25. Регіональна економічна політика:

Регіональна економіка – галузь наукових знань, яка вивчає розвиток та розміщення продуктивних сил, соціально-економічні процеси та території країни і її регіонів з врахуванням природно-ресурсного потенціалу.

Принципи .До принципів розміщення продуктивних сил належить принцип соціальної справедливості,демократизму,консенсусу,субсідарності, збалансованості повноважень і відповідальності.

Методи. Методом є спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Методи дослідження чи методи пізнання – це способи досягнення поставленої мети. В арсеналі реалізації регіональної політики є адміністративні та економічні методи. Ці методи можуть безпосередньо впливати на регіональний розвиток (метод прямого впливу) через державне розпорядження, або опосередкування( методи непрямого впливу), через державне інвестування, субсидування, програмування.

Механізми реалізації регіональної політики. До найважливіших механізмів реалізації регіональної політики відносяться: довгострокове прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів для з’ясування глобальних проблем та стратегічних напрямків їх розвитку; розробка планів розвитку регіонів; розробка місцевих бюджетів; формування міжрегіональних та регіональних програм. Механізм реалізації регіональної політики складається з трьох блоків: планування і прогнозування, бюджетно-наукової системи, регулюючих інститутів.

26. Регіональна економічна політика:

Сутність регіональної політики. Політика регіонального розвитку є складовою загальнодержавної політики щодо соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень в Україні. Вона спрямована, зокрема, на підвищення ролі регіональних і місцевих органів управління у здійсненні реформ та розбудові незалежної Української держави. Державна політика регіонального розвитку – це цілісна сукупність заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально – економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства. Об’єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Суб’єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально – економічним розвитком регіонів.

Промислова політика: кластери. Промислова політика включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному рівні. Вона запроваджується через податки, субсидії, мита, тарифи, субвенції. Для цього розробляються програми підтримки підприємництва взагалі і окремих галузей виробництва зокрема.

Кластер це локально взаємозв'язані групи малих, середніх і великих підприємств, що виробляють взаємодоповнюючу продукцію, а також профільних вузів. Кластерна економіка - поняття інтернаціональне. І якщо зовсім недавно промислові кластери були привілеєм розвинених країн, то останніми роками вони з'являються і в державах, що розвиваються.

Інституціональні основи РП. Інституціоналізм – один з основних напрямків економічної думки. Термін “інституціоналізм ” походить від слова “інститут ”, під яким розуміють певний звичай, порядок, прийнятий у суспільстві, а також характеристики звичаїв у вигляді закону або установи. Держава, сім’я, приватна власність, система грошового обігу інші форми життя відносяться до інституціональної сфери. Інститут – це обмеження, створені людьми. Ці обмеження створюються для зниження невизначеності, яка залежить від людської поведінки. Слід виділити такі інституціональні структури як:ринок праці; фінансовий ринок; приватизаційний ринок;

інвестиційні процеси; нелегальний ринок.

27. Структурний аналіз транспортного комплексу України:

Транспортного комплексу, значення транспорту в економіці країни. Транспорт — найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропромислової інтеграції. Транспорт вивозить сільськогосподарську продукцію в натуральному та переробленому вигляді, завозить корми, паливо, мінеральні добрива, будівельні матеріали, сільськогосподарські машини та запчастини до них. Безпосередньо з транспортом пов'язані зовнішня та внутрішня торгівля. Обсяг вантажообороту з закордонними країнами залежить від економічних стосунків з цими країнами. У внутрішній торгівлі цей вантажооборот залежить від багатьох факторів: територіальної організації торгівлі, особливостей товарних ресурсів, розмірів та складу товарообігу, концентрації населення як споживача роздрібного товару та ін. У процесі виробництва продукції та обміну нею між окремими державами, регіонами, містами складаються транспортно-економічні зв'язки, які проявляються у вантажопотоках. Головним у вивченні транспорту є встановлення основних направлень вантажів та пасажирів, виявлення нераціональних перевезень та оптимального поділу вантажів між окремими видами транспорту.

Трубопровідний транспорт. Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти й газу і, в окремих випадках, сипких вантажів (вугілля, вапняку, руди). Цей вид транспорту виник порівняно нещодавно і стрімко розвивається. Зараз у світі нараховується більш 13 млн. км трубопроводів і щороку ця кількість зростає. Найбільш потужний розвиток трубопровідний транспорт одержав у нафто- й газодобувних країнах і країнах-споживачах нафти, нафтопродуктів та газу.

Водний транспорт України. До водного транспорту належить річковий та морський. Морський транспорт країни має важливе значення перш за все для зовнішньоекономічних зв'язків. Його частка у вантажообороті транспорту становить 8%. Судноплавство на Чорному та Азовському морях розвивається завдяки цілому ряду економічних факторів. У нашому морському транспорті є усі види морських перевезень. Найважливіші порти України: Одеса, Миколаїв, Іллічівськ, Південний, Херсон, Маріуполь, Керч, Феодосія, Ізмаїл, Бердянськ, Генічеськ, Севастополь. Основні вантажі морських портів: кам'яне вугілля, руди, хліб, сіль, фрукти, цукор, чай, тютюн, нафта, метал, риба, будматеріали, обладнання, добрива тощо. Річковий транспорт експлуатує понад 3,2 тис. км судноплавних шляхів. Його питома вага у вантажообороті транспорту країни становить 1 %, у пасажирообороті — менше 0,5%. У структурі перевезень переважають мінерально-будівельні матеріали, кам'яне вугілля, кокс, залізна руда. У перевезеннях вантажів та пасажирів провідне місце належить Дніпровському басейну (близько половини водних шляхів).