32. Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політекономії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVII ст. та у Франції на початку ХVIIІ ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К. Маркс писав: «…під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва»ⁱ.

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктив­них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.

33. Економічне вчення а.Сміта.

Економічна теорія Адама Сміта. Центральний мотив — душа "Багатства народів"— це дія "невидимої руки"; отримуємо ми свій хліб не з милості пекаря, а з його егоїстичних інтересів.

Історично склалося так, що майже повсюдно формування економічної науки найчастіше пов'язувалося з іменем і працями Адама Сміта — видатного англійського вченого-економіста кінця XVIII ст. Ця "людська слабкість" буде подолана, очевидно, нескоро, тому що на відміну від природничих наук, які вимагають, як правило, уявлення про сучасний рівень знань у цій галузі, економічну науку навряд чи можна осягнути, не ознайомившись з теоретичним світоглядом видатних економістів класичної політичної економії. Серед них Адам Сміт є, безперечно, центральною фігурою. І хоч економічна наука починається дійсно не з цієї особи, але саме він став тим, хто створив першу повноцінну працю, де викладені загальні основи цієї науки — теорія виробництва і розподілу. Він показав дію абстрактних принципів на історичному матеріалі і навів ряд прикладів їх застосування в економічній політиці, причому вся ця праця пронизана високою ідеєю очевидної і простої системи природної свободи волі, до якої, як здавалось Адаму Сміту, іде весь світ. Завдяки цьому він і тепер ли­шається живою фігурою економічної науки.

Природа багатства. Знайомство з теоретичними викладками А. Сміта слід розпочати з його розуміння предмета дослідження економічної науки, зазначивши при цьому, що політика, яку він обгрунтував, отримала назву фритредерства (вільна торгівля). Проте основна заслуга в розвитку економічної думки належить економічній теорії А. Сміта.

У своїй книзі "Дослідження про природу і причини багатства на­родів" він виділив як її центральну проблему — економічний розвиток су­спільства і підвищення його добробуту. Ця класична праця розглядає умо­ви і шляхи, які ведуть людей до найбільшого добробуту.

Уже в перших рядках книги автор твердить: "Щорічна праця кожно­го народу являє собою первісний фонд, який надає йому всі необхідні для існування і зручностей життя продукти..." Ці слова дозволяють зро­зуміти, що економіка будь-якої країни, за Смітом, розвиваючись, множить багатства народу не тому, що ці багатства є грошима, а тому, що їх слід вбачати в матеріальних (фізичних) ресурсах, які дає "щорічна праця кож­ного народу".

Таким чином, А. Сміт з першої ж фрази засуджує меркантилістське мислення, висуваючи для цього, здавалося б, зовсім не новий аргумент про те, що сутністю і природою багатства є виключно праця. Далі цю думку він розвиває в дуже цікавій концепції зростання поділу праці, а по суті — доктрині технічного прогресу як основного засобу збільшення багатства будь-якої країни у ті часи.

Однак на питання про те, в якій сфері економіки багатство збільшується швидше, міркування А. Сміта виявилися небезспірними. З одного боку, у своїй теорії про продуктивну працю (про що мова йтиме нижче) він переконує читача в тому, що не торгівля, а сфера виробництва є основним джерелом багатства, а з іншого — для збільшення багатства кращим є розвиток сільського господарства, а не промисловості. "Капітал, який вкладають у землеробство, додає набагато більше вартості до дійсного багатства! доходу...". При цьому А. Сміт гадав, що з розвитком економіки ціни на промислові товари мають знижуватись, а на сільськогосподарські продукти — підвищуватися, тому, на його думку, "у країнах, де сільське господарство являє собою найкраще вкладення капіталу..., капітали ок­ремих осіб будуть, певна річ, вкладатись найкращим для всього суспіль­ства чином".

Зрозуміти це упущення автора "Багатства народів" складно, тим паче що в той час в Англії процвітала мануфактурна промисловість і почали з'являтися навіть високопродуктивні фабрики, які працювали від водя­ного колеса. Тому навряд чи А. Сміт може вважатися "буржуазним ученим", якщо він твердив про роль землевласників у суспільстві так:". Інте­реси першого (землевласника) з цих трьох класів тісно і нерозривно пов'я­зані із спільними інтересами суспільства. Все, що сприяє чи зашкоджує інтересам першого, неминуче сприяє чи шкодить інтересам суспільства".

Проте велич А. Сміта як вченого грунтується на його економічних прогнозах і фундаментальних теоретико-методологічних позиціях, які більш ніж на ціле століття передбачили і подальшу економічну політику бага­тьох держав, і напрям наукового пошуку величезної спільності вчених-економістів. Для того, щоб пояснити феномен успіху А. Сміта, насампе­ред слід звернутися до особливостей його методології.

Сутність “економічної людини”. Центральне місце в методології А. Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої він, як і фізіократи, поклав ідею природного порядку, тобто ринкових економічних відносин. Водночас, на відміну наприклад від Ф. Кене, у розумінні Сміта, і це він постійно підкреслює, ринкові закони кращим чином можуть впливати на еко­номіку, коли приватний інтерес стоїть вище суспільного, тобто коли інтереси суспільства в цілому бачаться як сума інтересів осіб, що його складають. Розвиваючи цю ідею, автор "Багатства народів" вводить поняття "економічна людина" і "невидима рука", які стали популярними.

Сутність "економічної людини" всебічно розкрита вже у другій главі книги 1 "Багатства народів", де особливо вражає положення про те, що поділ праці є результатом певної схильності людської природи до торгівлі й обміну. Нагадавши спочатку читачеві, що собаки одна з одною свідомо кісткою не обмінюються, А. Сміт характеризує "економічну людину" словами: "вона скоріше досягне своєї мети, якщо звернеться до егоїзму своїх ближніх і зуміє показати їм, що в їх власних інтересах зробити для неї те, що вона вимагає від них. Кожний, хто пропонує іншому угоду будь-якого роду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені по­трібно, і ти отримаєш те, що потрібно тобі",— така суть всякої подібної пропозиції. Не від добродійства м'ясника, пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їх людяності, а до їх егоїзму, і ніколи не говоримо їм про нашу потребу, а про їх користь. Кожна окрема людина намагається вико­ристати свій капітал так, щоб продукти його мали найбільшу вартість. Звичайно, вона і не думає при цьому про суспільну користь і не усвідом­лює, наскільки сприяє їй. Людина має на увазі лише власні інтереси, але в цьому випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямо­вується до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, людина часто більш дійовим чином служить інтересам су­спільства, ніж тоді, коли свідомо намагається робити це.

Про тенденційність поняття смітовської "економічної людини" в сучасній економічній літературі згадують дуже часто. Наприклад, за оцін­кою Л. Мізеса, після Сміта економічна наука аж до нашого часу по суті вивчає не живих людей, а так звану економічну людину, фантома, який має мало спільного з реальними людьми. Безглуздя цієї концепції, про­довжує він, стає цілком очевидним, коли виникає питання про різницю між реальною людиною й економічною. Остання розглядається як доско­налий егоїст, поінформований про все на світі і зосереджений виключно на нагромадженні все більшого і більшого багатства.

"Невидима рука" А. Сміта. Без особливих коментарів А. Сміт викладає читачеві положення про "невидиму руку". При цьому не можна виключити, що ідею автор "Багатства народів" запозичив із памфлетів меркантилістів XVII ст., де йшлося проте, що економічна поведінка передбачає передусім прибуток, а для цього державі слід захищати в своїх егоїстичних інтересах вітчизняних підприємців.

Але А. Сміт анітрохи не повторює меркантилістів. У його книзі суть "невидимої руки" полягає у пропаганді таких суспільних прав і умов, за яких завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і при­веде до гармонії власну і колективну волю з максимально можливою ко­ристю для всіх і кожного. "Кожен індивід намагається використати свій капітал так, щоб він приніс найбільший прибуток. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні інтереси і не знає, наскільки він їх забезпечує. Він опікується лише своїм власним добром, дбає лише про власну користь. І в цьому ним керує невидима рука аби досягти мети, яка не є частиною його намірів. Дбаючи про свої власні інтереси, він часто забезпечує інтереси суспільства ефективніше, ніж коли він має намір забезпечити їх насправді," — відмічає А. Сміт.

Іншими словами, "невидима рука" незалежно від волі і намірів інди­віда — "економічної людини" — направляє її і всіх людей до найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, ніби тим самим виправдовуючи прагнення людини-егоїста ставити власний інтерес вище суспільного. Таким чином, смітовська "невидима рука" припускає таке співвідношення між "економічною людиною" і суспільством, тобто "видимою рукою" державного управління, коли остання, не протидіючи об'­єктивним законам економіки, перестає обмежувати експорт й імпорт і виступати штучною перешкодою "звичайному ринковому порядку".

Звідси ринковий механізм господарювання, а за Смітом — "очевид­на і проста система звичайної свободи", завдяки "невидимій руці" зав­жди буде автоматично зрівноважуватися. Державі ж для досягнення правових й інституціональних гарантій і визначення межового невтручан­ня зостаються, як каже А. Сміт, "три надто важливі обов'язки". До них належать: витрати на суспільні роботи (щоб створити й утримувати суспільні споруди і суспільні заклади, забезпечувати винагороду викла­дачам, суддям, чиновникам, священикам та іншим, хто служить інтере­сам "державотворця і держави"); витрати на забезпечення військової безпеки; витрати на здійснення правосуддя, включаючи охорону прав власності. Таким чином, смітовський господарсько-суспільний устрій спи­рається на гру приватних інтересів у межах і під захистом права.

Отож, "в кожному цивілізованому суспільстві" діють всесильні і невідворотні економічні закони — це і є лейтмотивом методології досліджень А. Сміта. Ці закони діють поза бажанням людей і часто всупереч їх волі. Вводячи у такій формі в науку поняття про об'єктивні економічні закони, Сміт зробив важливий крок уперед. Цим він по суті поставив економічну теорію на наукову основу.