6. Економічні райони та територіальна організація господарства:

Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, що характеризується певним економіко-географічним положенням, територіально-господарською єдністю, своєрідністю природних і економічних умов і виробничою спеціалізацією, що історично склалася, заснованою на територіальному суспільному розподілі праці

Сучасна мережа економічних районів та їх склад. Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, прогнозування, проведення ефективної державної регіональної політики.

Кожен економічний район відзначається своїми територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією регіонального розвитку, яка б виходила із загальнодержавних цілей, можливостей та ресурсів відповідної території.

Склад економічних районів України: Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь); Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Елементи поселення: звичайний населений пункт – село, селище, місто, які є малонаселеними та тяжіють до більших населених пунктів; агломерація – функціонально єдина група просторово зрощених поселень міського типу, що утворюють загальну соціально-економічну й екологічну систему; мегаполіс - найбільша форма розселення, яка утворилася внаслідок злиття великої кількості сусідніх міських агломерацій.

Елементи виробництва: промисловий об’єкт – окреме підприємство, розміщене в межах або поза межами населеного пункту; промисловий центр – мале місто з двома-трьома промисловими підприємствами; промисловий вузол – середнє велике місто з промисловими підприємствами і відповідним функціональним впливом на підприємства близьких поселень; територіально-виробничий комплекс – локальне розміщення підприємств різних видів діяльності з єдиною виробничою інфраструктурою.

Інноваційні форми територіальної організації продуктивних сил: технополіс – місто науки і техніки, де ефективно поєднується фундаментальні та прикладні наукові дослідження з виробництвом, передусім з наукомістким; технопарк територіально відокремлений комплекс, створений на базі провідного університету, який забезпечує наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційних процесів у структурі; інкубатор – організаційна структура, метою якої є створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм.

7.Основні закономірності регіонального розвитку:

а) закономірність ефективного розміщення;

б) закономірність територіального поділу праці;

в) закономірність концентрації та комплексного розміщення виробництва.

Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі.

Закономірність ефективного розміщення виробництва. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкту. Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо). Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об’єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. Таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та потребам міжрегіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньо- і міжрегіональні економічні зв’язки.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексністю називається взаємопов’язаність елементів реґіонального господарства, що впорядковує їх у реґіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція – це радше процес, ніж результат, то комплекс є наслідком цього процесу.