Працездатне населення (Sn)

Економічно активне (Sа)

Економічно неактивне (S_н)

• Учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах

• Непрацюючі пенсіонери за віком або на пільгових умовах

• Зайняті веденням домашнього господарства

• Зайняті доглядом за дітьми та хворими родичами

• Особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю

• Особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, проте можуть і готові працювати

• Особи, яким немає необхідності працювати

Зайняті (S_з)

Безробітні (S_б)

Рис. 3.2. Структура працездатного населення (до працездатного населення (трудових ресурсів) належить працездатна частина економічно неактивного населення; економічно активне населення - робоча сила).

Необхідно вивчити поняття та сутність трудового потенціалу та усвідомити значення людського потенціалу для соціально-економічного прогресу.

Трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з таких компонентів: здоров’я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Знайдіть у статистичних щорічниках та сайтах державного комітету статистики та Дніпропетровського обласного управління статистики дані про чисельність населення, статево-віковий склад, чисельність економічно-активного населення, показники природного та механічного руху, зайнятість по галузях, рівень освіти населення, оцініть повноту доступних офіційних статистичних даних для ґрунтовного аналізу демографічної ситуації та стану трудового потенціалу.

Задачі, ситуаційні завдання, вправи

Задача

У 2007 р. в одній із країн було 74,7 млн. дітей і підлітків до 16-річного віку; осіб працездатного віку – 130,5 млн. чол. і осіб старше працездатного віку – 36,3 млн. чол.

Визначте:

1. частку осіб працездатного віку в загальній чисельності населення;

2. частку осіб, молодших працездатного віку;

3. частку осіб, старших за працездатний вік;

4. коефіцієнт навантаження населення працездатного віку;

5. коефіцієнт заміщення населення працездатного віку;

6. коефіцієнт пенсійного навантаження населення працездатного віку.

Тема 3. Соціально-трудові відносини як система

Студенти повинні вміти визначити поняття “соціально-трудові відносини” та розкрити їх сутність. Соціально-трудові відносини — відносини між соціальними групами (спільнотами) і окремими індивідами в процесі трудової діяльності. .

Досить довго переважав так званий «технократичний» підхід до працівника. До кінця XIX ст., тобто до початку промислової революції, збільшення трудової віддачі від працівника досягалось в основному за рахунок збільшення робочого часу і чисельності зайнятих. Іншими словами, людські можливості використовувалися в основному екстенсивним чином. Розвиток машинного виробництва поставив вимогу більшої регламентації дій працівника, забезпечення відповідності діяльності людини і машини.

Соціально-трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об’єднання найманих працівників (профспілка), об’єднання роботодавців, держава.

Найманий працівник – це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.

Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

Держава – як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає: в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

В якості предметів соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов’язані з нагородженням за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність – означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення

На сьогоднішній день розуміння ролі соціальних процесів і відносин у сфері праці як найважливішого фактора підвищення її ефективності стало аксіомою. Соціальні процеси у сфері праці — це процеси формування, функціонування, розвитку (чи деградації) соціальних груп і окремих працівників. Серед них можна виділити такі:

1. Як базовий соціальний процес соціологи розглядають сам процес праці. Дійсно, значну частину свого життя людина проводить на роботі.

2. Соціально-інтегративні процеси — це процеси об'єднання людей у соціальну групу, формування почуття причетності, спільності нових працівників в організації.

3. Ціннісно-орієнтаційні — це процеси формування позитивної трудової мотивації працівників, їхньої зацікавленості в досягненні цілей спільної діяльності.

4. Змінювально-підтримувальні — пов'язані з різними видами трудових переміщень працівників: рухом між робочими місцями, зміною місця роботи, професійно-кваліфікаційними змінами, розвитком трудової кар'єри.

Основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм, партнерство, субсидіарність, дискримінація і конфлікт. Тип соціально-трудових відносин визначається правовими, психологічними і етичними формами стосунків між їх сторонами.

Студенти повинні знати, що програмно-нормативною регламентацією соціально-трудових відносин є:

• умови праці;

• соціальна політика;

• зайнятість;

• міграційна політика;

• демографічна політика.

Треба звернути увагу на те, що цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин повинно здійснюватися на постійно діючій основі системи заходів суспільного і державного регулювання.

Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для об’єктів цих відносин, ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів соціально-трудових відносин, створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин, вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формування системи соціально-трудових відносин.

Методи суспільного і державного регулювання СТВ:

1. соціальне партнерство:

• генеральна угода;

• галузева угода;

• спеціальна (регіональна) угода;

• колективні договори.

2.адміністративні методи:

• адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, методологічні документи тощо);

• організаційні (створення інфраструктури, спеціальних служб контроля за виконанням програм).

3.економічні методи (непряме регулювання):

• дотації, пільги, державні закупівлі;

• прискорена амортизація;

• фінансово-кредитні пільги;

• податкові пільги;

• пряма фінансова допомога.