32. Форми управлінської діяльності: поняття, класифікація

Форма управління — це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставле­них перед ними завдань

Форми управлінської діяльності визна­чаються характером відносин у сфері управління. Вони складають­ся в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управ­лінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять до юридичних наслідків, інші — ні.

Конкретні форми державного управління органічно пов'язані з правовими формами діяльності взагалі: правовстановлюючою, правовиконавчою та правоохоронною.

На теоретичному рівні питання про форми управлінської діяль­ності в основному вирішені, якщо не зважати на деякі розбіжності в поглядах на цю проблематику.

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1) видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

Ця класифікація державно-управлінської діяльності становить собою схематичне моделювання реальності, що не виключає певної умовності, оскільки існують й інші види класифікації.

Загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності немає. Є й інший схематичний варіант класифікації форм управлін­ської діяльності, а саме:

а) правові форми, пов'язані з встановленням та застосуванням норм права, наприклад, видання нормативних та індивідуальних актів управління;

б) неправові форми, тобто проведення тих чи інших управлінсь­ких дій, безпосередньо не пов'язаних з прийняттям юридичних актів управління, наприклад, проведення організаційних заходів та здій­снення матеріально-технічних операцій.

33. Акт управління: поняття, основні ознаки

Серед різноманітних форм реалізації повноважень виконавчої влади провідне місце займають правові акти управління, в яких виражаються основні юридичні форми виконавчої та розпорядчої діяльності — правотворчість і правозастосування. Як у правовій науковій літературі, так і на законодавчому рівні відсутній єдиний підхід до визначення "правового акта управління". Як відзначає Н. В. Александрова, найпоширенішими є наступні варіанти тлумачення цього поняття:

1) важлива форма управлінської діяльності (форма управління);

2) управлінське рішення (при цьому термін "рішення" має універсальний характер і встановлює необхідність виконання конкретних дій особами та органами, яким адресоване певне рішення);

3) правовий акт, і в такому разі до них можна віднести й акти, які приймаються органами законодавчої влади, місцевого самоврядування, судом, прокуратурою;

4) дії (або волевиявлення), оскільки вони можуть розглядатись як виконання певних дій правоустановлюючого або правозастосовчого характеру у сфері державного управління;

5) різновид документів (юридичних, службових), оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє документальне оформлення.

Вона виділяє наступні ознаки правових актів управління:

1. Підзаконність.

Правовий акт управління повинен видаватися компетентним суб'єктом державного управління відповідно до Конституції України, інших законодавчих актів, актів вищих органів системи виконавчої влади.

2. Офіційність.

Зміст цієї ознаки полягає в тому, що правовий акт видається від імені органу держави, повноваження якого саме на видання акта такого виду (форми) закріплене Конституцією та законами, а воля, виражена в правових актах управління, є державною.

3. Загальнообов'язковість (авторитарність).

Ця ознака означає, що правовий акт зобов'язані виконувати всі фізичні та юридичні особи, яким він адресований, а також органи (особи), що його прийняли. Невиконання чи неналежне виконання цієї вимоги спричиняє як застосування заходів відповідальності до винних осіб, так і відтворення авторитету самого акта.

4. Компетентність.

Правовий акт має прийматися відповідно до характеру та обсягу компетенції органу держави, що підтверджує його законність.

5. Односторонність волевиявлення.

Правовий акт управління являє собою одностороннє волевиявлення відповідного уповноваженого суб'єкта. При цьому згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким вони адресовані, не потрібна.

6. Належна оформленість.

Ця ознака означає вимогу щодо юридичної форми акта. Характеризується особливою формою викладу інформації, структуризації тексту акта та його побудови за правилами юридичної техніки (глави, статті, норми тощо), нормативної мови, дотримання офіційно встановленої процедури, які передбачає порядок підготовки проекту, його обговорення, експертизи, затвердження.

7. Упорядкувальний вплив на суспільні відносини.

Це і встановлення правових норм, і виникнення, зміни та припинення правовідносин, і забезпечення реалізації правових норм, і основа для прийняття інших актів.

8. Визначеність місця в ієрархії правових актів управління, тобто правовий акт управління "вертикально" підпорядковується актам вищих органів виконавчої влади.

9. Юридичне значення.

Зокрема, юридичні наслідки, які спричиняють правові акти управління, можуть бути наступними:

а) акт встановлює або змінює правила поведінки, що є загальними і не містить вказівок щодо конкретних осіб;

б) акт покладає конкретні обов'язки на суб'єктів чи надає їм певні права;

в) індивідуальний акт слугує юридичним фактом, якщо законодавство пов'язує з ним виникнення, зміну чи припинення конкретних правовідносин у сфері виконавчої влади;

г) індивідуальний акт може носити юрисдикційний (правоохоронний) характер, тобто він може містити правову оцінку тих чи інших фактів, розв'язання спорів про право чи застосування встановленої законом санкції.