69. Західноукраїнські землі в 1920-30-х роках.

Територія західноукраїнських земель, яку населяли 7 млн. українців, входила до різних держав. Східна Галичина і Західна Волинь перебувала під владою Польщі, Північна Буковина і придунайські землі - Румунії, Закарпаття - Чехословаччини. Іноземна адміністрація на всіх землях , окрім Закарпаття, здійснювала колонізаторську й асиміляторську політику. Землі роздавали поневолювачам, переслідувалась українська мова, культура. Під тиском дискримінації, у пошуках кращої долі частина українців емігрувала до Америки і навіть далекої Австралії. Українське населення піднімалось на боротьбу проти гнобителів, яку очолювали політичні партії та громадські організації. Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Заснована як Компартія Східної Галичини у лютому 1919р. 3 червня 1921р. увійшла до складу Компартії Польщі. У жовтні 1923р. перейменована в КПЗУУкраїнська військова організація (УВО). Заснована в 1920р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби - терор. Українська соціал-демократична партія (УСДП). УСДП у 1923р. заявила про перехід на радянську платформу, тобто підтримала Радянську Україну, що призвело до ліквідації партії. Наприкінці 1928р. УСДП відновила свою діяльність. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Заснована у липні 1925р. у Львові. Лідер Д.Левицький. У 1926р. об'єдналися з організацією українських соціалістів-революціонерів на Волині, змінивши назву на УСРП. Виступили проти орієнтації як на СРСР, так і на еміграцію на чолі з Є.Петрушевичем. Організація українських націоналістів (ОУН). ОУН виникла наприкінці січня 1929р. на з'їзді у Відні. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є. Коновалець. Українська католицька партія (УКП). У 1923р. була утворена УКП. Проводила угодовський курс щодо Польщі, підтримувала П. Скоропадського як кандидата на українську владу. У 1936р. була розпущена. Лідери - О.Назарук та Г.Хомишин. Активізація національно-визвольного руху на Закарпатті призвела до того, що 11 жовтня 1938 р. Закарпаття від Чехословаччини отримало автономію. Виникло територіальне державне утворення під назвою Карпатська Україна. Агресія розпочалась у ніч з 14 на 15 березня 1939 р. Німецькі війська вдерлись на територію Чехословаччини, а угорські - Закарпаття. Коротке існування Карпатської України та її героїчна оборона були однією з найяскравіших сторінок в історії боротьби українців за відродження своєї державності.

70. Характеристика промислового розвитку і будівництва в Україні в роки довоєнних п’ятирічок (1928-1941рр.).

Довоєнні п'ятирічки вивели Україну на якісно новий рівень економічного розвитку. Тривалий час для ілюстрації цього вказували на зміну співвідношення промислової й сільськогосподарської продукції. В усіх підручниках стверджувалося, що за роки другої п'ятирічки питома вага промисловості у валовій продукції народного господарства УСРР досягла 77,4 %. Вважалося, що це є одним із найважливіших досягнень п'ятирічок. При цьому в основу обчислення бралися вартісні показники. Але відомо, що ціни на продукцію сільського господарства в ті роки були штучно занижені водночас із підвищенням цін на промислову продукцію. Тому точно визначити питому вагу різних секторів у загальному обсязі продукції неможливо. І все ж не викликає сумніву, що в результаті перших п'ятирічок відбулось історичне зрушення: здебільшого аграрний характер економіки України відійшов у минуле. На карті Європи з'явилась індустріальна Україна. Досягнуто це було переважно за рахунок форсованого розвитку чорної металургії й вугільної промисловості. За обсягом виплавки чавуну Україна посідала друге місце в Європі (після Німеччини), а за видобутком вугілля — четверте місце у світі. Швидко нарощувалися також потужності підприємств важкого машинобудування. В Україні було збудовано сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гі-гантів-новобудов: «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азов-сталь», «Дніпрогес», Дніпровський алюмінієвий у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. На величезні підприємства перетворилися п'ять реконструйованих об'єктів - Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський і Комунарський металургійні заводи. Вартість кожного з тих дванадцяти заводів за тогочасним обчисленням перевищувала 100 млн крб. Таких промислових гігантів у СРСР було близько трьох з половиною десятків. Напередодні Другої світової війни частка України в Радянському Союзі становила: у видобутку вугілля — 50,5 %, залізної руди - 67,6 %, у виплавці чавуну — 49,7 %, виробництві сталі — 48,9 %. Однак вражаючі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним приростом продукції легкої і харчової промисловостей, соціально-культурної сфери. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини і «виготовлення машин для виробництва машин», а не на задоволення повсякденних потреб людини. У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилось і в географії української промисловості. Приріст виробництва відбувався в традиційних промислових центрах — Донбасі, Придніпров'ї, а також у Харкові, Одесі, Києві, деяких інших великих містах республіки. Радянське керівництво постійно наголошувало на прагненні ліквідувати фактичну економічну нерівність, що склалась між центром і національними районами за імперських часів, сприяти гармонійному розвитку всіх радянських республік. Однак на практиці цього не відбувалося. Хронічна нестача всього штовхала керівництво на пошук найлегших, найекономічніших варіантів розміщення новобудов: споруджували там, де були кадри відповідного профілю і кваліфікації, де існували запаси сировини й корисних копалин. Переважно зі стратегічних міркувань нові виробництва розгортались у східних регіонах СРСР. У результаті цього закріплювалася традиційна економічна структура, яка ще до революції прив'язувала народне господарство України до потреб імперії, а за нових умов служила засобом підпорядкування республіки центру. Що ж до досягнень важкої промисловості, то в умовах, коли Українська СРР остаточно втратила свій економічний і політичний суверенітет, її продукцією розпоряджалися центральні відомства.