2. Класифікація державного кредиту
Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються залученням тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб шляхом емісії і реалізації різних видів державних цінних паперів центральним урядом або місцевими органами влади.
Характеристика державних позик подана на рис. 1.
Рис. 1 Характеристика державних позик
Рис. 2 Узагальнена класифікація державних позик
3. Оцінка використання державного кредиту в Україні
Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.
Залучення позик повинно мати в основі два чинники – мінімізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.
Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.
Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого – не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.
Загалом державний борг складається з двох частин:
а) усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань у формі облігацій і казначейських зобов’язань;
б) непогашених внутрішніх і зовнішніх боргових зобов’язань держави. Вони включають гарантії, видані місцевим органам влади та господарським суб’єктам за отримані кредити в іноземних позичальників.
Обсяг державного боргу значною мірою характеризує стан економіки і фінансів держави та відображає ефективність діяльності урядових структур держави. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, які більше ніж на 70% становлять податкові надходження, то цілком справедливо що величина боргу - це авансом отримані у населення податки.
Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби в запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов ефективного їх використання. Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється і поточними потребами економіки й соціальної політики, і стратегічними пріоритетами розбудови економічного простору України. Оптимальне витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану.
У літературі виділяють три способи можливого використання залучених ресурсів:
фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання зовнішнього боргу. При цьому важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;
бюджетне використання, при якому залучені ресурси спрямовуються на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання залучених із міжнародного ринку ресурсів є найменш ефективним;
змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються і на фінансування поточних бюджетних потреб, і на розвиток економіки в цілому.
В українській практиці великого поширення набув найменш ефективний спосіб, коли нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи й обслуговування наявного зовнішнього боргу.
Не зважаючи на те, що кредитні ресурси повинні спрямовуватися на здійснення економічних реформ в Україні, у тому числі на реформування окремих секторів економіки, структурних та інституційних змін у галузях економіки, встановлено, що значна їх частина використовується для фінансування дефіциту державного бюджету та повертається за рахунок бюджетних коштів.
Найчастіше залучені кошти від емісії державних цінних паперів на внутрішньому ринку розподіляються наступним чином:
на покриття дефіциту бюджету;
на погашення бюджетної заборгованості за ПДВ облігаціями;
на збільшення статутного капіталу комерційних банків;
на збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України».
Найефективнішими напрямками використання кредитних коштів повинні бути:
стимулювання і фінансова підтримка розвідки корисних копалин в Україні;
інвестування програм енергозбереження з метою зниження об’ємів критичного імпорту;
нарощування високотехнологічного експорту шляхом підвищення стандартів якості вітчизняної продукції;
будівництво нових міжнародних транспортних коридорів та морських терміналів, модернізація автомобільних і залізничних доріг з метою утвердження України як транзитної держави;
розвиток ринку інформаційно-комунікаційних технологій із орієнтацією на експорт вітчизняної продукції;
інвестування програм розвитку туристичного та аграрного секторів.