18. Чинники регіонального розвитку:

а) економіко - географічного положення;

б) ринкової кон’юнктури;

в) прогресивні та консервативні чинники

Чинники регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.

Чинник економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об’єкту регіональної економіки (підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони , міста, підприємства, шляхи, природні об’єкти, ріки, моря тощо). ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей чинник оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень. Макроположення – це відношення об’єкта до великих регіонів і країн.Мезоположення – відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни.Мікроположення – відношення до водних об’єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції. Завдяки фактору ЕГП регіон, країна чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін.

Ринкової кон’юнктури. При вирішенні питання розміщення підприємства у регіоні враховується фактор постачання збуту, фактор ринкової кон’юнктури. Для цього використовується методи регіонального маркетингу, тобто досліджується відповідний регіональний ринок і його сегментація. Товарна і комунікаційна політика.

Прогресивні та консервативні чинники. В регіональній економіці більш раціональним і реалістичним є розподіл чинників на консервативні та прогресивні.

До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адміністративний) тощо. Комбінація таких чинників дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих чинників носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку. Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації чинників, які складають бажані орієнтири розвитку регіональної економіки, ринкові критерії, тенденції світової економіки. До прогресивних чинників відносять: науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон’юнктура, ринкові інститути тощо.

19. Регіональна економічна ситуація:

Галузева структура економіки регіонів України, % у ВДВ. У сучасній економічній теорії існують розробки щодо класифікації і типології регіонів за різними критеріям, в залежності від цілі проведення дослідження. Традиційною класифікацією за структурою економіки регіону є поділення їх на індустріальні і аграрні, в залежності від переважання тієї чи іншої галузі у загальній структурі регіонального виробництва. Науковими дослідженнями регіони України об’єднано у групи за рівнем економічного розвитку, в результаті чого їх поділено на “лідери ” і “аутсайдери ” , визначено умови та темпи росту за яких регіони аутсайдери досягнуть рівня розвитку лідерів. Критерієм даної класифікації визначено обсяги ВДВ на душу населення України. Регіональні економіки мають власну спеціалізацію. валова додана вартість (ВДВ) - розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням кожного виду економічної діяльності, зменшена на величину оплати послуг фінансових посередників. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва. Обробна промисловість домінує на Сході країни: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській та Луганській областях. Натомість сільське господарство переважає на Півдні та Заході: у Тернопільській, Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях.

Структура промисловості економічних районів України. Регіональні відмінності динаміки промислового виробництва в значній мірі визначаються регіональними особливостями галузевої структури промисловості. У 8 регіонах країни промислова діяльність має ресурсно-сировинне спрямування: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій. Івано-Франківській, Луганській, Миколаївській та Рівненській областях понад 50% обсягів промислового виробництва припадає на продукцію електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії.

Диспропорції економічного розвитку регіонів. Диспропорції в економічному розвитку регіонів досягли загрозливих величин. Протягом останніх років відбулося падіння обсягів виробництва (послуг) у всіх без винятку галузях, і найпомітніше — у трьох провідних секторах — промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, де створюється переважна частка валового внутрішнього продукту країни. Тенденція щорічного скорочення обсягів виробництва промислової продукції утвердилася майже у всіх регіонах. Значне скорочення відбувалося також у тих регіонах, де провідне місце в структурі промисловості займають підприємства базових галузей — чорної і кольорової металургії, паливної та хімічної промисловості. У цілому зрушення у територіальних диспропорціях розвитку сільського господарства були не такі масштабні, як у промисловості. Це пояснюється більш рівномірним розміщенням господарств цього сектора економіки по території країни і більш стабільним ціновим становищем усередині нього.