КПК

111

Процесуальний порядок застосування підписки про невиїзд:

–складання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею постанови, а судом – ухвали про обрання цього запобіжного заходу;

–оголошення постанови суб’єктові, стосовно якого обрано підписку про невиїзд, і роз’яснення йому відповідних прав та обов’язків;

–відібрання підписки (окремого документа), в якій вказується місце та дата її відібрання, прізвище, ім’я, по батькові, адреса обвинуваченого, зміст зобов’язання, оголошення про наслідки порушення. Цей документ підписують обвинувачений і особа, котра відібрала підписку.

Слід відрізняти підписку про невиїзд від підписки про зобов’язання з’являтися до слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора або до суду (ч. 3 ст. 148 КПК). Це зобов’язання не є запобіжним заходом, при його порушенні до підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) можуть бути засновані привід або запобіжний захід.

Питання 4. Особиста порука: сутність, умови та порядок застосування

Особиста порука – це запобіжний захід, суть якого полягає у взятті на себе особами, що заслуговують на довіру, поручительства за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і обов’язку забезпечити в разі необхідності доставлення його до органів дізнання, досудового слідства чи до суду за першою про те вимогою.

Умови застосування:

•поручителями можуть бути громадяни з високими моральними рисами, котрі сумлінно ставляться до праці та виконання громадських обов’язків, отож мають авторитет у колективі чи за місцем проживання, а також користуються повагою в обвинуваченого та можуть завдяки цьому забезпечити його належну поведінку;

•кількість поручителів визначає орган дізнання, слідчий, суддя чи суд, але їх не може бути менше, ніж двоє;

•цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням або за згодою поручителів.

Процесуальний порядок застосування:

– громадяни, що виявили бажання взяти на себе обов’язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його явки до відповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду відповідну заяву;

– перевірка даних про осіб поручителів і їхні відносини з обвинуваченим (у разі необхідності може бути витребувано характеристики на поручителів, довідки, що додають до справи);

– складання постанови про обрання запобіжного заходу у виді особистої поруки;

– кожний поручитель дає письмове зобов’язання про те, що він забезпечить належну поведінку обвинуваченого та його явку до органів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Водночас поручителям повідомляють про суть справи, а також попереджають про те, що коли обвинувачений порушить цей

112

запобіжний захід, то на них може бути накладено грошове стягнення – до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

– якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть виконати свій обов’язок, вони повинні негайно заявити про відмову від поручительства. У такому разі з поручителів знімається відповідальність за невиконання обов’язку;

–у разі відмови поручителя від узятого на себе зобов’язання його заміняють іншим поручителем або обирають щодо обвинуваченого інший запобіжний захід;

–при ухиленні обвинуваченого від явки дізнавач або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи;

–питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи чи в іншому судовому засіданні за участю поручителя.

Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку обвинуваченого (підозрюваного) відповідають інші особи. Поручителі, як правило, мають особисті чи службові зв’язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї.

Питання 5. Громадська порука: сутність і порядок застосування

Громадська порука (порука громадської організації чи трудового колективу) – це запобіжний захід, суть якого полягає у взятті громадською організацією або трудовим колективом на себе обов’язку забезпечити належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого й у суд.

Умовою застосування є згода органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.

Процесуальний порядок застосування:

–ознайомлення громадської організації чи трудового колективу з характером обвинувачення;

–прийняття на загальних зборах колективу громадської організації (трудового колективу) рішення про поручительство й оформлення його постановою;

–складання постанови чи ухвали про обрання запобіжного заходу у виді поруки громадської організації чи трудового колективу;

–забезпечення виконання постанови може бути доручено конкретній

особі;

–у разі вибуття обвинуваченого з організації (колективу) чи неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства та повідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора або суд (суддю). Останні зобов'язані негайно обрати інший запобіжний захід;

113

– якщо керівництво громадської організації (трудового колективу) не вжило заходів щодо здійснення поручительства чи вчасно не повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого або про те, що він не піддається заходам громадського впливу, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до організації (колективу) подання або окрему постанову (ухвалу) чи поставити перед організацією вищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (дисциплінарної тощо).

Рішення про поруку приймається на правомочних зборах членів організації або трудового колективу, якщо за поруку голосувала більшість учасників зборів. Правовим документом, що підтверджує рішення колективу або організації, є протокол загальних зборів. Протокол перевіряється слідчим та приєднується до кримінальної справи. Громадська організація не несе відповідальності, якщо обвинувачений (підозрюваний) вчинить дії, для попередження яких застосований цей запобіжний захід, але кожний факт порушення громадської поруки повинен бути предметом громадського обговорення.

Питання 6. Нагляд командування військової частини: сутність і порядок застосування

Нагляд командування військової частини – це запобіжний захід, суть якого полягає у виконанні командуванням військової частини покладеного на нього обов’язку вжити щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду.

Командуванню військової частини повідомляється про характер обвинувачення, пред’явленого особі, до якої застосовано запобіжний захід. Спри цьому слід звернути увагу на те, що у КПК не встановлена відповідальність командування військової частини за невиконання чи неналежне виконання обов’язків по нагляду, це питання слід вирішувати, виходячи з положень статутів Збройних Сил.

Ці заходи пов’язані з тим, що військовослужбовець:

–перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника чи добового наряду;

–його позбавляють права на носіння зброї;

–не призначають до несення служби в складі варти (караулу);

–не звільняють з розташування військової частини;

–не направляють на роботу за межі військової частини.

Умовою застосування є те, що особа, до якої застосовують цей запобіжний захід, є військовослужбовцем.

Процесуальний порядок застосування:

– складання постанови про застосування запобіжного заходу у виді нагляду командування військової частини;

114

–направлення постанови командиру військової частини й одночасно його повідомлення про суть справи. При обранні цього запобіжного заходу згода командування військової частини законом не вимагається, проте для того, щоб командування могло правильно визначити, яких заходів щодо здійснення нагляду необхідно вжити, слідчий і суд зобов’язані повідомити командування про суть справи. Таке повідомлення може бути зроблено як в усній формі (про що зазначається в постанові про обрання запобіжного заходу), так і в письмовій, а також через направлення копії постанови;

–встановлення нагляду командиром військової частини, про що повідомляється орган, який обрав цей запобіжний захід.

Питання про відповідальність командування військової частини за невиконання обов’язків з нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень статутів Збройних Сил України.

Питання 7. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи: сутність, умови та порядок застосування

Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи – це запобіжний захід, суть якого полягає в покладенні на зазначених суб’єктів обов’язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, прокурора та суду.

Умови застосування:

- особа, щодо якої застосовують цей запобіжний захід, є неповнолітнім;

–батьки й інші суб’єкти здатні досягти мети запобіжного заходу;

–може бути застосований як за клопотанням батьків та інших суб’єктів, так і з ініціативи слідчого, прокурора, суду, але за наявності згоди зазначених осіб.

Процесуальний порядок застосування:

–з’ясування дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею) можливостей батьків (та інших суб’єктів) забезпечити належну поведінку неповнолітнього та його явку за викликом;

–складання постанови про віддання неповнолітнього під нагляд;

–відібрання від осіб, яким передають під нагляд неповнолітнього, письмового зобов’язання;

–роз’яснення особам, яким його передають, обов'язків і попередження про відповідальність за їх невиконання.

При порушенні зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 436 КПК України).

Батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячого закладу можуть відмовитися від узятого на себе зобов’язання. Така відмова повинна бути

115

письмовою та вмотивованою. За наявності такої відмови має бути вирішено питання про заміну обраного запобіжного заходу іншим.

Питання 8. Застава: сутність і порядок застосування. Визначення розміру застави

Застава – це запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні на депозит органу досудового слідства або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або переданні ними інших матеріальних цінностей.

Розмір застави не може бути меншим (ч. 2 ст. 1541 КПК України):

–1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину;

–500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або щодо раніше судимої особи;

–50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – щодо інших осіб.

Увсіх випадках розмір застави не може бути меншим за розмір цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

Процесуальний порядок (підстави)застосування:

- винесення постанови про застосування запобіжного заходу у виді застави;

– складання протоколу про прийняття застави, що підписується особою, яка внесла заставу, й особою, що її прийняла;

– при внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз’яснюють його обов’язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві –

увчиненні якого злочину підозрюють чи обвинувачують особу, щодо якої застосовують запобіжний захід, та що в разі невиконання нею своїх обов’язків заставу буде звернено в дохід держави, про що зазначається в протоколі;

– запобіжний захід у виді застави щодо особи, котра перебуває під вартою, до направлення справи до суду може бути обрано лише з дозволу суду, який приймав рішення про взяття під варту, а після надходження справи до суду – судом;

– заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави.

Уцьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов’язання, заставу звертають у дохід держави. Це питання вирішує суд у

судовому	засіданні	при розгляді справи чи в	іншому судовому засіданні.
У судове	засідання	викликають заставодавця	для давання пояснень. Його

116

неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцеві вирішує суд при розгляді справи. Заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернено судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

У той же час підставу застосування застави слід відрізняти від умов її застосування. Умовами застосування застави є:

1)можливість обвинуваченого (третьої особи) внести заставу;

2)добровільна згода обвинуваченого (підозрюваного) на вступу до процесу третьої особи як заставодавця;

3)ступінь суспільної небезпечності злочину;

4)наявність обставин, які вказують на необхідність змін запобіжного заходу взяття під варту на заставу (стан здоров’я, вік, наявність утриманців, продовження обвинуваченим навчання тощо).

Слід зазначити, що закон не передбачає будь-яких обмежень щодо застосування застави. За змістом ст. 154-1 КПК даний запобіжний захід може застосовуватись по відношенню до всіх категорій осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, незалежно від тяжкості злочину, у вчиненні якого вони підозрюються чи обвинувачуються.

Питання 9. Взяття під варту: сутність, умови та порядок застосування. Звільнення з-під варти

Взяття під варту – це запобіжний захід, суть якого полягає в обмеженні особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого через поміщення їх до спеціальної установи.

Під спеціальними установами слід розуміти:

–слідчі ізолятори (СІЗО) Державного департаменту з питань виконання покарань;

–дисциплінарні ізолятори чи карцери установ виконання покарань (ст. 4 Закону України “Про досудове ув'язнення”);

–гауптвахти Військової служби правопорядку в Збройних Силах України

–для осіб, які відбувають покарання в дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (статті 14, 17 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі – КВК)).

Тож особу ізолюють від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надано тільки з дозволу особи, що провадить розслідування, терміном від однієї до двох годин, зазвичай, не більше одного разу на місяць.

Умови застосування:

–його застосовують лише в разі, якщо жоден інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК України;

–застосовують у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках – якщо кримінальним законом передбачено більш м’яке покарання,

117

наприклад, якщо обвинувачений: не має постійного місця проживання; порушив інший запобіжний захід.

Процесуальний порядок застосування:

•орган дізнання чи слідчий вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання може внести прокурор. Вирішуючи питання про внесення подання до суду, останній зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність отримання доказів, їх достатність для обвинувачення;

•якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, що перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого та доставку його в суд під вартою. Затримання в такому разі не може тривати більше, ніж 72 годин, а коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, – не більше за 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт;

•суддя вивчає матеріали кримінальної справи, надані органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а в разі потреби бере пояснення в особи, в провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

– про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

– про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у виді взяття під варту, суд може обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою;

Слідчий (особа, що провадить дізнання) ознайомлює обвинуваченого з постановою судді про обрання чи про відмову в обранні запобіжного заходу.

Після взяття під варту слідчий (особа, що провадить дізнання) зобов’язаний виконати такі дії:

1) вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого та повідомити про це письмово прокурора й заарештованого, а копію листів приєднати до справи (ст. 159 КПК України);

2) вжити заходів щодо охорони майна ув’язненого (ст. 160 КПК України); 3) повідомити дружину (іншого родича) й адміністрацію за місцем роботи чи навчання заарештованого. Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону України “Про міліцію”,

міліція “негайно, але не пізніше як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місцеперебування родичам та

уразі заявлення усної або письмової вимоги – захиснику”;

4)якщо заарештований є іноземцем, то направити постанову судді до Міністерства закордонних справ України;

5)у разі арешту помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України “Про статус народного депутата України”).

118

На постанову судді прокурор, підозрюваний, обвинувачений, його захисник або законний представник протягом трьох діб з дня її винесення можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Однак це не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про його особу чи з’ясувати інші обставини, що мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя може продовжити затримання до 10 діб, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до 15 діб, про що виноситься постанова. Якщо така необхідність виникне при вирішенні цього питання стосовно особи, котру не затримували, суддя має право відкласти його розгляд на строк до 10 діб і вжити заходів задля забезпечення на цей період її належної поведінки чи своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк (ч. 8 ст. 165-2 КПК України).

Осіб звільняють з-під варти у випадках: - скасування запобіжного заходу;

–зміни запобіжного заходу;

–закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо його не продовжено в установленому законом порядку.

Начальник установи досудового ув’язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, стосовно якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строку тримання під вартою не надійшла. При цьому він надсилає повідомлення особі чи органу,

упровадженні яких перебуває справа, та відповідному прокуророві, котрий здійснює нагляд за законністю розслідування.

Постанова, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця досудового ув’язнення (ч. 3 ст. 20 Закону України “Про досудове ув’язнення”).

Питання 10. Строки тримання під вартою та порядок їх продовження

Тримання під вартою під час досудового слідства може тривати не більше від двох місяців (ч. 1 ст. 156 КПК України).

Строк тримання під вартою обчислюють з моменту взяття під варту, а якщо йому передувало затримання підозрюваного, – з моменту затримання та до моменту направлення прокурором кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду чи до моменту скасування або заміни на інший, більш м’який запобіжний захід.

Якщо в двомісячний строк розслідування в справі закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, його може бути продовжено:

– до 4 місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, котрий виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

119

–до 9 місяців – за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя й прирівняними до них прокурорами, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

–до 18 місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування в певній справі, за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, має право дати згоду на направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У такому разі справу в частині нерозслідуваних злочинів або епізодів злочинної діяльності з дотриманням вимог ст. 26 КПК України виділяють в окреме провадження та закінчують у загальному порядку.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюють з моменту надходження справи прокурору, він не може перевищувати двох місяців. Далі цей строк продовжують з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду.

Процесуальний порядок продовження строків тримання під вартою:

1. Слідчий за згодою прокурора чи сам прокурор вносить подання про продовження строку тримання під вартою до відповідного суду. Вирішуючи питання про внесення подання до суду, останній зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для продовження строку тримання під вартою, підтверджують вчинення злочину саме цією особою та обґрунтовують необхідність збереження цього запобіжного заходу;

2. Із поданням про продовження строку тримання особи під вартою звертаються до суду:

–при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців – не пізніше, ніж за 5 діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

–при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців – не пізніше за 15 діб до закінчення строку тримання під вартою;

–при продовженні строку тримання під вартою до 18 місяців – не пізніше за 20 діб до закінчення строку тримання під вартою;

–при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи – не пізніше, ніж за 5 діб до закінчення граничного строку тримання під вартою;

3. Суддя, одержавши подання, вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності допитує обвинуваченого, бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

–про відмову в продовженні строку тримання під вартою;

–про продовження строку тримання під вартою.

120

Питання 11. Затримання підозрюваного:

сутність, умови, підстави та порядок застосування

Затримання підозрюваного – це тимчасовий запобіжний захід, суть якого полягає в поміщенні особи на короткий строку спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту).

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти:

–від фізичного затримання особи на місці вчинення злочину чи з поличним (п. 2 ст. 94 КПК України), що має характер захоплення та його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;

–доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години

упорядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

–затримання особи (до трьох годин) в адміністративному порядку.

Мета затримання:

- з’ясувати причетність затриманого до вчинення злочину;

–вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у виді взяття під варту (тому затримання й називають тимчасовим запобіжним заходом, бо протягом строку затримання треба вирішити питання про необхідність обрання більш тривалого заходу – взяття під варту).

Підстави застосування (частини 1, 2 ст. 106 КПК України):

• якщо особу застали при вчиненні злочину чи безпосередньо після його вчинення;

• якщо очевидці, зокрема й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;

• якщо на підозрюваному чи на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;

• за наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо:

–ця особа намагалася втекти чи

–коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано;

–чи не встановлено особи підозрюваного.

Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, може бути призначено покарання у виді позбавлення волі.

Процесуальний порядок застосування затримання:

•роз’яснення особі права мати побачення із захисником з моменту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);

•складання органом дізнання, слідчим, прокурором протоколу затримання,

вякому роз’яснюються затриманому його права й обов’язки (ч. 3 ст. 106 КПК України);

•копія протоколу з переліком прав і обов’язків затриманого негайно:

–вручається затриманому;

–направляється прокуророві (на вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що були підставою для затримання);

• негайне повідомлення про затримання особи одного з її родичів;