- •1. Предмет, об’єкт та завдання курсу регіональної економіки:
- •2. Методи, які використовує регіональна економіка:
- •3. Методи, які використовує регіональна економіка:
- •4. Сучасні теоретичні проблеми економічного районування:
- •6. Економічні райони та територіальна організація господарства:
- •8. Основні закономірності регіонального розвитку:
- •9. Закони регіональної економіки:
- •10. Принципи регіонального розвитку:
- •11. Принципи регіонального розвитку:
- •12. Чинники регіонального розвитку:
- •13. Природно-ресурсні чинники:
- •14. Демографічний чинник регіонального розвитку:
- •15. Соціально-економічні чинники:
- •16. Науково-технічний прогрес (нтп):
- •17. Чинники розвитку регіональної економіки:
- •18. Чинники регіонального розвитку:
- •19. Регіональна економічна ситуація:
- •20. Регіональна соціальна ситуація:
- •21. Регіональна екологічна ситуація:
- •22. Характеристика природно-ресурсного потенціалу України:
- •23. Працересурсний потенціал України:
- •24. Роль людського капіталу у регіональному розвитку:
- •25. Регіональна економічна політика:
- •26. Регіональна економічна політика:
- •28. Роль паливно-енергетичного комплексу в економіці України:
- •29. Принципи та чинники розміщення транспортного комплексу України:
- •30. Особливості розміщення і розвитку нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості:
- •31. Особливості розміщення газовидобувної промисловості України:
- •32. Електроенергетика – провідна галузь економіки комплексу України:
- •33. Сучасний стан розвитку і регіональні особливості розміщення металургійного комплексу:
- •34. Міжгалузевий машинобудівний комплекс України:
- •35. Структурний аналіз агропромислового комплексу України в нових економічних умовах:
- •36. Сільське господарство України:
- •37. Сільське господарство України:
- •38. Харчова промисловість:
- •39. Будівельний комплекс:
- •40. Характеристика хіміко-лісового міжгалузевого комплексу:
- •41. Господарський комплекс України: його структура сфери і трансформація в ринкових умовах:
- •42. Характеристика міжгалузевих господарських комплексів, соціальний комплекс:
- •43. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в міжнародні структури:
- •44. Міжнародна економічна інтеграція, перспективи вступу України до єс:
- •45. Взаємодія природи і суспільства: еколого-економічні протиріччя
- •46. Процес, основні види і напрямки природокористування:
- •47. Забруднення природного середовища:
- •48. Основні правила і принципи раціонального природокористування:
- •49. Характеристика основних екологічних понять:
- •50. Моніторинг навколишнього середовища та його основні завдання:
14. Демографічний чинник регіонального розвитку:
Чинники регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.
Демографічні чинники відносяться до числа найважливіших у розвитку регіонів, тому що вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.
Працемісткість. Демографічний фактор робочої сили вимірюється кількістю витрат робочого часу на одиницю продукції. За витратами праці виробництва поділяють на високопрацемісткі, середньопрацемісткі та не працемісткі. Висока працемісткість – це великі витрати праці при відносно малій кількості продукції, яка випускається у розрахунку на одного робітника. Середня працемісткість – кількість витрат праці, яка врівноважується з іншими витратами. Непрацемісткі – це виробництва з мінімальними витратами праці на одиницю продукції за умови значної питомої ваги продукції на одного робітника.
Людський капітал, людські ресурси, людський розвиток. В сучасній економіці для характеристики демографічного фактору країни чи регіону застосовуються показники «людський капітал», «людські ресурси», «людський розвиток» та «індекс людського розвитку». Людський капітал визначається найціннішим фактором, ресурсом регіонального розвитку, набагато важливішим, ніж природні ресурси чи накопичене багатство. Людський капітал – процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям.
Індекс розвитку людського потенціалу — індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни. Індекс людського розвитку розраховується на базі трьох вимірів: довголіття, освіченості, матеріального рівня життя.
15. Соціально-економічні чинники:
Чинники регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.
Склад та актуальність соціально-економічних чинників. Соціально-економічні чинники регіонального розвитку охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та інше. З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних чинників постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соціальних потреб населення.
Чинник робочої сили. Робоча сила — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності. Його дія пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статевовікової структури. Вплив трудового чинника визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.
1.У першому наближенні це робиться шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції. Проте такий метод розрахунку працемісткості не завжди точний. 2.Точнішим - хоча не завжди зручним для розрахунків є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-годин на одиницю продукції. Цей метод, звичайно, використовується у сільському господарстві й дає чітке уявлення про працемісткість окремих видів виробництва. 3. Працемісткість можна також визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробничника (у тоннах). Здебільшого для визначення працемісткості виробництва використовується комбінований метод, що враховує натуральні й вартісні показники. Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловість.
Споживчий чинник. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Подібне тяжіння виникає у таких випадках:
а) коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через
властиві йому споживчі властивості (хлібобулочні вироби, молочні продукти, а також
сірчана кислота, енергія ТЕЦ): б) коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно збільшити його вартість (цегла та будівельні матеріали й конструкції); в) коли масове споживання готової продукції локалізується у певних
центрах, наприклад у великих містах або агломераціях, а сировина
транспортується легко. Відповідно до споживчого фактора згадані види виробництва розміщуються у місцях масового споживання.