

–до трьох місяців – районним, міським (і прирівняним до них) прокурором

уразі неможливості закінчити розслідування;

–до шести місяців – обласним (і прирівняним до нього) прокурором в особливо складних справах;

–далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише Генеральний прокурор України чи його заступники у виняткових випадках (у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності).

При поверненні судом справи для провадження додаткового розслідування, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Надалі зазначений строк продовжують на загальних підставах.

На відміну від строку тримання під вартою під час досудового розслідування, що не може перевищувати 18 місяців (ст. 156 КПК України), закон не встановлює кінцевого (граничного) строку для провадження досудового слідства.

5. Взаємодія слідчого з органом дізнання.

Взаємодія слідчого з органом дізнання – це заснована на вимогах закону та відомчих нормативних актів, спільна узгоджена діяльність слідчого й органу дізнання, спрямована на вирішення завдання розкриття та розслідування злочинів.

Слідчий і орган дізнання діють у межах своєї компетенції. Єдині цілі їхньої спільної діяльності досягаються узгодженими діями цих суб’єктів з використанням притаманних для кожного з них методів і засобів.

Процесуальні форми взаємодії слідчого з органом дізнання (регулюються кримінально-процесуальним законом):

1) вжиття органом дізнання оперативно-розшукових заходів з метою встановити особу, що вчинила злочин, та інформування слідчого (у письмовій формі) про результати оперативно-розшукових заходів, здійснених для досягнення цієї мети (ч. 3 ст. 104 КПК України);

2) виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій (ч. 3 ст. 114 КПК України).

Доручення слідчого – це його пропозиція органові дізнання провести в справі відповідну слідчу чи розшукову дію. Вказівка – це конкретизація цієї пропозиції.

147

Доручення та вказівки органові дізнання слідчий викладає у письмовій формі, при цьому він може сам встановити строк для їх виконання. Лише у деяких випадках під час спільної роботи слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, при проведенні огляду місця події, доручення та вказівки можуть даватися в усній формі;

3)надання органом дізнання допомоги слідчому при провадженні деяких слідчих дій (ч. 3 ст. 114 КПК України);

4)виконання органом дізнання постанов слідчого про привід учасників досудового слідства (потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого), що ухиляються від явки за викликом (ч. 2 ст. 70, ч. 3 ст. 72, статті 135, 136 КПК України);

5)виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук обвинуваченого (ст. 139 КПК України).

Основна процесуальна робота в справі повинна бути виконана слідчим. Він не може перекладати на органи дізнання виконання своїх обов’язків зі

збирання, перевірки й оцінки доказів, прийняття процесуальних рішень. З деяких найбільш важливих процесуальних питань слідчий взагалі не має права давати доручення органові дізнання, а зобов’язаний виконати необхідні процесуальні дії особисто. До таких питань належать, зокрема, притягнення особи як обвинуваченого та її допит, визнання певних осіб учасниками процесу (потерпілим, цивільним позивачем та ін.), застосування заходів процесуального примусу, ознайомлення учасників з матеріалами справи тощо.

Організаційні форми взаємодії слідчого з органом дізнання (передбачені відомчими нормативними актами):

–спільне планування слідчих і оперативно-розшукових заходів;

–взаємний обмін інформацією, що стосується справи;

–спільна діяльність у складі слідчо-оперативної групи;

–спільне використання техніки, засобів зв'язку й транспорту та ін. 6. Направлення слідчим окремих доручень (ст. 118 КПК України).

Окреме доручення слідчого – це письмове прохання слідчого про

проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, котрі він обслуговує (в інший слідчий район), якщо слідчий не може виїхати для виконання цієї дії особисто. Метою окремого доручення є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко та з меншою затратою зусиль і коштів.

Оформлюють окреме доручення офіційним листом на ім’я прокурора, начальника слідчого підрозділу чи начальника органу дізнання.

Строк виконання окремого доручення слідчого – 10 днів.

У межах міста чи району, хоч і поділеного на декілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний провадити всі слідчі дії особисто.

7. Застосування групового (бригадного) методу досудового слідства

(ст. 119 КПК України).

Підставою застосування групового (бригадного) методу є особлива складність справи. Поняття особливо складних справ у законі не визначено, у слідчій практиці такими вважають:

148

–значні за обсягом слідчої роботи багатоепізодні справи;

–справи, в яких бере участь значна кількість обвинувачених, свідків, потерпілих;

–справи, що пов’язані з виконанням слідчих дій у різних регіонах нашої держави та в іноземних державах.

У складі слідчої групи діють від двох до кількох десятків слідчих.

Про створення слідчої групи зазначають у постанові про порушення кримінальної справи чи в окремій постанові, котру складає прокурор або начальник слідчого відділу.

Один зі слідчих слідчої групи призначається старшим. Він приймає кримінальну справу до свого провадження та безпосередньо керує діями інших слідчих (здійснює загальне планування розслідування, розподіляє роботу між членами групи, організовує обмін інформацією). Старший слідчої групи відповідає за розслідування в справі загалом. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або провадить їх особисто, складає (у разі необхідності – за допомогою інших членів групи) та підписує процесуальні документи, в яких викладаються основні процесуальні рішення:

–постанову про притягнення як обвинуваченого;

–постанову про обрання запобіжного заходу (подання до суду про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту);

–постанову про об'єднання та виділення кримінальних справ;

–обвинувальний висновок (чи інший підсумковий процесуальний документ). Постанову про створення слідчої групи оголошують обвинуваченому з роз’ясненням права на відвід будь-кого з членів групи.

8. Недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК України).

Недопустимість розголошення даних досудового слідства – це заборона учасникам досудового слідства розголошувати без дозволу слідчого чи прокурора дані, що стали їм відомі у зв’язку з провадженням у кримінальній справі, або розголошувати ці дані в обсязі більшому, ніж це було дозволено слідчим чи прокурором.

Нерозголошення даних досудового слідства є однією з умов, які сприяють успішному розкриттю злочину та викриттю винного. Передчасне їх розголошення може негативно вплинути на перебіг розслідування, надати можливість винному приховати чи знищити сліди злочину, предмети та документи, що мають значення для справи, ухилитися від слідства й суду, а іноді завдати шкоди потерпілому й іншим особам.

Якщо необхідно, слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов’язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. При цьому закон не передбачає обов’язкової письмової форми такого попередження. Воно може бути зроблено і в усній формі, а відповідний запис занесений до протоколу слідчої дії.

149

Винні в розголошенні даних досудового слідства підлягають кримінальній відповідальності за ст. 387 КК України.

9. Розгляд і вирішення клопотань (ст. 129 КПК України).

Клопотання – це звернення в письмовій або в усній формі заінтересованого учасника досудового слідства до слідчого з метою виконання певних процесуальних дій у справі на свою користь.

Учасники досудового слідства (підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники) мають право заявити клопотання про виконання будь-яких слідчих дій.

Слідчий зобов’язаний:

–розглянути клопотання в строк не більший від трьох діб і задовольнити його, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи;

–про результати розгляду клопотання повідомити особу, то заявила клопотання (про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова).

150

Тема 3. Слідчі дії

Питання 1. Поняття, система та класифікація слідчих дій

Досудове розслідування являє собою сукупність різноманітних процесуальних дій, тобто дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, які регламентовані кримінально-процесуальним законом.

Процесуальні дії – це всі дії, які передбачені і регламентовані кримінально-процесуальним законом.

Слідчі дії – це частина процесуальних дій, яка пов’язана із виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у кримінальній справі. Слідчі дії мають точну назву.

Кримінально-процесуальний закон не містить визначення поняття “слідчі дії”. У теорії кримінального процесу є два підходи до визначення поняття слідчих дій:

1)широкий – дефініцію поняття дають за суб’єктом (слідчий), який здійснює слідчі дії. Прибічники цього підходу (О. М. Ларін, І. М. Лузгін) вважають слідчими діями: прийняття заяв про злочини, пред’явлення обвинувачення, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами досудового слідства тощо – усі процесуальні дії, здійснення яких належить до компетенції слідчого;

2)вузький – слідчими є тільки ті дії, що мають пізнавальний характер. Цей підхід переважає в теорії та практиці.

Слідчі дії – це передбачена Кримінально-процесуальним кодексом України частина процесуальних дій, що мають пізнавальний характер і здійснюються прокурором, слідчим (особою, яка провадить дізнання) з метою збирання, виявлення, фіксації та перевірки фактичних даних у кримінальній справі.

Систему слідчих дій утворюють:

1)допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);

2)очна ставка;

3)огляд;

4)ексгумація трупа;

5)освідування;

6)обшук;

7)виїмка;

8)відтворення обстановки й обставин події;

9)пред’явлення для впізнання;

10)призначення експертизи;

11)накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

12)зняття інформації з каналів зв’язку.

Система слідчих дій не є сталою, вона постійно розвивається за такими напрямами:

– застосування процесуальної дії в практиці слідчої діяльності для збирання доказів з подальшим закріпленням у законі;