КПК

121

•поміщення затриманого до місця тимчасового тримання під вартою (ізолятора тимчасового тримання);

•у разі оскарження затримання до суду, скарга негайно надсилається начальником місця досудового ув’язнення до суду (порядок розгляду суддею таких скарг регламентовано у ч. 7 ст. 106 КПК України);

•якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у виді взяття під варту чи постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи досудового ув’язнення, начальник місця ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Строк затримання – до 72 год.

Строк починається з моменту доставлення особи до органу дізнання чи до слідчого, прокурора, а якщо затримання було проведено на підставі постанови про затримання, то – з моменту фактичного затримання особи, а закінчується моментом:

– звільнення особи у зв’язку з непідтвердженням підозри;

– обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі;

– обрання судом запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, що мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя, який розглядає подання органу дізнання (слідчого, прокурора) про взяття особи під варту, може продовжити затримання до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до 15 діб, про що виносить постанову (ч. 8 ст. 165-2 КПК України).

122

Тема 7. Цивільний позов у кримінальному процесі. Кримінально-процесуальні строки. Судові витрати

Питання 1. Цивільний позов у кримінальному процесі

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частини 1 і 4 ст. 41 Конституції України).

Якщо внаслідок вчинення злочину заподіяно матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, вони мають право вимагати відшкодування таких збитків у порядку, встановленому законом. Збитки відшкодовуються у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи. Власник також має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння (ч. 4 ст. 48, ч. 1 ст. 50 Закону України “Про власність”).

Чинне законодавство передбачає такі способи відновлення порушеного матеріального стану у процесі провадження у кримінальній справі:

1)реституція (від лат. restitutio – відновлення, поновлення);

2)розгляд цивільного позову у кримінальній справі слідчим і судом (ст. 28

КПК).

Реституція – це особлива форма відшкодування заподіяних збитків і полягає у поверненні речі її володільцю (власнику), а не в оплаті її вартості.

Умови реституції містяться у ч. 3 ст. 79, ч. 1 і 3 ст. 80, ст. 81 КПК:

1)речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи;

2)не підлягають реституції речі, вилучені з обігу (наркотики, вогнепальна та холодна зброя тощо), а також предмети, які вилучені як хабар (гроші, коштовності тощо), за винятком вимагання хабара. Тому у ч. 4 ст. 80 КПК передбачено, що речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують у момент повернення;

3)в окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження у справі. Наприклад, у постанові про приєднання до справи предметів як речових доказів слідчий формулює рішення про передачу речових доказів володільцю на зберігання до вирішення їх долі судом і відбирає від нього розписку, яка приєднується до справи.

Цивільний позов у кримінальному процесі – це вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином або іншим суспільно

123

небезпечним діянням підприємству, установі, організації чи громадянину, що пред'являється та вирішується в порядку кримінального судочинства.

Підстава спільного розгляду цивільного позову та кримінальної справи –

наявність єдиного юридичного факту, який є основою притягнення особи до кримінальної та цивільно-правової відповідальності в разі заподіяння злочином шкоди, тобто коли дії, що утворюють склад злочину, є одночасно й підставою цивільно-правової відповідальності.

Умови спільного розгляду цивільного позову та кримінальної справи:

•наявність завданої шкоди (матеріальної чи моральної). Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, при провадженні в кримінальній справі потерпілий має право висунути цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі;

•завдання шкоди вчиненням злочину. Позови про відшкодування шкоди, що є наслідком адміністративного, цивільно-правового й інших видів правопорушень, не можуть розглядатись у кримінальній справі;

•завдана шкода повинна випливати безпосередньо з факту вчинення розслідуваного злочину. Зокрема, не можуть розглядатись одночасно з кримінальною справою позови осіб, яким завдано шкоди внаслідок купівлі викрадених речей, що потім були в них вилучені та повернені законним володільцям. Такі позови безпосередньо не випливають з факту злочину, їхню основу становлять цивільно-правові відносини, тому такі позови можуть бути розглянуті лише в порядку цивільного судочинства;

•цивільний позов повинен бути заявлений своєчасно. Він може бути пред'явлений як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства (ч. 3 ст. 28 КПК України).

Значення спільного розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою:

– це сприяє всебічному, повному й об’єктивному розслідуванню та розгляду справи, позаяк у деяких випадках розмір завданої шкоди впливає на кваліфікацію діяння, визначення ступеня винності підсудного та міру покарання;

– економія часу й засобів суду, учасників процесу, оскільки виключається необхідність розгляду однієї й тієї ж справи двічі: у порядку кримінального та цивільного судочинства. Крім цього, цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування збитків, завданих особою, стосовно якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7, 7-1 КПК України, звільняються від сплати державного мита (ч. 5 ст. 28 КПК України);

– полегшує позивачу можливість доказування як наявності, так і розміру завданої злочином шкоди, бо воно провадиться за правилами кримінального судочинства відповідно до принципу публічності. Згідно з ч. 2 ст. 29 КПК України, заявлений потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, завданих злочином, може підтримувати прокурор, якщо цього вимагає охорона

124

інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права;

–сприяє більш швидкому відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, тобто є важливим засобом усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ і організацій.

Підстава пред’явлення цивільного позову – заподіяння злочином майнової чи моральної шкоди потерпілому, підприємству, установі, організації або наявність витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину (статті 28, 29 КПК України).

Особливості пред’явлення цивільного позову в кримінальній справі:

1) цивільний позов може бути пред’явлений:

–юридичною особою чи громадянином, які зазнали майнової шкоди від злочину, та їхніми представниками;

–фізичною особою про стягнення моральної шкоди;

–прокурором, якщо цього вимагає охорона державних інтересів та інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захищати свої права;

2) за загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред’являється до обвинуваченого, підсудного, адже він відповідальний за заподіяну ним матеріальну чи моральну шкоду. Тож закон не вимагає винесення постанови про притягнення обвинуваченого, підсудного як цивільного відповідача. Коли ж законом передбачено, що за дії обвинуваченого матеріальну відповідальність повинна нести інша особа (наприклад, батьки, опікуни, піклувальники), то особа, котра веде процес, виносить постанову про притягнення фізичної чи юридичної особи як цивільного відповідача;

3) цивільний позов пред'являється через подання позовної заяви, зміст якої визначається вимогами цивільно-процесуального законодавства, зважаючи на особливості кримінальної справи;

4) цивільний позов може бути пред’явлено як в усній, так і в письмовій формі. Усна заява заноситься до протоколу, що складається з дотриманням загальних вимог, які висуваються до протоколів;

5) громадянин, юридична особа, котрі пред'явили цивільний позов, мають право відмовитися від нього. Відмова від позову можлива в письмовій і в усній формах. В останньому випадку відмова від позову заноситься до протоколу;

6) особа, що не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред’явити цей позов у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 28 КПК України). Однак відмова в позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред’явити той же позов у кримінальній справі (ч. 3 ст. 28 КПК України).

Згідно з частинами 1, 4 ст. 29 КПК України, вжиття заходів до забезпечення можливого чи пред’явленого цивільного позову, а також можливої конфіскації майна обвинуваченого – це обов'язок органів розслідування, прокуратури та суду.

125

До заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна належать:

1)пошук майна та місця його знаходження шляхом провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

2)вилучення грошей, інших цінностей, незаконно відібраних у власника (володільця);

3)вилучення майна, яке нажите злочинним шляхом;

4)вилучення інших матеріальних цінностей;

5)опис майна та накладення на нього арешту;

6)накладення арешту на грошові вклади у банках;

7)передання майна, на яке накладено арешт, на зберігання (ч. 2 ст. 126

КПК).

Про накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного слідчий виносить мотивовану постанову (ст. 125 КПК України), складає протокол (ч. 4 ст. 126 КПК України), до якого додається опис майна, переданого на зберігання, підписаний особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання, копія якого вручається цій особі.

Особа, яка прийняла майно на зберігання, попереджається про кримінальну відповідальність за приховування майна, яке їй передано на відповідальне зберігання (ч. 2 ст. 126 КПК України). Від цієї особи відбирається розписка. За приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, передбачена кримінальна відповідальність за ст. 388 КК України (Приховування майна).

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпадає потреба (ч. 6 ст. 126 КПК України).

Рішення по цивільному позову (приймаються, звичайно, у вироку суду; ст. 328 КПК України):

• задоволення цивільного позову повністю або частково залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову (при постановленні обвинувального вироку). У разі загибелі громадянина внаслідок вчинення злочину цивільний позов задовольняється на користь його близьких родичів;

• відмова в цивільному позові (при виправданні підсудного через недоведеність його участі у вчиненні злочину чи за відсутності події злочину). Відмова в позові у кримінальній справі позбавляє позивача права звертатися з цим же позовом у порядку цивільного судочинства та, навпаки, – відмова в позові в порядку цивільного судочинства позбавляє його права звертатися з цим же позовом у кримінальній справі;

• залишення цивільного позову без розгляду (при виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, при закритті кримінальної справи з підстав, зазначених у Кримінально-процесуальному кодексі України, у разі неявки цивільного позивача в судове засідання). Залишення цивільного позову без розгляду не перешкоджає подальшому пред’явленню його в порядку цивільного судочинства.

126

Питання 2. Процесуальні строки: поняття, види, порядок обчислення

Строк у кримінальному процесі – встановлений і врегульований кримінально-процесуальним законом на основі положень Конституції України та міжнародно-правових документів, а також, підзаконним нормативноправовим актом або рішенням уповноваженої на те посадової особи (органу) обов’язковий для виконання визначений момент або період (відрізок) часу, необхідний для вчинення чи утримання від вчинення суб’єктами кримінальнопроцесуальних правовідносин певних процесуальних дій або прийняття й оформлення процесуальних рішень, з перебігом якого починається й завершується провадження в конкретній стадії судочинства, виникають, змінюються або припиняються права і обов’язки та настає процесуальна відповідальність суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Класифікація строків у кримінальному процесі:

1)в залежності від того, ким встановлюються ті чи інші кримінально-

процесуальні строки (строки, передбачені в Конституції України, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне судочинство; строки, визначені у рішеннях правозастосовувача);

2)за належністю до регулювання порядку провадження на окремих стадіях кримінального процесу (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального процесу;

3)залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства

(діловодні та процесуальні);

4)в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтереси учасників процесу; строки, які гарантують швидкість проведення судочинства; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у кримінальному судочинстві;

5)в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які провадять процес; строки, щодо діяльності інших учасників процесу; строки, встановлені для суб’єктів, які не беруть участі у процесі);

6)за цілями, для яких встановлені строки, за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв’язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих, судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів процесуального примусу; строки заявлення учасниками кримінальнопроцесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв);

7)за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні);

127

8)за юридичним значенням (процесуальні строки; строки давності та строки примусової дії);

9)за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному процесі

(обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб’єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов’язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії;

10)відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правоутворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).

Правила обчислення та поновлення процесуальних строків (статті 89, 90

КПК України):

–строки обчислюють годинами, днями (добами) та місяцями;

–при обчисленні строку годинами й днями не беруть до уваги той день і ту годину, від яких починається строк;

– при обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді чи в органах дізнання та досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня цих установ;

– при обчисленні строку місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця;

– якщо закінчення строку припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця;

– коли закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважають наступний робочий день;

– строк не вважається пропущеним, якщо скаргу чи інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, які тримаються під вартою, – якщо скаргу чи інший документ здано адміністрації місця досудового ув’язнення;

– пропущений з поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду. Надходження клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку.

Питання 3. Поняття та види судових витрат

Судові витрати – це витрати на забезпечення кримінальнопроцесуального провадження, відшкодування яких покладається на певних суб’єктів процесу.

Ознаки поняття судових витрат:

1)ці витрати пов’язані зі здійсненням провадження у кримінальній справі;

2)вони відшкодовуються державою тим суб’єктам кримінального процесу, які залучаються до нього або мають власний чи представлений інтерес;

3)склад (елементи) судових витрат, визначений у законодавстві;

4)визначення суб’єкта, з якого ці витрати стягуються або на якого покладаються в кінцевому результаті.

128

Провадження у кримінальній справі потребує значних матеріальних витрат, більшу частину з яких держава бере на себе, іншу частину відшкодовують певні суб’єкти процесу (зазвичай, це засуджений).

Залежно від мети використання кримінально-процесуальних витрат їх поділяють на чотири види:

1)витрати, пов’яані з явкою і виплатою винагороди;

2)витрати, пов’язані з обслуговуванням доказів та інших предметів;

3)витрати на проведення слідчих та інших процесуальних дій;

4)витрати, пов’язані з оплатою праці захисника, який брав участь у справі за призначенням.

До судових витрат належать (ст. 91 КПК України):

– суми, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

– суми, витрачені на зберігання, пересилання та дослідження речових доказів;

– інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства та суд при провадженні в справі.

Під іншими витратами потрібно розуміти витрати органів розслідування та суду, безпосередньо пов'язанні зі збиранням і дослідженням доказів винності підсудного, зокрема, відшкодування вартості речей, зіпсованих або знищених під час відтворення обстановки й обставин події, проведення експертизи; відшкодування витрат особам, які пред'являлися для впізнання (статистам), на оплату робіт з ексгумації трупа.

До судових витрат не зараховують: середній заробіток за місцем роботи, що зберігається за свідком, потерпілим, перекладачем, експертом, спеціалістом

іпонятим за весь час, витрачений ними у зв'язку з явкою за викликом; суми, які виплачуються експертові, спеціалісту та перекладачеві за виконання ними обов'язків у органах розслідування й суді в порядку службового завдання.

Згідно зі ст. 92 КПК України, свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти та поняті мають право на відшкодування їм витрат щодо явки за викликом в органи дізнання, досудового слідства, прокуратури й до суду.

Зазначені особи мають право на відшкодування вартості проїзду до місця виклику та назад до місця постійного проживання, витрат з найму житлового приміщення, добових, якщо місце проживання викликаної особи розташовується в іншому населеному пункті.

Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.

Експерти, спеціалісти та перекладачі, крім цього, мають право на винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм роботи не належить до їхніх обов’язків по службі.

Виплати провадяться з коштів органів дізнання, досудового слідства та суду. Порядок виплати й розмір сум, які підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.

129

Відповідно до ст. 93 КПК України, оплата праці захисника в разі його участі у справі за призначенням провадиться коштом держави в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821).

Судові витрати покладаються на засуджених, окрім сум, які видані та мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

Якщо винними буде визнано декілька осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, зважаючи при цьому на ступінь вини та майновий стан засуджених.

При закритті справи у зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах приватного обвинувачення суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох (ч. 4 ст. 93 КПК України).

130

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 1. Порушення кримінальної справи

Питання 1. Поняття, значення, завдання та загальні положення стадії порушення кримінальної справи

Порушення кримінальної справи – це перша стадія кримінального процесу, в якій уповноважені законом державні органи та посадові особи приймають, реєструють, перевіряють і вирішують заяви, повідомлення й іншу інформацію про злочини з метою встановити достатні підстави для початку провадження в кримінальній справі.

Стадію порушення не може оминути жодна кримінальна справа. Правове значення стадії порушення кримінальної справи можна розділити на кримінально-правове та кримінально-процесуальне.

Кримінально-правове значення полягає в тому, що в цій стадії визначається, хоча й попередньо, кваліфікація злочину.

Кримінально-процесуальне значення полягає в тому, що ця стадія є своєрідним “процесуальним фільтром”, завдяки якому унеможливлюється порушення кримінальної справи на підставі завідомо неправдивих даних, які можуть міститися в первинному джерелі інформації про злочин, а також відбувається “відсіювання” інформації про діяння, що не містять ознак злочину. Окрім цього, порушення кримінальної справи є правовою підставою для провадження досудового розслідування (здійснення слідчих дій, застосування запобіжних заходів, вжиття заходів для відшкодування завданої злочином шкоди тощо).

Завдання стадії порушення кримінальної справи випливають із загальних завдань кримінального процесу. У цій стадії виконують такі завдання:

–прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини;

–реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини;

–перевірка цих джерел;

–фіксація слідів злочину;

–вжиття заходів для запобігання чи припинення злочину, що триває;

–вжиття заходів для усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

У цій стадії розглядаються і вирішуються наступні питання, що мають істотне значення для справи.

чи достатньо приводів до порушення кримінальної справи;

чи містять факти, про які одержано відомості, ознаки злочину;

за якою статтею кримінального закону може бути кваліфіковано діяння;

за якими конкретно даними визнається, що факти, про які надійшли відомості, дійсно мали місце;