Змістовна характеристика курсу

Програма курсу “Педагогіка” складається з трьох частин. Спочатку вивчаються теми, що висвітлюють загальнотеоретичні основи педагогіки як науки. До другої частини курсу увійшли теми, що стосуються теоретичних і методологічних засад навчання (дидактики). І, нарешті, завершується вивчення педагогіки розділом, що висвітлює основні положення теорії виховання як самостійної наукової дисципліни.

До першої частини програми увійшли теми, що мають переважно теоретичний характер, їх засвоєння спрямоване, перш за все, на здобуття системи наукових знань з предмета. Логічна обробка такого матеріалу передбачає сформованість таких навичок і вмінь як аналіз, синтез, виділення головного, порівняння, узагальнення, визначення понять, доведення, конкретизації, які у ході вивчення програмового матеріалу повинні отримувати більш згорнутий характер.

Контроль результатів засвоєння матеріалу даної групи тем здійснюється шляхом виконання завдань, що вимагають відтворення фактів, уявлень, понять, закономірностей, або продуктивних завдань середнього ступеня складності, що спрямовані на різноманітну логічну обробку засвоєних знань.

Змістом другої частини програми є матеріал дидактики. Послідовність його вивчення відбиває взаємозв’язки між окремими компонентами процесу навчання. Зміст матеріалу окремих тем, логіка його вивчення враховують специфіку засвоєння предметів гуманітарного циклу в школі. Вивчення матеріалу дидактики передбачає засвоєння системи наукових знань, сформованість навичок і вмінь їх логічної обробки, практичного застосування, а також навичок і вмінь комплексного характеру, комплексного використання засвоєних знань, навичок та вмінь.

Тема: “Зміст освіти у школі”

У ході вивчення цієї теми студенти повинні вміти визначати сутність усіх видів знань, навичок та вмінь, знаходити між ними ознаки відмінності й схожості, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, здійснювати конкретизацію засвоєних знань, викладати обрану тему на емпіричному і теоретичному рівнях, здійснювати індуктивний і дедуктивний методи введення понять, теоретичних знань.

Відповідаючи на питання про те, який вид наукових знань містить висловлювання “Первісні люди цієї доби займались збиральництвом та полюванням”, необхідно зазначити, що воно фіксує науково вірогідну інформацію про процеси, що відбувались у минулому, не містить їх суттєвих, загальних ознак, узагальнень. Отже, це такий вид наукових знань як факт.

Наукові факти також можуть позначати наявність явища, процесу, предмета в теперішньому часі – “Сучасне суспільство складається з декількох соціальних прошарків населення”, в майбутньому – “У наступному році виповниться 152 роки з дня народження О.С. Пушкіна”.

Наукові факти позначають наявність явища, предмета, процесу не лише безвідносно до часу його існування, а і до кількісних характеристик – “Людство пережило дві світові війни”, “Протягом 1183 року в полон було взято дванадцять половецьких ханів”, “Після загибелі князя Святослава у Київській державі спалахують міжусобні війни між його синами”.

На основі узагальнення інформації, що міститься в наукових фактах, формулюються одиничні й загальні уявлення. Уявлення, як вид наукових знань, не лише позначають наявність явища, предмета, процесу в теперішньому, майбутньому та минулому часі, а й фіксують їх зовнішні, безпосередньо, дані ознаки, властивості, якості.

“Добриня був людиною мужньою, талановитою, кмітливою, привітною” - в цьому висловлюванні міститься інформація не лише про те, що колись жив дружинник Добриня, а й про якості цієї людини. “Армія Суворова була малочисельна, але добре підготовлена, відрізнялась високим бойовим духом” - прочитавши це висловлювання, ми однозначно дізнаємось і про існування цієї армії, і про її бойові якості.

Наведені уявлення входять до групи одиничних, оскільки фіксують інформацію про відносно невелику кількість явищ, процесів, предметів.

“Міста стали економічними, політичними та культурними центрами Київської держави”, “Рабами були люди, що втратили майно й особисту свободу” – це загальні уявлення, оскільки позначають наявність цілого типу, виду, класу явищ, предметів, процесів безвідносно до часу, а також їх загальні ознаки, властивості та якості.

3’ясовуючи наявність у тексті поняття, слід звернути увагу на те, що поняття здебільшого містять суттєві ознаки цілого типу, виду, кла­су предметів, процесів і складаються з обсягу і змісту.

“Раб – це людина, що позбавлена майна й особистих прав”, “Феодал - це людина, що володіла землею і використовувала працю залежних селян”, “Натуральне господарство – це таке господарство, в якому все необхідне для життя вироблялось всередині помістя, де майже нічого не прода­валось і не куплялось” – це поняття, кожне з яких має свій обсяг і зміст. Обсяг першого і другого понять позначається словом “людина”, оскільки це той вид явищ, до якого можна віднести раба, феодала. Аналогічним буде обсяг таких понять, як “первісна людина”, “рабовласник”, “капіталіст” і т.д.

Наведені ознаки складають обсяг поняття. Обсяг поняття буде визначеним правильно лише тоді, якщо кількість ознак буде достатньою і вони будуть суттєвими, необхідними. Всі основні, ведучі поняття курсу визначаються через обсяг і зміст, тобто по повній логічній характеристиці.

Другорядні поняття найчастіше вводяться за допомогою таких дидактичних прийомів, як пояснення і характеристика. “Сагайдак – шкіряна сумка чи дерев’яний футляр для стріл”, “Акт - офіційний документ”, “Репресія - державна карна міра, кара”, “Фабрикант - володар фабрики” – ці поняття вводяться за допомогою пояснення, оскільки містять роз’яс­нення значення слів, переклад слів іншомовного походження. Отже, ці поняття вводяться на рівні термінів.

“Революція – одночасний масовий виступ великих груп людей по всій країні”, “Зернотерка – пристрій, що складається з двох круглих каменів, за допомогою яких зерно розтирають в муку”, “Панцир – частина бойового металевого спорядження, котре захищало тулуб воїна від ударів” – ці поняття вводяться за допомогою такого дидактичного прийому, як характеристика, так як містять лише деякі найбільш помітні ознаки, що складають зміст поняття.

Найбільш широко у навчальних планах і програмах представлені такі види теоретичних знань, як закони і закономірності. Достатньо важко провести межу між законами і .закономірностями, що вивчаються системою суспільних наук. 3’ясовуючи їх наявність у тексті, слід зважати на те, що будь-який закон, закономірність завжди відбиває сутність явища, внутрішні, недоступні для органів відчуття, необхідні й суттєві зв’язки і відношення в явищах або між окремими явищами.

Будь-який закон, закономірність виконує функцію висновку, тобто теоретичного узагальнення, що формулюється на основі певного обсягу фактів, уявлень, понять. Теоретичне узагальнення відбувається на основі аналізу, синтезу, руху від абстрактного до конкретного і явище розглядається в розвитку, взаємозв’язках, залежностях. Формулювання теоретичного узагальнення здійснюється, переважно, шляхом зведення багатьох явищ до єдиної основи.

“З народженням класів у франків виникла держава, що захищала життя і власність великих землевласників, допомагала, їм тримати у покорі народ”, “Арабський халіфат розпався у результаті посилення влади великих феодалів і боротьби підкорених народів за незалежність”, “У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства підвищилась продуктивність праці селян і ремісників, розвивалось товарне господарство”, - це закономірності, оскільки фіксують у собі наведені вище ознаки даних видів знань.

До складу діяльнісної частини змісту освіти входять навички і вміння, що розподіляються на групи загальнонавчальних і предметних. Загальнонавчальні навички і вміння складають зміст діяльності, що засвоюється при вивченні всіх навчальних предметів у школі: аналіз, виділення головного, порівняння, узагальнення, доведення, конкретизація, складання планів, тезисів, конспектів і т.д. Вони складають основу всіх предметних навичок і вмінь. Предметні навички і вміння складають зміст діяльності, притаманної окремому навчальному предмету як галузі знання. До групи предметних можна віднести такі навички і вміння, як співвідношення року з десятиліттям, року зі століттям, переведення дати з одного літочислення на інше, визначення віку предмета, робота з архівними матеріалами і т.д., оскільки вони забезпечують засвоєння змісту історії як науки і не мають суттєвого значення при оволодінні іншим предметним змістом.

Оволодіння навичками і вміннями логічної обробки засвоєної інформації дозволяє перейти до виконання завдань, що спрямовані на практичне застосування засвоєних знань. У ході їх виконання необхідно у змісті шкільних програм, підручників знаходити різні види знань, навичок та вмінь, уміти наводити їх приклади самостійно.

І, нарешті, у ході вивчення теми “Зміст освіти у школі” студенти повинні оволодіти способами виконання завдань на комплексне застосування засвоєних знань, навичок та вмінь. До даної групи відноситься завдання, що вимагає самостійного формулювання понять різних видів.

Поняття відрізняються у залежності від широти охоплення змісту. Урахування цієї ознаки дає можливість усі поняття розділити на 4 грпи: одиничні, обсяг яких дорівнює одиниці (Сашко - це хлопчик, якому 8 років, він навчається у другому класі, має добрий і відкритий ха­рактер; Байкал – це озеро, що знаходиться на території Сибіру, має глибину дві тисячі метрів...); загальні, обсяг яких більше одиниці (первісні люди – це люди, що жили у докласовому суспільстві, мали примітивні знаряддя праці; феодал – це людина, що мала земельне володіння і використовувала працю залежних селян...); міжпредметні, що формуються на матеріалі декількох навчальних предметів (культура – це соціальний досвід, що нагромаджується людством у ході виконання різноманітних видів діяльності; клас – це велика група людей, що відрізняється своїм відношенням до засобів виробництва, соціальними правами...); філософські, категоріальні поняття (розвиток - закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, що характеризується неповоротністю і спрямованістю; рух – це спосіб існування матерії, який включає усі процеси, що відбуваються у природі і в суспільстві...).

Для понять притаманний процес обмеження (конкретизації). Він має місце тоді, коли відбувається перехід від більш загальних понять до менш загальних. Обсяг поняття при цьому звужується, а зміст розширюється. Узагальнення - це процес переходу від менш загальних понять до більш загальних. Зміст поняття при цьому звужується, а обсяг розширюється.

Шляхом узагальнення можна переходити від емпіричних понять, що фіксують зовнішні, безпосередньо дані ознаки, до теоретичних, що місять внутрішні, суттєві і необхідні ознаки явищ, процесів, предметів: Герцен О.І. – це людина, що була російським революціонером-демократом, що жила і працювала у середині ХІХ століття, була письменником, мислителем-матеріалістом, засновником народництва...; аристократ – це людина, що є представником вищих прошарків суспільства, власником засобів виробництва, має широкі соціальні права; людина – це представник виду homo sapiens, що має інтелект і прямоходіння.

Для того, щоб на матеріалі конкретної теми показати індуктивний і дедуктивний методи введення понять, необхідно знати їх сутність та умови використання. Індуктивний метод введення понять використовується, переважно, у молодших і середніх класах та ґрунтується на індуктивній логіці, коли думка людини розгортається від одиничного до загального. Повідомляється інформація про об’єкти певного класу, потім виявляються їх властивості, зв’язки і структура, загальні і суттєві властивості, що позначаються відповідним терміном – назвою поняття. Отже, логіка викладання інформації підпорядковується логіці введення поняття, що виконує функцію висновку.

Наприклад, якщо поняття “натуральне господарство” вводити за допомогою індуктивного методу, то послідовність викладення матеріалу може бути такою: знаряддя праці феодальних селян; їх заняття; умови життя; натуральне господарство. У ході викладення перших трьох блоків повідомляється інформація про об’єкти даного класу, зв’язки між ними, у блоці виділяються загальні й суттєві властивості, структурні зв’язки між ними, що позначаються терміном “натуральне господарство”. Потім по повній логічній характеристиці формулюється поняття: натуральним називається таке господарство, в якому вироблялось майже все необхідне для життя, продукти і речі виготовлялись не для продажу, а для власного споживання.

Дедуктивний метод введення, понять використовується, переважно, у старших класах. Він передбачає знайомство із загальним систематизуючим принципом, а потім з локальними положеннями, конкретними фактами як реалізацію цих загальних принципів.

Наприклад, якщо поняття “феодальний лад” вводити за допомогою дедуктивного методу, то на початку викладення інформації необхідно по повній логічній характеристиці сформулювати це поняття, а потім повідомити факти й уявлення про форми державної влади, класи, форми власності і т.д.

Аналогічна методика використання індуктивного і дедуктивного методів введення різних видів теоретичних знань.

Матеріал, який вивчається, може викладатись на емпіричному чи на теоретичному рівнях. Якщо тема містить факти, одиничні і загальні уявлення, емпіричні поняття, значить матеріал викладається на емпіричному рівні. Інформація, в даному випадку, подається у формі констатації, відсутні чіткі логічні зв’язки між окремими блоками інформації. Наприклад, якщо тему “Життя та звичаї феодалів” викладати на емпіричному рівні, то послідовність викладу матеріалу може бути такою: замок феодала, озброєння рицаря, мораль та звичаї феодалів.

Матеріал викладається на теоретичному рівні тоді, коли він містить факти, уявлення, емпіричні й теоретичні поняття, а також закони, закономірності та теорії. Логіка викладу емпіричного матеріалу в таких темах підпорядкована логіці введення теоретичних понять, різних видів теоретичних знань. Наприклад, якщо тему “Виникнення держави у франків” викладати на теоретичному рівні, то послідовність викладу матеріалу повинна бути такою: франки завойовують Галлію, ріст серед франків майнової і соціальної нерівності, Хлодвіг стає королем, зміни в управлінні державою. Наприкінці теми вводиться відповідна закономірність.