КПК

211

б) правила етикету, що покликані не тільки забезпечити оптимальні умови для здійснення правосуддя, а й підтримувати авторитет судової влади, позитивно впливати на свідомість учасників процесу та присутніх у суді громадян. Підтримання порядку під час судового засідання покладається на головуючого, розпорядження якого щодо дотримання порядку в судовому засіданні повинні беззаперечно виконувати всі учасники судового розгляду та всі присутні в залі судового засідання (частини 1, 2 ст. 271 КПК України). Коли судді виходять, усі присутні в залі судового засідання встають, звертаються до суду, дають показання та роблять заяви також стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозволу головуючого (ч. 3 ст. 271 КПК України). Стоячи вислуховують і вирок суду (ч. 2 ст. 341 КПК України).

Заходи, що застосовуються до порушників порядку судового засідання,

– це заходи, що їх суд застосовує до учасників судового розгляду й осіб, присутніх у залі судового засідання, котрі не дотримуються порядку судового засідання та не підкоряються розпорядженням головуючого (ст. 272 КПК України).

До підсудного застосовуються: 1) попередження про те, що в разі повторення неправомірних дій його буде видалено із зали судового засідання; 2) видалення із зали судового засідання тимчасово чи на весь час судового розгляду справи.

До прокурора або захисника застосовуються: 1) попередження про припинення неправомірної поведінки; 2) при подальшому непідкоренні розпорядженням головуючого – відкладення розгляду справи (якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою) з одночасним повідомленням про це відповідно вищестоящому прокуророві, Міністерству юстиції України, кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури. За порушення порядку у судовому засіданні чи за невиконання розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи захисник може бути усунений від участі в справі (ч. 4 ст. 61, ст. 61-1 КПК України).

До свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача й інших громадян застосовується адміністративне стягнення, згідно з ч. 1 ст. 185-3 КУпАП.

Межі судового розгляду. Розгляд справи провадиться лише стосовно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення (ч. 1 ст. 275 КПК України). Закон передбачає дві межі судового розгляду справи: 1) коло осіб, стосовно яких суддею винесена постанова про призначення справи до судового розгляду; 2) коло висунутих щодо кожної з цих осіб обвинувачень (формулювання фактичних обставин, які утворюють певний склад злочину, та його юридична кваліфікація, що викладені в обвинувальному висновку слідчого, затвердженому прокурором).

Змінити в суді пред’явлене особі обвинувачення може прокурор, але до закінчення судового слідства та лише за умови, якщо цим: по-перше, не будуть порушені правила про підсудність; по-друге, не будуть порушені правила про обов’язковість провадження досудового слідства (ч. 2 ст. 277 КПК України).

212

Питання про притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин або іншої особи під час судового розгляду справи може ініціювати, заявивши відповідне клопотання, прокурор, потерпілий чи представник останнього. Суд у таких випадках, розглянувши клопотання, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя – постанову, якими про вчинення злочину повідомляє прокурора, котрий і вирішує питання про наявність підстав для порушення кримінальної справи щодо нового обвинувачення чи іншої особи (статті 276, 278 КПК України).

Порядок винесення ухвал (постанов) у судовому засіданні.

З усіх питань, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали, а суддя, що одноособово розглядає справу, – постанови.

Закон передбачає два види ухвал (постанов) і дві процедури їх винесення:

1) ухвали (постанови), що виносяться судом у нарадчій кімнаті та викладаються як окремий документ; 2) ухвали (постанови), що виносяться судом без видалення в нарадчу кімнату та відображаються в протоколі судового засідання.

Ухвали (постанови) першого виду суд виносить щодо більш складних питань і питань, вирішення яких передається на виконання іншим органам. При цьому закон містить перелік рішень, які підлягають обов’язковому винесенню у нарадчій кімнаті й оформленню в окремий документ (ч. 1 ст. 273 КПК України). Решта ухвал (постанов) можуть за розсудом суду виноситися чи у зазначеному вище порядку, чи після наради суддів на місці із занесенням ухвали (постанови) до протоколу судового засідання (ч. 2 ст. 273 КПК України).

Рішення, що приймаються під час судового розгляду.

Відкладення розгляду справи відбувається:

1)у зв’язку з неявкою кого-небудь з викликаних осіб;

2)у зв’язку з необхідністю витребування нових доказів (ч. 1 ст. 280 КПК України);

3)у випадках відводу судді чи іншого учасника судового розгляду до їх заміни (ч. 5 ст. 57 КПК України);

4)у разі усунення прокурора чи захисника від участі в справі за невиконання розпоряджень головуючого, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цих осіб іншими (ч. 2 ст. 272 КПК України);

5)при зміні обвинувачення в суді для надання підсудному, його захисникові та законному представнику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення (ч. 5 ст. 277 КПК України) тощо.

Відкладаючи розгляд справи, суд:

а) зобов’язаний до закриття судового засідання вислухати всі клопотання учасників судового розгляду та розв’язати їх (ч. 3 ст. 280 КПК України);

б) вжити необхідних заходів для виклику осіб, які не з’явилися у судове засідання, чи для витребування нових доказів (ч. 1 ст. 280 КПК України);

в) може допитати свідків, експерта чи спеціаліста, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників, які з’явилися в судове засідання (ст. 292-1 КПК України);

213

г) оголосити ї дату, час і місце судового засідання в справі.

Зупинення провадження в справі відбувається, якщо підсудний ухилився від суду чи коли підсудний захворів на психічну або іншу тяжку тривалу хворобу, що унеможливлює розгляд справи (ч. 2 ст. 280 КПК України). У разі неявки підсудного в суд з інших причин справа підлягає відкладенню. При зупиненні провадження в справі (на відміну від відкладення) встановити час її відновлення неможливо, позаяк це залежить від видужання підсудного чи встановлення місця його перебування.

Якщо в справі притягнуто до відповідальності двох або більше осіб, а підстави для зупинення провадження стосуються деяких з них, суд зупиняє провадження в справі щодо цих підсудних і продовжує розгляд справи стосовно інших (ч. 2 ст. 280 КПК України). Якщо ж окремий розгляд не може забезпечити всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, захист прав і законних інтересів усіх учасників судового розгляду, то повинно бути зупинено провадження в усій справі.

Направлення справи на додаткове розслідування відбувається у разі неповноти чи неправильності досудового слідства, проте лише тоді, коли ця неповнота чи неправильність не може бути усунута в судовому засіданні (ч. 1 ст. 281 КПК України).

Неповним визнається досудове слідство, під час якого не були досліджені обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Це, зокрема, обставини, зазначені в ч. 2 ст. 368 КПК України. Такою, що не може бути усунута в судовому засіданні, може бути визнана неповнота, для усунення котрої є необхідним отримання доказів засобами, притаманними саме досудовому слідству (через провадження обшуку, відтворення обстановки та обставин події, ексгумацію трупа тощо), чи провадження дій у такому обсязі, виконання яких неможливе з дотриманням специфіки процесуальної форми судового розгляду. Справа може бути направлена на додаткове розслідування, зазвичай, у разі необхідності отримати нові докази, оскільки перевірка й уточнення фактичних даних, одержаних під час судового слідства, можливі через судові доручення (ст. 315-1 КПК України).

Суд не може направляти справу на додаткове розслідування для з’ясування обставин, які вже з’ясовувалися, а також встановлення котрих є неможливим, наприклад, унаслідок того, що вичерпано всі можливості для їх з’ясування.

Не повинна направлятися на додаткове розслідування справа й за наявності у суду сумнівів щодо достовірності досліджених доказів і доведеності обвинувачення. У такому разі суд повинен реалізувати принцип презумпції невинуватості та постановити виправдувальний вирок.

Неправильність досудового слідства полягає в неправильному застосуванні органами досудового слідства кримінального та кримінальнопроцесуального закону й може стосуватись як порядку провадження слідчих та інших процесуальних дій, так і прийняття процесуальних рішень (ч. 2 ст. 370, ст. 371 КПК України).

Справа повертається прокуророві, що затвердив обвинувальний висновок. В ухвалі суду чи постанові судді, зокрема, зазначають: у чому конкретно

214

полягає неповнота чи неправильність проведеного досудового слідства, чому суд позбавлений можливості усунути їх в судовому засіданні, які саме обставини мають бути з’ясовані при додатковому розслідуванні та які дії мають бути при цьому виконані.

Закриття справи в судовому засіданні відбувається тільки з підстав нереабілітаційного та нейтрального характеру (підстав, не пов’язаних з питанням про винуватість або невинуватість підсудного). При встановленні в суді обставин, які реабілітують особу, суд повинен постановити виправдувальний вирок.

Закриття справи відбувається:

1)за наявності підстав, передбачених пунктами 5–11 ст. 6 і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК України (ч. 1 ст. 282 КПК України);

2)за наявності спеціальних підстав, зазначених у нормах Особливої частини Кримінального кодексу України (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255 КК України та ін.);

3)якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий не бажає скористатися правом вимагати продовження розгляду справи (ч. 2 ст. 282 КПК України);

4)за примиренням сторін або у зв'язку з неявкою потерпілого в судове засідання без поважних причин у справі про злочин, зазначений у ч. 1 ст. 27 КПК України (ч. З ст. 282 КПК України);

5)коли суд при розгляді справи, що надійшла з обвинувальним висновком, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої чи середньої тяжкості, без застосування кримінального покарання (ч. 1 ст. 447 КПК України);

6)якщо суд при розгляді справи про застосування примусових заходів медичного храктеру визнає непотрібним їх застосування (ч. 2 ст. 421 КПК України);

7)коли при розгляді справи про застосування примусових заходів медичного характеру не буде доведено вчинення суспільно небезпечного діяння особою, стосовно якої розглядається справа (ч. 4 ст. 421 КПК України).

З усіх передбачених законом підстав суд може закрити кримінальну справу повністю або частково. Частково суд може закрити справу: 1) щодо частини обвинувачення, якщо підсудному інкриміновано декілька злочинів; 2) стосовно деяких підсудних, якщо справа розглядається щодо декількох. За рештою обвинувачення чи щодо решти підсудних суд продовжує розгляд справи у загальному порядку та за наявності підстав постановлює вирок.

Питання 3. Підготовча частина судового засідання

Підготовча частина є початковою та важливою складовою частиною судового розгляду. На цьому етапі судового розгляду, що починається його відкриттям і завершується розв'язанням заявлених клопотань, поступально здійснюється низка процесуальних дій, спрямованих на створення передбачених законом умов для дослідження в суді всіх необхідних фактів,

215

всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи, постановлення законного та обґрунтованого рішення по суті справи.

Система процесуальних дій підготовчої частини:

1)відкриття судового засідання – головуючий у призначений для розгляду справи час відкриває судове засідання й оголошує, яка справа буде розглядатися (ст. 283 КПК України);

2)перевірка явки учасників судового розгляду та з’ясування причин неявки до суду відсутніх (ст. 284 КПК України);

3)роз’яснення перекладачеві його обов'язків (ст. 285 КПК України);

4)встановлення особи підсудного та часу вручення йому копії обвинувального висновку й повістки (скарги потерпілого та постанови про порушення кримінальної справи, повістки в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК України) (ст. 286 КПК України);

5)оголошення складу суду та роз'яснення права відводу (ст. 287 КПК України);

6)вирішення питання про можливість розгляду справи в разі неявки когонебудь з учасників судового розгляду чи інших викликаних у судове засідання осіб (статті 288–292 КПК України);

7)вирішення питання про можливість допиту осіб, які з’явилися у судове засідання, при відкладенні розгляду справи (ст. 292-1 КПК України);

8)видалення свідків із зали суду (ст. 293 КПК України);

9)роз’яснення прав підсудному (ст. 294 КПК України);

10)роз’яснення прав і обов'язків особам, які беруть участь у справі (ст. 295 КПК України);

11)заявлення та розв’язання клопотань (ст. 296 КПК України).

Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового слідства.

Питання 4. Поняття та значення судового слідства

Судове слідство – важлива частина судового розгляду справи, в якій суд і учасники судового розгляду (сторони) досліджують докази, зібрані на досудовому слідстві, надані сторонами та витребувані за їх ініціативою чи ініціативою суду для правильного вирішення кримінальної справи.

Усебічно, повно та об’єктивно проведене судове слідство забезпечує постановлення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення по суті справи. Вирок може ґрунтуватися винятково на доказах, які були розглянуті та досліджені в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК України).

Судове слідство суттєво відрізняється від досудового, зокрема такими аспектами:

1) суд не зв’язаний висновками досудового слідства щодо фактичних обставин справи. Вони для нього є лише версіями – версією про подію злочину та версією про кваліфікацію цієї події;

216

2)сторони під час судового слідства можуть висувати й інші версії, зокрема й ті, що вже були предметом перевірки на досудовому слідстві та ним відхилені, а також версії, спрямовані на спростування обвинувачення;

3)суд зв’язаний висновками та рішеннями досудового слідства лише у тому, що вони є обов’язковим предметом його дослідження й визначають межі судового розгляду обставин справи;

4)у результаті перевірки всіх обґрунтованих версій суд може дійти інших, аніж органи досудового слідства, висновків про фактичні обставини справи, що

здостовірністю підтверджуються дослідженими на судовому слідстві доказами;

5)судове слідство за обсягом досліджуваних доказів може бути вужчим від досудового, адже деякі докази, перевірені на досудовому слідстві, “відсіюються” через їх недостовірність, неналежність або через спростування досліджуваних версій. Під час дослідження на судовому слідстві, зокрема й нових версій, суд може вийти за межі доказового матеріалу досудового слідства. Суд залучає до свого дослідження нові докази, надані сторонами, витребувані судом за клопотанням учасників судового розгляду чи за власною ініціативою, і через судові доручення також;

6)судове слідство суттєво відрізняється від досудового за характером і процесуальними умовами збирання та дослідження доказів. На судовому слідстві переважає не пошук носіїв інформації, а дослідження та перевірка вже отриманих фактичних даних, що й визначає суть діяльності суду зі збирання доказів. У суді докази досліджуються сукупно при активній участі учасників судового розгляду, в режимі процесуальної рівноправності та змагальності сторін, в умовах гласності, усності та безпосередності.

Питання 5. Зміст судового слідства

Судове слідство як структурна частина судового розгляду складається з низки процесуальних дій суду й учасників судового розгляду.

1.Початкові дії судового слідства полягають: 1) у читанні обвинувального висновку (оголошенні скарги потерпілого – у справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК України). Якщо в справі заявлено цивільний позов, то оголошується також позовна заява (ст. 297 КПК України); 2) у роз’ясненні підсудному суті обвинувачення та з’ясуванні його ставлення до нього й бажання давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, з’ясовується, чи визнають його підсудний та цивільний відповідач (ст. 298 КПК України).

2.Судове слідство повинно бути побудоване таким чином, аби логічно, послідовно, системно та водночас повно з’ясувати всі обставини справи й дослідити всі докази. Тож після відповіді підсудного на питання про те, чи визнає він себе винним, суд, заслухавши думки сторін, вирішує питання про обсяг і порядок дослідження доказів на судовому слідстві. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначається постановою судді чи ухвалою суду (ч. 1, 2 ст. 299 КПК України). Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, необхідно допитати

217

підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного (ч. 4 ст. 299 КПК України).

У багатоепізодних справах порядок дослідження доказів може встановлюватися за кожним епізодом злочинної діяльності.

Встановлення порядку судового слідства означає визначення судом послідовності, в якій будуть досліджуватися докази в справі (допитуватися підсудні, потерпілі, свідки, досліджуватися речові докази, документи та ін.) і з’ясовуватися певні обставини справи. Систему заснованих на кримінальнопроцесуальному законі прийомів і методів планомірного проведення судового слідства та виконання судових дій, спрямованих на з’ясування істини в справі, іноді називають тактикою судового слідства.

Суд може, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, котрі ніхто не оспорює. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності й істинності їхніх позицій, а також роз’яснює їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку (ч. 3 ст. 299, ст. 301-1 КПК України). Ці положення допускають, так званий, спрощений порядок судового розгляду кримінальних справ.

3.Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється давати показання, провадиться обов’язково (ч. 5 ст. 299 КПК України). Допит підсудного здійснюється у встановленому законом порядку та складається з двох взаємопов’язаних частин: вільної розповіді підсудного з приводу обвинувачення та відомих йому обставин у справі, а також його відповідей на запитання сторін і суду (ст. 300 КПК України). Безпосередність судового розгляду вимагає від суду, передусім, особисто допитати підсудного про обставини в справі. Лише у виняткових випадках суд може оголосити показання, що їх дав підсудний під час досудового провадження в справі (ст. 301 КПК України).

4.Дослідження доказів у справі відбувається відповідно до порядку їх дослідження, що був визначений постановою судді чи ухвалою суду. Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта, оглядаються речові докази, оглядаються й оголошуються документи. Останні дві процесуальні дії можуть провадитися відразу після допиту певної особи, якщо вони пов'язані з її показаннями.

За загальним правилом, згідно зі ст. 66 КПК України, суд може провадити будь-які процесуальні дії (які тут названо судовими), крім тих, виконання котрих неможливе з дотриманням специфіки процесуальної форми судового розгляду (обшук, виїмку, розшук і виявлення предметів та документів тощо).

5.Закінчення судового слідства означає остаточне припинення подання, витребування та дослідження доказів у справі. З цього моменту сторони не можуть подавати, а суд збирати та досліджувати нові докази, сторони в судових

218

дебатах можуть посилатися тільки на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні, а суд може обгрунтувати вирок лише цими доказами. Тож з метою усунення можливих прогалин у дослідженні доказового матеріалу, всебічного, повного й об’єктивного з'ясування всіх обставин справи закон встановлює, що після розгляду всіх доказів, наявних у справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство та чим саме. У разі заявлення клопотань суд їх обговорює та вирішує, про що виносить ухвалу, а суддя – постанову. Після вирішення клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим (ст. 317 КПК України). Оголошення головуючим про закінчення досудового слідства обов’язково фіксується в протоколі судового засідання.

6. Відновлення судового слідства, тобто повернення суду до збирання та дослідження доказів, можливе в таких випадках: 1) якщо під час судових дебатів виникає потреба подати нові докази (ч. 3 ст. 318 КПК України); 2) коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для справи (ч. 3 ст. 319 КПК України); 3) коли під час наради при постановленні вироку суд визнає за необхідне з’ясувати будь-яку обставину, що має значення для справи (ч. 1 ст. 326 КПК України).

Відновлення судового слідства здійснюється за вмотивованим рішенням суду. Відновлене судове слідство проводиться лише в межах з’ясування обставин, які зумовили його відновлення. Дослідивши ці обставини та повторно виконавши вимоги ст. 317 КПК України, головуючий оголошує судову слідство закінченим і перехід суду до судових дебатів.

Питання 6. Поняття, значення та порядок судових дебатів

Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів (ч. 1 ст. 318 КПК України).

Судові дебати – це частина судового розгляду, суть якої полягає в проголошенні сторонами промов, у яких вони викладають свої висновки за результатами судового слідства, аргументують власні позиції щодо справи, формулюють і обґрунтовують свої пропозиції перед судом з приводу зміст майбутнього підсумкового рішення в справі.

Значення судових дебатів полягає в тому, що вони:

–найбільш яскраво проявляють принцип змагальності та рівноправності сторін у кримінальному процесі;

–мають важливе значення для винесення справедливого судового рішення, оскільки суд має можливість вислухати сконцентровано викладену позицію кожної зі сторін;

–справляють виховний уплив на громадян, присутніх у залі судового засідання.

Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача чи їхніх представників, захисника, підсудного (ч. 2 ст. 318 КПК України). Така послідовність виступів є обов’язковою та не може бути змінена ні судом, ні

219

учасниками. Участь прокурора, захисника, представників потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача в судових дебатах є обов’язковою, якщо вони беруть участь у справі. Решта, визначених законом учасників судових дебатів, можуть відмовитися від проголошення промови.

Елементи змісту промови (обов’язкові для промов прокурора та захисника):

1)суспільна небезпечність вчиненого злочину;

2)фактичні обставини справи;

3)аналіз і оцінка зібраних та досліджених у справі доказів;

4)кваліфікація (юридична оцінка) діяння підсудного;

5)обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання;

6)характеристика особи підсудного та потерпілого;

7)причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;

8)висновок з пропозицією щодо вирішення питань про винуватість підсудного, вид і розмір покарання чи про звільнення від покарання, цивільного позову, долі речових доказів та ін.

Учасники судового розгляду мають право у судових дебатах посилатися тільки на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 318 КПК України).

Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПК України). Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. При цьому право останньої репліки належить підсудному (ч. 5 ст. 318 КПК України).

Репліка – це також промова, до того ж, вона не є продовженням або доповненням виступу в дебатах. Репліка є самостійною, короткою та конкретною промовою, в якій один учасник судових дебатів відповідає на промову іншого. Обмін репліками – це, зазвичай, стисла полеміка учасників дебатів щодо основних питань суперечки між ними.

Питання 7. Останнє слово підсудного

Після судових дебатів головуючий оголошує про їх закінчення та надає підсудному останнє слово (ч. 1 ст. 319 КПК України).

Проголошення підсудним останнього слова є самостійною обов’язковою частиною судового розгляду кримінальної справи. Ця дія не проводиться тільки у тому разі, коли справа, як виняток, розглядається за відсутності підсудного (ч. 2 ст. 262 КПК України) чи якщо за порушення порядку судового засідання підсудного було видалено із зали судового засідання на весь час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 272 КПК України).

Звертатися до суду з останнім словом – це право, а не обов’язок підсудного. Він може відмовитися від останнього слова із зазначенням або без зазначення причин відмови.

220

Зміст останнього слова підсудного законом не регламентовано. Суд не може обмежувати й тривалість останнього слова підсудного певним часом (ч. 2 ст. 319 КПК України). Під час проголошення останнього слова головуючий може зупинити підсудного тільки в тому разі, коли він наводить обставини, що не стосуються справи чи висловлюється в образливій для інших учасників судового розгляду формі, допускає нецензурні вислови.

Під час проголошення останнього слова підсудний має право висловити власне ставлення до обвинувачення, переоцінити свою позицію в справі, просити суд про виправдання чи про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, про вжиття судом заходів щодо піклування про неповнолітніх дітей і охорони майна, що залишається без нагляду тощо.

Пояснення підсудного в останньому слові, як і виступ у дебатах, не є доказом по справі та суд не може покласти їх в основу своїх висновків. Отож ставити запитання підсудному під час його останнього слова не дозволяється. Якщо ж підсудний повідомляє про нові обставини, що мають істотне значення для справи, суд відновлює судове слідство та проводить допит підсудного, а в разі необхідності – й інші дії, спрямовані на дослідження нових обставин, повідомлених підсудним (ч. 3 ст. 319 КПК України).

Ненадання підсудному останнього слова чи обмеження цього права, зокрема, певним часом, є порушенням права підсудного на захист, що є безумовною підставою для скасування вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК України).

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання (ст. 320 КПК України).

Питання 8. Поняття і значення вироку. Вимоги до вироку

Вирок, згідно з п. 12 ст. 32 КПК України, – це рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи. При визнанні особи винною у вчиненні злочину вироком суду обов’язково вирішуються питання про призначення чи непризначення покарання, долю цивільного позову, речових доказів та ін.

Ознаки, що характеризують вирок і відрізняють його від інших процесуальних актів:

1)вирок – процесуальний акт суду, що постановляється за результатами судового розгляду справи;

2)ним вирішується питання про наявність або відсутність злочину, винність підсудного у його вчиненні;

3)ним вирішується питання про покарання підсудного, якщо його вину достовірно встановлено судом.

Значення вироку:

– суд постановляє вирок ім’ям України (ст. 321 КПК України), він є єдиним актом, на підставі якого особа може бути визнана винною у вчиненні злочину, а також піддана кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК України);