КПК

221

–вирок є важливим засобом захисту прав і законних інтересів учасників процесу;

–вирок є правовим засобом реабілітації громадян, які безпідставно були притягнені як обвинувачені;

–вирок визначає предмет і межі його оскарження, а відповідно, – предмет та межі розгляду справи в апеляційній і касаційній інстанціях;

–він має виховне значення.

Вирок має силу акта правосуддя лише в тому разі, якщо він має всі властивості, зазначені в законі, відповідає встановленим вимогам.

Властивості вироку поділяються на, так звані, зовнішні властивості (відображають місце вироку в системі процесуальних рішень) та внутрішні властивості (якісна визначенність вироку).

До зовнішніх властивостей вироку належать:

1)обов’язковість, яка означає, що приписи, котрі містяться у вироку суду, що набрав законної сили, є обов'язковими для виконання всіма державними та громадськими підприємствами, установами й організаціями, посадовими особами та громадянами на всій території України (ст. 403 КПК України). Обов’язковість вироку забезпечується особливим механізмом його виконання,

атакож встановленою законом відповідальністю за злісне невиконання вироку, що набрав законної сили, чи за перешкоджання його виконанню;

2)індивідуальність, яка означає, що вирок, котрий після набрання ним законної сили, отримує силу закону, на відміну від закону, що є обов’язковим для всіх передбачених ним правовідносин, має індивідуальний характер. Вирок є загальнообов’язковим у конкретній справі та зводиться лише до тих кримінально-правових або кримінально-процесуальних відносин, які були предметом дослідження під час судового розгляду;

3)виключність, яка означає недопустимість провадження у кримінальній справі та постановлення вироку щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили (п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України). Ця властивість вироку є процесуальним проявом принципу кримінальної відповідальності “не двічі за одне й те ж”, закріпленого в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 61 Конституції України. Тільки після скасування вироку, що набрав законної сили, можливий повторний розгляд цієї ж справи по суті. При цьому виключність виправдувального вироку може бути піддана сумніву не пізніше від одного року з дня виявлення нових обставин у справі (ч. 1 ст. 400-6 КПК України);

4)преюдиціальність, яка означає сталість фактичних і правових висновків, що містяться у вироку та мають доказове значення при встановленні обставин в іншій справі. Приміром, вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої постановлений вирок щодо того, чи справді чинилися певні дії та чи вчинені вони цією особою.

До внутрішніх властивостей вироку належать:

1) законність, яка означає, що вирок повинен бути постановлений лише компетентним судом з чітким дотриманням вимог процесуального права та

222

правильним застосуванням матеріального права. Законність вироку з позицій процесуального закону означає чітке дотримання всієї процедури провадження у справі та процесуальних норм, які є підставами прийняття процесуальних рішень. Законність вироку з погляду матеріального закону означає, що в ньому правильно вирішені питання норм Кримінального кодексу України, зокрема, його Загальної частини, кваліфікація злочину, вид і розмір покарання тощо;

2)обґрунтованість, яка означає, що висновки суду про фактичні обставини справи викладено правильно та повністю підтверджено сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи сукупно, керуючись законом (частини 2, 3 ст. 323 КПК України). Обґрунтованість вироку набуває зовнішнього прояву в наведенні й аналізі доказів, якими оперує суд, в описовій частині вироку;

3)мотивованість, яка означає, що у вироку має бути викладена з дотриманням правових норм і логічних правил система доказів, аргументів та суджень суду в підтвердження своїх висновків і рішень. Як обвинувальний, так

івиправдувальний вироки повинні бути мотивовані судом (ч. 2 ст. 327 КПК України). Ця властивість вироку дає можливість простежити та зрозуміти, чому саме суд дійшов такого висновку й чому саме таке рішення прийняв, чому саме ці докази взяв до уваги, а інші відхилив, чому саме такий вид і розмір покарання призначив, на якій підставі та чому саме в такому розмірі задовольнив цивільний позов тощо. Мотивування вироку забезпечує його переконливість, право учасників судового розгляду на його предметне оскарження, дає можливість вищестоящим судам перевірити його правильність щодо законності, обґрунтованості та справедливості;

4)справедливість, яку розглядають у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні справедливість вироку пов’язується зі справедливістю призначеного особі покарання: а) в межах, встановлених санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України; б) відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України; в) зважаючи на ступінь тяжкості злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення й запобігання новим злочинам (частини 1, 2 ст. 65 КК України). У широкому значенні справедливість вироку означає його правильність не тільки з правового, а й із соціально-морального боку. Вирок повинен бути не лише законним і обґрунтованим, а й обов’язково відповідати правовим та моральним принципам суспільства на поточному етапі його розвитку.

223

Питання 9. Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку

Закон регламентує не тільки діяльність, котра передує прийняттю остаточного рішення по справі, а й встановлює перелік питань, які підлягають вирішенню судом при постановленні вироку.

Питання, що підлягають вирішенню у вироку, поділяються на три групи (ст. 324 КПК України):

1) питання, що стосуються суті кримінальної справи (пункти 1-3):

а) чи сталося діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; б) чи має це діяння склад злочину та якою саме статтею кримінального

закону він передбачений; в) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину.

Їх слід вважати основними, оскільки від правильного вирішення цих питань, насамперед, залежить законність і обґрунтованість вироку;

2) питання, що стосуються покарання (пункти 4-6):

а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений злочин; б) чи наявні обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання

підсудного, та які саме; в) яка саме міра покарання має бути призначена підсудному та чи повинен

він її відбувати; 3) інші питання, вирішення котрих внесено до вироку у зв’язку із

закінченням провадження в справі (пункти 7-13):

а) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь і в якому розмірі та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

б) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна;

в) що зробити з речовими доказами, зокрема, з грішми, цінностями й іншими речами, отриманими злочинним шляхом;

г) на кого повинні бути покладені судові витрати та в якому розмірі; ґ) який запобіжний захід слід обрати стосовно підсудного;

д) чи варто у випадках, передбачених ст. 96 КК України, застосувати до підсудного примусове лікування;

є) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує зазначені питання окремо стосовно кожного з підсудних (ч. 2 ст. 324 КПК України).

224

Питання 10. Види вироків

Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний (ч. 1 ст. 327 КПК України).

Існування вироків тільки двох видів зумовлено тим, що основна властивість вироку – визначеність і категоричність у питанні щодо вини підсудного у вчиненні злочину.

Суд повинен дати категоричну відповідь не лише щодо всієї сукупності фактів, які утворюють зміст обвинувачення, а й з приводу кожного окремого факту. Він може визнати якісь факти, а якісь відкинути. Проте щодо кожного з них відповідь повинна бути повною й однозначною – позитивною чи негативною.

Укожній справі в одному судовому розгляді суд постановляє тільки один вирок, незалежно від кількості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується підсудний, і кількості підсудних у справі.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і суд дійшов висновку про доведеність його вини лише за частиною з них, суд постановляє один вирок, у якому вказує про засудження підсудного за одні злочини та про виправдання його в інших злочинах. Для підсудного такий вирок є обвинувальним.

Увипадку, коли в справі є декілька підсудних, і суд одних визнає винуватими, а інших невинуватими, то він постановляє один вирок, у якому вказує про визнання вини одних підсудних і виправдання інших. Такий вирок є обвинувальним для засуджених і виправдувальним для інших підсудних.

Обвинувальний вирок постановляється лише за умови, коли під час судового розгляду вину підсудного у вчиненні злочину доведено (ч. 3 ст. 327 КПК України). Підставою для постановлення обвинувального вироку є сукупність доказів, які отримані у встановленому законом порядку, розглянуті

усудовому засіданні, що є достатньою для однозначного висновку про те, що: а) подія злочину дійсно відбулася; б) вона містить склад злочину; в) це діяння вчинено підсудним;

г) підсудний винен у вчиненні цього злочину.

Обвинувальні вироки, залежно від того, як ними вирішується питання про

покарання, поділяються на три види:

1)з призначенням покарання, що повинно бути відбуте засудженим;

2)з призначенням покарання та звільненням засудженого від його відбування (при звільненні від відбування покарання з випробуванням – ст. 75

ККУкраїни; при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років – ст. 79 КК України; при звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх – ст. 104 КК України тощо);

3)зі звільненням від покарання (при закінченні строків давності – ст. 49

ККУкраїни; на підставі закону України про амністію – ст. 86 КК України тощо).

225

Виправдувальний вирок постановляється у випадках: а) коли не встановлено події злочину; б) коли в діянні підсудного немає складу злочину;

в) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 5 ст. 327 КПК України).

Виправдання підсудного за будь-якою з названих підстав означає визнання його невинуватим у вчиненні злочину, тобто реабілітацію підсудного, й тягне обов’язок суду роз’яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування завданої йому шкоди.

Питання 11. Структура та зміст вироку

Щоби забезпечити законність, обґрунтованість, мотивованість та справедливість вироку, закон встановлює досить чіткі вимоги як до структури, так і до змісту вироку.

Вирок повинен складатися з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної (ч. 3 ст. 332 КПК України).

Вступна частина вироку не торкається питань, які, згідно зі ст. 324 КПК України, вирішуються при його постановленні, проте містить відомості, що мають важливе процесуальне та матеріально-правове значення.

У вступній частині вироку вказується:

1)про постановлення його ім’ям України;

2)місце та час постановлення вироку;

3)назва суду, що виносить вирок, склад суду, секретар, учасники судового розгляду;

4)дані про особу підсудного;

5)кримінальний закон, який передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний (ст. 333 КПК України).

Структура та зміст вступної частини обвинувального й виправдувального вироків однакові.

У мотивувальній частині вироку суд повинен обґрунтувати всі рішення, що були ним прийняті в справі.

Мотивування вироку – це викладення в ньому доказів, розглянутих у судовому засіданні, та міркувань щодо їх оцінки, котрі пояснюють висновки суду з усіх питань, що вирішені вироком, і шлях, яким суд таких висновків дійшов. Щоб підтвердити чи спростувати обвинувачення, суд повинен посилатися у вироку не на джерела фактичних даних про обставини справи (ч. 2 ст. 65 КПК України), а власне на докази та на їхній зміст, тобто не тільки на свідків, потерпілого, речові докази, а й на те, що повідомив кожен свідок, потерпілий, про що свідчать речові докази тощо. При цьому суд зобов’язаний навести мотиви, з яких він поклав у основу вироку одні докази, а інші відкинув.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити:

1)формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини й мотивів злочину;

226

2)обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду стосовно кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази;

3)обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання;

4)мотивування інших рішень суду, зокрема:

а) про зміну обвинувачення; б) визнання частини обвинувачення необґрунтованим;

в) призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші види покарання, не пов’язані з позбавленням волі;

г) звільнення від відбування покарання з випробуванням; ґ) призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої у

санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, та ін. (ч. 1–3 ст. 334 КПК України).

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити:

1)формулювання обвинувачення, пред’явленого підсудному та визнаного судом недоведеним;

2)аналіз доказів, на яких ґрунтується висновок суду про недоведеність обвинувачення, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Наявність у вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається (ч. 4 ст. 334 КПК України).

У мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдувального вироків викладають підстави та мотиви рішень суду:

а) про запобіжний захід; б) цивільний позов; в) долю речових доказів; г) судові витрати тощо.

Резолютивна частина вироку – це формулювання юридично значущих висновків, яких дійшов суд в результаті розгляду кримінальної справи (ст. 335 КПК України).

Питання 12. Процесуальний порядок постановлення та проголошення вироку

З огляду на важливе процесуальне значення вироку як акта правосуддя, закон визначає не тільки структуру та зміст вироку, а й процедуру його постановлення.

1. Вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті.

Таємниця наради суддів забезпечується:

а) забороною кому-небудь, окрім суддів, які входять до складу суду в цій справі, перебувати в нарадчій кімнаті (присутність у нарадчій кімнаті секретаря судового засідання, запасних суддів та інших осіб не допускається);

227

б) забороною телефонного, електронного й іншого зв’язку для суддів, які перебувають у нарадчій кімнаті, з іншими особами;

в) забороною на вихід суддів з нарадчої кімнати до винесення вироку чи іншого рішення в справі (проте в тих випадках, коли постановлення вироку потребує тривалого часу, закон допускає можливість переривання наради для відпочинку з виходом суддів із нарадчої кімнати);

г) забороною суддям розголошувати міркування, що висловлювалися у нарадчій кімнаті (ст. 322 КПК України).

Порушення таємниці наради судців є підставою для скасування вироку (п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК України).

2.Нарада суддів відбувається під керівництвом головуючого. Він ставить на вирішення суду питання, зазначені в ст. 324 КПК України, у такій послідовності, у якій вони сформульовані в цій статті. При цьому питання має ставитися в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну чи негативну відповідь. При вирішенні кожного питання ніхто з суддів не має права утриматися від голосування. Головуючий голосує останнім. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів (ст. 325 КПК України). Суддя, котрий залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, що приєднується до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК України).

3.Коли під час наради при постановленні вироку суд визнав за необхідне з’ясувати будь-яку обставину, що має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою (суддя – постановою) відновлює судове слідство в справі (ч. 1 ст. 326 КПК України).

4.Вирішивши питання, що підлягають вирішенню у нарадчій кімнаті, суд переходить до складання вироку. Виготовлення тексту вироку заздалегідь не допускається. Вирок пише один із суддів, який брав участь у його постановленні, мовою, котрою проводився судовий розгляд. Зазвичай, вирок пишеться від руки або ж друкується на друкарській машинці чи набирається на комп’ютері. Усі виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями у нарадчій кімнаті до його проголошення (ст. 332 КПК України).

5.Вирок підписують усі судді чи суддя, що розглядав справу одноособово. Суддя, що залишився в меншості, незалежно від того, виклав або ні він письмово окрему думку, також зобов'язаний підписати вирок (ч. 1 ст. 339 КПК України).

6.Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок. Усі присутні в залі судового засідання, і склад суду також, заслуховують вирок стоячи (частини 1, 2 ст. 341 КПК України).

7.Після проголошення вироку головуючий зобов’язаний роз’яснити підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачеві та їхнім представникам зміст вироку, порядок і строк його оскарження та право подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє мовою, котрою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою чи

228
іншою мовою, якою він володіє (частини 3,	4 ст.	341 КПК України).
При постановленні виправдувального вироку	суд	зобов’язаний також

роз’яснити виправданому порядок відновлення його порушених прав (ст. 53-1 КПК України).

8.При виправданні підсудного чи звільненні від відбування покарання або при засудженні його до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК України).

9.Після виконання всіх дій, пов'язаних з проголошенням вироку, головуючий оголошує судове засідання закритим.

Копія вироку вручається засудженому чи виправданому у триденний строк після його проголошення. Якщо вирок складено мовою, якою не володіє засуджений або виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідну мову чи мову, котрою він володіє (ст. 344 КПК України).

Питання 13. Окрема ухвала (постанова) суду

Одночасно з вироком, ухвалою суду чи постановою судді про закриття справи або про направлення справи на додаткове розслідування, за наявності до того підстав, суд виносить окрему ухвалу, а суддя – окрему постанову (ст. 340 КПК України).

Окрема ухвала (постанова) суду є одним з найбільш ефективних засобів запобігання порушенням закону, захисту прав і законних інтересів громадян. Вона виноситься з метою усунути недоліки в роботі державних органів, громадських організацій, посадових осіб, зокрема й тих, котрі провадили дізнання та досудове слідство, а також недоліків, пов’язаних з виявленням і усуненням причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

Підстави винесення окремої ухвали (постанови) суду (ст. 23-2 КПК України):

1)встановлення у справі фактів порушення закону, причин і умов, які сприяли вчиненню злочину та вимагають вжиття відповідних заходів;

2)виявлення судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства чи при розгляді справи нижчестоящим судом;

3)наявність у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, що залишилися без нагляду та потребують влаштування чи встановлення над ними опіки або піклування;

4)необхідність довести до відома відповідних підприємств, установ, організацій про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов’язку, що сприяли припиненню чи розкриттю злочину;

5)інші випадки, якщо суд визнає це за необхідне.

Окремі ухвали чи постанови є рішенням суду першої, апеляційної або касаційної інстанції тільки з питань, передбачених ст. 23-2 КПК України. Вони

229

не стосуються питань винуватості підсудного, кваліфікації злочину та міри покарання, але виносяться у нарадчій кімнаті одночасно з вироком, ухвалою чи постановою суду та разом з ними набувають законної сили й підлягають виконанню.

Не може бути винесено окрему ухвалу (постанову) суду щодо правової позиції прокурора й адвоката в справі.

Окрему ухвалу (постанову) підписують усі судді, вона може бути оголошена в судовому засіданні одразу ж після проголошення вироку. Інколи головуючий може обмежитися повідомленням про винесення окремої ухвали (постанови). У такому разі учасники судового розгляду не позбавляються права на ознайомлення з нею.

Окрема ухвала (постанова) адресується та після набрання нею законної сили надсилається для виконання тій посадовій особі чи організації, що можуть і зобов’язані вжити відповідних заходів. Не пізніше як у місячний строк щодо окремої ухвали (постанови) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, який її виніс. У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду чи невжиття заходів до усунення зазначених у ній порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на неї тягне адміністративну відповідальність за ст. 185-6 КУпАП.

На окрему ухвалу (постанову) може бути подано апеляцію особою, стосовно якої її винесено (п. 2 ч. 2 ст. 347 КПК України).

230

Тема 8. Апеляційне провадження

Питання 1. Поняття, завдання та основні риси стадії апеляційного провадження

Апеляційне провадження – стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції за поданням прокурора чи скаргою інших учасників процесу переглядає кримінальну справу, в якій судом першої інстанції прийнято рішення (вирок, постанову, ухвалу), що не набрали законної сили, вирішує питання про їх законність, обґрунтованість і справедливість, виправляє допущені помилки, прорахунки та порушення закону.

Апеляція, відповідно до п. 15 ст. 32 КПК України, – це подання прокурора та скарга учасника процесу про скасування чи зміну судового рішення в апеляційному порядку.

Апеляційні скарги та подання для учасників процесу є засобом захисту їхніх прав і свобод, охорони законних інтересів від можливих судових помилок.

Чинна система апеляційного перегляду справ забезпечує реалізацію громадянами свого права на перегляд судового рішення, передбаченого ст. 129 Конституції України, а також п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: “Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно із законом”.

Завдання стадії апеляційного провадження:

–не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку (іншого судового рішення);

–швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

–забезпечити захист і реалізацію прав та законних інтересів учасників процесу;

–сприяти однаковому розумінню й застосуванню законів судами першої інстанції.

Основні риси апеляційного провадження:

–реальна можливість і свобода оскарження й опротестуваня вироку та інших судових рішень;

–перегляд виправдувального вироку можливий лише у виняткових випадках;

–усебічність перевірки справи в межах апеляційної скарги чи подання;

–широкі повноваження суду апеляційної інстанції;

–обов’язковість рішень і вказівок апеляційної інстанції для суду першої інстанції.