4. Складання кошторису медичних установ.

КЕКВ 2220 «Медикаменти та перев’язувальні матеріали»

Сума витрат на придбання медикаментів у стаціонарних установах = Норма витрат в грошовому виразі на одне ліжко в день × кількість ліжко-днів.

Сума витрат на придбання медикаментів в амбулаторно-поліклінічних установах = Норма витрат на одне відвідування в рік в грошовому виразі × кількість лікарських відвідувань.

КЕКВ 2230 «Продукти харчування»

Сума витрат на харчування (стаціонар) = Норма витрат в грошовому виразі на одне ліжко в день × Кількість ліжко-днів

Планування витрат на харчування здійснюється на основі нормативів, що диференційовані за профілями відділень. Нормативи встановлюються відповідно до чинного законодавства.

Сума витрат на харчування по кожному відділенню розраховується множенням кількості ліжок у відділенні на число днів їх функціонування протягом року і на грошову норму витрат на один ліжко-день.

Витрати по стаціонару на придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів плануються за грошовими нормативами на один ліжко-день, що встановлюються відповідно до чинного законодавства з диференціацією за профілем відділень. Планування цих же витрат по амбулаторно-поліклінічних установах здійснюється на основі грошових нормативів на одне лікарське відвідування, які затверджуються в установленому порядку. Сума витрат розраховується множенням кількості лікарських відвідувань за рік на норму витрат на одне відвідування.

Лекція 14. Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення

14.1. Соціальні видатки бюджету як відображення соціальної політики держави, їх склад.

Сьогодні в бюджетах демократичних країн вагомою є частка видатків на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави. Соціальний сектор у частині соціального захисту населення як збірне поняття включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення добробуту громадян за рахунок соціальної допомоги і соціального страхування.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі соціального захисту населення. У Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми й методи соціального захисту населення. Так, Конституція встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

1. пенсії;

2. різні види допомоги;

3. стипендії;

4. грошові виплати та їхня індексація населен­ня з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах зростання цін;

5. пільги в оподаткуванні.

Також, сюди можно віднести, надання гарантованих обсягів соціально-куль­турного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування та інше.

Однією з найважливіших складових державної політики є її соціальна політика, тобто система заходів, спрямованих на забезпечення всіх верств населення необхідними умовами для їх нормального життєзабезпечення, умовами відпочинку, реалізації спортивних амбіцій, постійного духовного розвитку.

Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Держава в особі відповідальних за вироблення і здійснення такої політики призначає такі органи законодавчої і виконавчої влади: ВРУ, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки, Міністерство культури і мистецтв, інші міністерства, комітети.

Основні напрямки соціальної політики в Україні полягають у:

1. підвищенні добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

2. наданні відповідної допомоги по безробіттю, збереженні робочих місць, фаховій перепідготовці осіб, що втратили роботу;

3. проведенні ґрунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску особи;

4. наданні адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;

5. сприянні всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

6. забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;

7. широкій підтримці сім’ї, материнства та дитинства;

8. проведенні активної екологічної політики;

9. створення системи соціального захисту населення.

Склад соціальних видатків:

1. освіта;

2. охорона здоров’я;

3. соціальний захист та соціальне забезпечення;

4. житлово-комунальне господарство (має подвійну сутність, з одного боку соціальне значення, а з іншого спияє економічному розвитку держави);

5. культура і мистецтво;

6. засоби масової інформації;

7. фізична культура і спорт.

Житлово-комунальне господарство – соціально зорієнтова­на ланка економіки країни, багатогалузевий господарський ком­плекс, функціональним призначенням якого є задоволення житлово-комунальних потреб населення, підприємств, установ та організацій, що забезпечує реалізацію відповідних прав і захист здоров'я громадян, сприяє соціально-економічному розвитку та зміцненню безпеки держави.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Використання державних видатків з бюджету як засобу забезпечення стабільних процесів соціодинаміки передбачає, перш за все, сприяння досягненню цілей соціально-економічного зростання, що дозволить сформувати необхідні передумови для забезпечення достатнього життєвого рівня населення (у тому числі й шляхом регулювання оплати праці в бюджетній сфері); подолання диспропорцій у доходах населення та регіональних диспропорцій – в умовах його життєдіяльності; захисту соціально вразливих верств населення через систему соціальної допомоги; покращення демографічної ситуації шляхом бюджетної підтримки таких напрямів соціальної політики, як розвиток сімейно-шлюбних та соціально-демографічних відносин, розвиток державної системи охорони здоров'я; формування та динамічного розвитку середнього класу як основи соціальної стабільності суспільства; захисту довкілля з метою збереження необхідних параметрів зовнішнього середовища життєдіяльності людини.

14.2. Склад видатків бюджету на соціальний захист населення

Як свідчить аналіз застосування терміну «соціальний захист», дане поняття застосовується в широкому, вузькому, спеціальному та додатковому значеннях.

Так, у широкому розумінні соціальний захист становить зміст соціальної функції держави і являє собою систему економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав людини і громадянина в державі. В такому разі йдеться про всі заходи держави, спрямовані на забезпечення її соціальної функції. В цьому аспекті елементи соціального захисту притаманні різним сферам суспільних відносин, у яких реалізуються соціальні права громадян, – сферам застосування праці, соціального страхування, соціальної допомоги, охорони здоров’я, освіти, житлової політики.

У вузькому сенсі розуміння соціальний захист становить власне соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків.

Структурно соціальний захист в Україні складається з таких частин. А. Державний соціальний захист.

I. Загальна система соціального захисту:

1) загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) державна соціальна допомога.

II. Спеціальний соціальний захист.

III. Додатковий соціальний захист.

Б. Недержавне соціальне забезпечення:

1) недержавне пенсійне забезпечення.

2) недержавні соціальні послуги.

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такого страхування (страхування на випадок безробіття; страхування у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування) з утворенням відокремлених фондів та умовами надання соціальних виплат і послуг. В цілому, не зважаючи на певні недоліки перехідного періоду, юридичний механізм соціального страхування в Україні цілком відповідає моделі європейських країн.

Основним законодавчим актом у системі соціального страхування в Україні є Основи загальнообов’язкового державного соціального страхування, прийняті 14 січня 1998 р., згідно якого загальнообов’язкове державне соціальне страхування являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Обов’язковому соціальному страхуванню підлягають наймані працівники, а також інші особи, коло яких визначено законом. Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців.

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг. Підставою для її надання є складні життєві обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких належать: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо.

Державна соціальна допомога за законодавством України надається у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціального обслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів тощо.

Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами:

1. адресності (полягає у її цільовому характері та залежності розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача);

2. доступності;

3. добровільності;

4. гуманності;

5. пріоритетності в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім’ям з дітьми, непрацездатним громадянам;

6. надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється економічними можливостями держави;

7. цільового використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги (виявляється у відповідності виду та розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи);

8. безповоротності соціальної допомоги.

В основу надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум – базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого визначається право особи на державну соціальну допомогу. Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.

Спеціальний соціальний захист є такою системою соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.

Спеціальний соціальний захист стосується:

1. кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню (військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складу податкової міліції та деякі інші категорії осіб);

2. кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов’язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов’язок на конкретних суб’єктів.

Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.

Система додаткових заходів передбачає надання пільг у сфері працевлаштування, застосування праці, медичного та соціального обслуговування, надання житлово-комунальних послуг тощо.

До додаткового соціального захисту також входять так звані непрямі соціальні послуги, реалізація яких не пов’язується з безпосередніми щомісячними або одноразовими виплатами конкретним суб’єктам, а спрямована на соціальну підтримку загалом окремих категорій населення, реалізацію державних соціальних програм, усунення та пом’якшення наслідків виробничого, організаційного, техногенного характеру, профілактику виникнення соціальних ризиків, зокрема таких як безробіття, бідність, нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання тощо.

В даному випадку йдеться про цільове фінансування з державного бюджету на спеціальні соціальні потреби; спеціальні організаційні заходи щодо пом’якшення несприятливих умов, викликаних економічною кризою, скороченням виробництва, реструктуризацією певних галузей, демографічної кризи, проведенням суспільних реформ; підтримку певних верств населення, які перебувають у найбільш скрутних умовах тощо. Кошти на такі програми виділяються з державного бюджету України.

Щодо системи недержавного пенсійного забезпечення, то вона визначається як складова системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Недержавні пенсійні фонди виплачують такі пенсійні виплати: пенсії на визначений строк; одноразові пенсійні виплати та ін.

Таким чином, соціальний захист можливо визначити як систему юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів та заходів в державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Основні елементи системи:

1. встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2. захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

3. вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4. пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

5. утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

6. соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7. соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

8. надання необхідної медичної допомоги; соціальне страхування тощо.

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

1) за джерелами фінансування:

–за рахунок коштів державного бюджету;

–за рахунок коштів місцевого бюджету;

2) за ініціатором:

–витрати на реалізацію загальнодержавних програм;

–витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);

3) за метою використання:

–видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю;

— виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);

–компенсація втраченого здоров'я або майна;

–витрати, пов'язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);

–витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;

4) за формами:

–грошові;

–безготівкові;

–натуральні.

Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення в Україні фінансуються за рахунок коштів держави, підприємств, за допомогою послуг фінансових посередників, коштів спонсорів та власних заощаджень громадян. Проте основним джерелом фінансування соціальних гарантій населенню є державні фінанси як складова фінансової системи держави.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

У розвинених країнах переважають такі чотири джерела фінансування соціального страхування як форми соціального захисту:

а) відсоток від застрахованих заробітків, виплачуваний працівниками;

б) відсоток від застрахованого фонду заробітної плати, виплачуваний праце­давцем;

в) державна участь за рахунок загальних або спеціальних податків;

г) інші надходження (наприклад, за рахунок продажу державної власності, державних боргових запозичень, доходу від інвестування надмірних страхових засобів тощо).

Аналіз світового досвіду соціального захисту свідчить, що за умови пріоритет­ності забезпечення мінімального доходу (прожиткового мінімуму) або певних стандартів послуг у країні для всього населення найчастіше фінансування здійс­нюють з державного бюджету за рахунок загальних податкових над­ходжень. Фінансування через загальні податки в основному пов'язане з уні­версальними схемами соціального забезпечення, тобто коли єдину за розмірами допомогу або пенсії виплачують всім громадянам або резидентам без урахування чинника доходів, зайнятості, матеріального стану і джерел існування. Прикладами можуть служити такі країни, як Канада, Данія і Нова Зеландія. У разі заміщення втраченого заробітку (доходу) за умови настання певного соціального ризику (старість, інвалідність, безробіття, хвороба тощо) переважає фінансування страхових внесків (за рахунок певного відсотка від заробітку).

Оскільки уряди країн часто не в змозі фінансувати витрати на соціальний захист у потрібному обсязі за рахунок загальних податків, то традиційним спосо­бом вирішення цієї політико-економічної проблеми стало визначення в спеціаль­ному законодавстві порядку цільового фінансування програм соціального страху­вання. Тривалість сплати внесків, їх сума, а також розмір застрахованого заробітку безпосередньо впливають на визначення розміру виплати.

Отже, бюджетні видатки на соціальний захист населення є важливою складовою видатків на розвиток людського капіталу як у розвинених країнах, так і країнах з трансформаційною економікою (саме таких як Україна). Потреба у політиці соціального захисту та відповідних засобах її проведення при переході від адміністративно-командної економічної системи до ринкової системи визначається необхідністю заходів, спрямованих на недопущення надмірного зниження рівня життя найменш забезпечених і найвразливіших прошарків населення.

14.3. Склад видатків бюджету на соціальне забезпечення, порядок їх фінансування

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Видатки бюджетів на соціальний захист і соціальне забезпе­чення включають:

1. виплату пенсій та допомоги (кошти, що передаються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу та їхнім сім’ям);

2. пільги ветеранам війни та праці;

3. допомогу сім’ям з дітьми;

4. інші види соціальної допомоги;

5. пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

6. видатки на дитячі заклади-інтернати (будинки-інтернати для малолітніх інвалідів);

7. видатки на притулки для неповнолітніх;

8. видатки на програми соціального захисту неповнолітніх (відшкодування витрат на шкільні їдальні;

9. інші програми соціального захисту неповнолітніх);

10. видатки на будинки-інтернати для старих і інвалідів;

11. кошти бюджету, що передаються до Фонду соціального захисту інвалідів України;

12. видатки на молодіжні програми;

13. видатки на інші заклади та заходи в галузі соціальної полі­тики (заходи, пов’язані з поверненням кримсько-татарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з Укра­їни;

14. видатки на утримання додаткової мережі соціально-культурних закладів та на виплату компенсацій, пов’язаних з поверненням депор­тованих німців в інші регіони України; навчання та трудове влаштування інвалідів; утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

15. пільги, що надаються населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу.

Розглянемо бюджетну класифікацію видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення в таблиці 1.

Таблиця 1

Бюджетна класифікація видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

Код бюджетної класифікації	Видатки на соц.захист та соціальне забезпечення
1000	Соцiальний захист та соцiальне забезпечення
1010	Соцiальний захист на випадок непрацездатностi
1020	Соцiальний захист пенсiонерiв
1030	Соцiальний захист ветеранiв вiйни та працi
1040	Соцiальний захист сiм’ї, дiтей та молодi
1050	Соцiальний захист безробiтних
1060	Допомога у вирiшеннi житлового питання
1070	Соцiальний захист iнших категорiй населення
1080	Фундаментальнi та прикладнi дослiдження i розробки у сферi соцiального захисту
1090	Інша дiяльнiсть у сферi соцiального захисту

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності. Фінансування видатків на соціальне забезпеченя відбуваеться:

1. з державного бюджету України (виплата пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; виплата доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом; державні програми соціальної допомоги (грошова допомога особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та особам, яким надано тимчасовий захист; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів;

1. з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад (державні програми соціального забезпечення: притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідного міста чи району); територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів; центри професійної реабілітації інвалідів, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги; допомога сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню));

2. з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування та здійснення соціальних виплат; притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (крім відповідних притулків, центрів і гуртожитків, визначених у підпункті "а" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного Кодексу) та інше).

Фінансування держаного захисту населення в умовах нестабільної економічної ситуації в країні є одним з основних напрямів використання коштів державного бюджету.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальний захист насе­лення, залежить від фінансових можливостей держави, і визначаються обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) та науково-обґрун­тованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійснюючи соці­альні виплати, держава повинна дотримуватись визначених парамет­рів, але за умов економічної кризи не здатна забезпечити соціальний захист населення на належному рівні. Розглянемо таблицю 2 на якій проаналізовано динаміку видатків соціального забезпечення згідно з економічною класифікацією та їх рівень виконання за 2012 – 2014 роки.

Таблиця 2

Видатки соціального забезпечення згідно з економічною класифікацією за 2012 – 2014 роки

Видатки соціального забезпечення згідно з економічною класифікацією	2012 рік			2013 рік			2014 рік
	План, млн грн	Факт, млн грн	Вико-нання, %	План, млн грн.	Факт, млн грн	Вико-нання, %	План, млн грн	Факт, млн грн	Вико-нання, %
Соціальне забезпечення, у т.ч.:	75969,0	74283,5	97,8	88535,5	88404,2	99,9	87919,7	81492,1	92,7
виплата пенсій і допомоги	66560,3	66557,2	100,0	84508,9	84505,8	100,0	83076,6	77148,9	92,8
Стипендії	285,9	282,5	98,8	294,9	294,2	99,8	282,2	274,4	97,2
інші поточні трансферти населенню	9122,8	7443,8	81,6	3731,7	3604,2	96,6	4560,9	4068,9	89,2

З наведеної вище таблиці можемо побачити, що рівень виконання видатків на соціальне забезпечення зменшувалось з 2012 року до 2014 року на 5,1%. Так, в 2014 році надійшло видатків на соціальне забезпечення всього 92,7% від запланованих, на дану ситуацію вплинуло недовиконання за всіма видами видатків на соціальне забезпечення (виплата пенсій – 92,8%, стипендії – 97,2%, інші поточні трансферти – 89,2%). Надійшло в повному обсязі видатки на виплати пенсій і допомоги в 2012 та 2013 роках, проте вже в 2014 році рівень виконання знизився на 7,2%.

Питому вагу основних видів соціального захисту населення у 2012–2014 рр. за рахунок коштів державного бюджету зображена у таблиці 3.

Таблиця 3

Питома вага основних видів совіального захисту населення за рахунок державного бюджету за 2012 – 2014 роки, млрд грн

Показники	Роки			Питома вага, %
	2012	2013	2014	2012 рік	2013 рік	2014 рік
Соціальний захист на випадок непрацездатності	1,09	0,92	0,84	1,45	1,04	1,04
Соціальний захист пенсіонерів	64,49	83,23	75,81	85,70	93,99	94,12
Соціальний захист ветеранів війни і праці	0,83	0,9	0,82	1,10	1,02	1,02
Соціальний захист сім’ї, дітей і молоді	0,03	0,03	0,026	0,04	0,03	0,03
Соціальний захист безробітних	0,39	0,25	0,055	0,52	0,28	0,07
Допомога у вирішенні житлового питання	1,14	0,5	0,45	1,51	0,56	0,56
Соціальний захист інших категорій населення	7,18	2,65	2,5	9,54	2,99	3,10
Фундаментальні та прикладні дослідження та розробки у сфері соціального захисту	0,02	0,02	0,019	0,03	0,02	0,02
Інша діяльність у сфері соціального захисту	0,05	0,02	0,02	0,07	0,02	0,02
Всього видатків державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення	75,25	88,55	80,55	100,00	100,00	100,00

Дослідження складу і структури видатків державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення дає підстави констатувати, що у 2012-2014 рр. серед зазначеної групи видатків переважали видатки на соціальний захист пенсіонерів – частка зазначеного виду видатків становила від 85,7 % до 94,12 %, зростання відбулося на 8,42 відсоткових пункти.

Другим за значенням показником у структурі видатків державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення є видатки на соціальний захист інших категорій населення, питома вага якого становить за різними роками в період 2012-2014 рр. від 9,54 % до 3,1 % (проте характеризується негативною динамікою). За аналізований період частка видатків державного бюджету на соціальний захист інших категорій населення зменшилась на 6,44 відсотковий пункт. До групи соціального захисту інших категорій населення відносять інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Видатки державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення у період 2012-2014 рр. мають на тенденцію щодо поступово їх зростання з 75,25 млрд. грн. до 80,55 млрд. грн. на 5,3 млрд. грн.

Збільшення обсягів видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення виявляється невиправданим, бо це призводить до важких негативних наслідків для населення у майбутньому, а саме до формування сталої залежності від матеріальної державної допомоги.

Разом з цим, система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам, про що свідчить аналіз таких соціальних стандартів та нормативів, як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія (табл. 4).

Таблиця 4

Показники основних державних соціальних стандартів та нормативів України з 2013 до 01.09.2015 рр, грн.

Державні соціальні стандарти та нормативи	на 01.01.13	на 1.01.14	на 1.01.15	на 1.09.15
Прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць	1108	1176	1176	1330
Мінімальна заробітна плата	1147	1218	1218	1378
Мінімальна пенсія	894	949	949	1074

З таблиці 3 можемо зробити висновок, що відбувається збільшення показниківосновних державних соціальних стандартів та нормативів з рокими, проте Україні до європейським стандартам ще далеко.

Таким чином, серед основних проблем у сфері соціального захисту населення України, які вимагають  негайного  вирішення,  можна  виділити:

1. надзвичайно високий рівень участі держави у сфері соціального захисту,  надзвичайно слабка участь  в  її  функціонуванні населення;

2. надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, які надають заклади охорони  здоров'я,  освіти,  культури,  що  не  відповідає  їх  якості;

3. неефективність бюджетного управління наявними фінансовими ресурсами як головними розпорядниками, так і окремими соціальними установами;

4. недостатність коштів для фінансування заходів у сфері соціального захисту  населення.

Проте держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.