4. Основи кошторисного планування
Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.
Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.
Під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.
Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.
Показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.
Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків.
Розрізняють чотири групи видатків бюджетної установи – поточні та капітальні видатки, кредитування з вирахуванням погашення і нерозподілені видатки. Групи видатків поділяються на предметні статті видатків кошторису, які, у свою чергу, містять підстатті видатків. Останні поділяються на елементи витрат.
Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа – кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:
1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);
2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.
Оперативно-сітьові показники – це показники, які відображають діяльність бюджетної установи й покладені в основу кошторисних розрахунків (кошторисного планування). Вони мають як директивний, так і розрахунковий характер. Директивними оперативно-сітьові показники є у разі створення бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвитку визначаються її потенційні можливості.
Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:
а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), що, в свою чергу, розмежовуються на:
вихідні – об’єктивно існуючі на даний період;
похідні – визначаються за певними нормами (наприклад, кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);
б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).
Важливим елементом механізму кошторисних розрахунків є бюджетне нормування видатків. Норми і нормативи є економічними важелями забезпечення обґрунтованого рівня видатків за окремими видами, створення рівних фінансових умов функціонування однотипних установ, задоволення їхніх потреб. За допомогою нормування раціоналізується техніка розрахунків видатків, досягається єдність методів аналізу кошторисів установ та оцінка їхньої діяльності, полегшується контроль за якістю складання і виконання кошторисів, значно скорочуються планові розрахунки.
Зміст нормування полягає у створенні науково обґрунтованої системи норм і нормативів, яка повинна забезпечити якісний рівень планових розрахунків. Слід зазначити, що створення такої системи стримується недостатнім розробленням теорії нормування та її методологічних основ. Крім того, в економічній літературі немає чіткого визначення понять норм і нормативів.
Норми і нормативи є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ певної розрахункової одиниці (на одного хворого, на одного студента тощо).
Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розрахункову одиницю.
Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров’я на одного жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.
Нормативи поділяються:
за методом обчислення:
розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчування, освітлення, опалення тощо);
розраховані на основі статистичних спостережень;
за характером використання:
обов’язкові (встановлюються органами державної влади та управління);
факультативні (визначаються галузевими органами чи бюджетними установами).
У процесі складання кошторису всі витрати можуть бути поділені на дві групи. До першої належать видатки на оплату праці, планування яких здійснюється, виходячи зі специфіки окремих галузей соціальної сфери. Решта видатків плануються за стандартною методикою, яка виходить з обсягів закупівлі товарів і послуг і діючих цін і тарифів.
Специфіка планування видатків при індивідуальній системі (пічне чи котельне) опалення. Видатки на опалення розраховуються згідно з установленими нормами витрат палива, діючих цін і тарифів на нього, даних про кубатуру опалювальних приміщень. Послідовність розрахунку:
середньорічна кубатура опалювальних приміщень визначається за формулою:
,
де В0 – середньорічна кубатура будівель, за якою визначаються видатки на опалення; В1 – кубатура будівель на початок року; В2 – кубатура будівель на кінець року; М1 – тривалість опалювального сезону в місяцях; М2 – число місяців опалювального сезону, протягом яких функціонує нова кубатура.
Якщо протягом року не передбачається зміна кубатури опалювальних приміщень, видатки на опалення визначаються виходячи з фактичної кубатури будівель на початок планового року;
потреба в паливі розраховується окремо на опалення будівель, приготування (розігрів) їжі, кип’ятіння води тощо. Ця потреба визначається в кілограмах умовного палива на 1 м3 будівель за зовнішнім обміром, а при пічному опаленні – на 1 м3 опалювальної площі;
переведення умовного палива в натуральне (сорт вугілля, мазуту, дров та ін.) здійснюється за встановленими коефіцієнтами. Якщо установа одержує один вид палива, то потреба визначається за нормами на цей вид палива, без застосування таких показників, як умовне паливо і коефіцієнти переведення. При використанні двох і більше видів палива попередньо визначається питома вага кожного виду в загальній кількості палива;
загальна сума видатків на паливо визначається множенням потреби в паливі на вартість 1 т або 1 м3 палива і додаванням до одержаного добутку вартості його перевезення та вартості рубання дров.