Лекція 9. Система видатків бюджету
1. Економічна сутність видатків бюджету та їх структура
2. Класифікація видатків бюджету
3. Система бюджетного фінансування видатків
1. Економічна сутність видатків бюджету та їх структура
Бюджетні установи – органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Розпорядник бюджетних коштів – бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань, довгострокових зобов’язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.
Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Одержувач бюджетних коштів – суб’єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Бюджетне призначення – повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Бюджетне асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Платіж – виконання бюджетних, боргових, гарантійних чи податкових зобов’язань, що виникли в поточному або попередніх бюджетних періодах.
Видатки бюджету – грошові відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням за цільовим призначенням.
Видатки бюджету (ст.2 БКУ) – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування; витрати бюджету – видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.
За економічною сутністю видатки бюджетів відображають розподільні і перерозподільні процеси централізованого фонду грошових коштів держави та їх цільове використання для забезпечення суспільних потреб. Вони спрямовуються на задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави та судової влади тощо. Видатки бюджетів значною мірою характеризують рівень забезпечення потреб діяльності держави.
Видатки бюджетів мають кількісну і якісну характеристики. Кількісна характеристика зумовлюється обсягом фінансових ресурсів, що забезпечує рівень задоволення потреб суспільства відповідно до визначеної економічної політики. Якісна характеристика дає можливість виявити суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків та рівень ефективності їх спрямування.
Структура видатків:
у складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.
Витрати розвитку – видатки розвитку та надання кредитів з бюджету.
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
Витрати споживання – видатки споживання та погашення боргу.
Видатки споживання – частина видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення та соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків;
згідно ст.82 БК видатки бюджетів поділяються на:
видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню; здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України;
видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.
Видатки, визначені пунктами 2 і 3 здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.
Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача.
Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:
1) перша група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів; здійснюються з бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст;
2) друга група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України; здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;
3) третя група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України; здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.
З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
2. Класифікація видатків бюджету
Видатки та кредитування бюджету класифікуються за (рис.):
1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);
2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);
3) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету);
4) економічною характеристикою операцій.
Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі.
Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.
На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державна казначейська служба України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.
Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Функціональна класифікація видатків бюджету здійснюється відповідно до основних функцій держави та має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов’язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кредитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету).
Економічна класифікація видатків бюджетів відображає предметно-цільове призначення коштів. Вона визначає дві групи конкретного спрямування коштів:
а) поточні видатки, які відображають усі платежі бюджету, що спрямовуються на поточні цілі. Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів управління у бюджетному році та витрати на фінансування заходів із соціального захисту населення тощо;
б) капітальні видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти.
У кошторисі видатки наводяться за економічною класифікацією, а також до основних двох груп додаються:
нерозподілені видатки, які є видатками з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;
кредитування з вирахуванням погашених коштів, які відображають платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті чого у них виникають фінансові вимоги до інших суб’єктів господарської діяльності. При здійсненні кредитування обов’язковою умовою є зобов’язання щодо повернення коштів.
Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, пов’язаних з державною таємницею (таємних видатків).
Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.
Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.
Звіти про проведені таємні видатки попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні.
Захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.
Секвестр – пропорційне скорочення видатків з усіх статтей бюджету (крім захищених) протягом часу, що залишається до закінчення поточного бюджетного року.
Захищеними видатками бюджету в Україні визначаються видатки загального фонду на:
оплату праці працівників бюджетних установ;
нарахування на заробітну плату;
придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів;
забезпечення продуктами харчування;
оплату комунальних послуг та енергоносіїв;
обслуговування державного боргу;
поточні трансферти населенню;
поточні трансферти місцевим бюджетам;
підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації;
забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;
фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки;
роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та роботи з посилення бар’єрних функцій зони відчуження;
компенсацію процентів, сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, отриманими громадянами на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла;
заходи, пов’язані з обороноздатністю держави, що здійснюються за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету;
здійснення розвідувальної діяльності;
оплату послуг з охорони державних (комунальних) закладів культури;
оплату енергосервісу (енергосервіс – комплекс заходів, спрямованих на скорочення споживання та (або) витрат замовника енергосервісу на оплату паливно-енергетичних ресурсів, житлово-комунальних послуг порівняно до споживання за відсутності таких заходів).
3. Система бюджетного фінансування видатків
Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету.
Суб’єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності.
Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб’єктам господарювання.
Основні принципи бюджетного фінансування, як:
1) плановість – всі державні витрати закріплені у відповідних планово-фінансових актах; обсяг видатків з державного бюджету визначається законом про Державний бюджет України на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відповідних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відображаються у фінансових планах і кошторисах суб’єктів господарювання;
2) цільове спрямування коштів – кошти плануються, відпускаються і використовуються на суворо визначені цілі;
3) безповоротність та безвідплатність фінансування державних витрат, ефективне використання бюджетних коштів – означає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування та мають на меті одержання суспільно-необхідних результатів при мінімальних витратах фінансових ресурсів;
4) фінансування в міру виконання планів – базується на забезпеченні асигнувань фактичних витрат і на конкретних цілях;
5) поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів під час визначення обсягу фінансування; як держава, так і вищестоящі організації враховують наявність власних коштів, можливість одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити затрати із вказаних джерел вирішується питання про виділення бюджетного фінансування;
6) постійний контроль за витрачанням бюджетних коштів.
Кошторисне фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ соціальної сфери, оборони, органів державного управління згідно з кошторисом.
Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис – це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис включає дві складові:
загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;
спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.
Державне фінансування інвестицій → державне фінансування об’єктів економічного і соціального розвитку за ринкових умов.
Позики з бюджету (бюджетні кредити) → це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю, на поворотній основі.
Державні дотації → фінансування державних планово-збиткових підприємств, які мають суспільно необхідне значення для розвитку держави, але в умовах ринку їх доходи не покривають собівартості послуг, продукції.
Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:
1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з Державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державної казначейської служби України, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності.
2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.