Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпоры 80.docx
Скачиваний:
99
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
323.69 Кб
Скачать

52. Революційно – демократичний напрям в економічної думці України (друга половина XIX - початок XX ст.).

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розви­тку в пореформений період було революційне народництво. На від­міну від революціонерів-демократів 50—60-х pp., які захищали ін­тереси дореформеного селянства, що боролось проти кріпосного права, революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпос­ництва.

Економічні ідеї революційного народництва. Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економіч­ними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і на­родники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою ре­волюції. Народники України організаційно були міцно зв'язані з на­родницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів — особливостей форм се­лянського землеволодіння на Україні і національних моментів.

В Україні не було общинної форми землеволодіння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретич­них засад російських та українських народників. Відповідно і соціа­лістичні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняль­ному подушному переділі землі.

Деякі українські народницькі гуртки з різними формами земле­володіння навіть зв'язували питання про політичну боротьбу. З від­сутності общини в Україні вони робили теоретичний висновок про безплідність і шкідливість тут політичного перевороту, який нібито віддалить революцію. У районах же з общинним володінням землею політичний переворот може привести і до економічного звільнення народу.

Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели про­паганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народ­ницької.

Певний вплив на народників в Україні мала й діяльність лібе­ральних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання української бур­жуазної інтелігенції. Проте деяка своєрідність у характері діяльності народників України не виключала спільності загальних завдань і цілей.

53. Ліберально – народницька економічна думка в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.).

Ліберально-народницький напрям суспільно-економічної думки виникає вже у 70-ті роки ХІХ ст. Його представники були пов'язані з революційним народництвом, співчували йому, проте не ставили питання про селянську революцію. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому не соціалізм, а дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення для зміцнення дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації. Ідеї народників знайшли відображення в працях земських статистиків.

Типовим представником ліберального народництва 70-х років в Україні був П. Червінський (1849-1931). У 1876-1890 роках він очолював статистичне бюро Чернігівського губернського земства. Як і народники в цілому, він намагався обґрунтувати самобутній шлях економічного розвитку Росії. Проте якщо більшість народників заперечувала можливість застосування вчення К. Маркса до російської дійсності, то Червінський намагався довести таку можливість.

Аналізуючи розвиток людського суспільства, він покладає в основу зміни типів народного господарства, теорію К. Маркса. Але, як типовий народник, він не бачить у Росії умов для розвитку капіталізму. Тут община перешкоджає обезземеленню селянства і утворенню пролетаріату. Якщо на Заході капіталізм, як пише Червінський, - це результат історичного процесу розвитку, то в Росії його можна або штучно насаджувати, або затримати чи й зовсім припинити його розвиток. Червінський доводить можливість і необхідність запобігти капіталістичному розвитку Росії.

Проте Червінський добре розуміє переваги великого виробництва перед дрібним, переваги технічного прогресу. Майбутнє країни він бачить у такій організації господарства, коли община використовує сучасну техніку, але зберігає натуральне господарство.

Ідеї народників знайшли відображення в працях багатьох земських статистиків, зокрема О. Шликевича (1849-1909), В. Варзара (1851-1940), О. Русова (1847-1915) та інших. Розглянемо економічні питання, що були предметом досліджень земських статистиків.

М.В. Левитський (1859-1936) - найвідоміший представник ліберального народництва в Україні. Він, як і ліберальні народники в цілому, критикує капіталізм, заперечує можливість його розвитку в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія відтворення С. Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки капіталізму в Росії як штучне явище, він протиставляє дрібне виробництво, напівнатуральне господарство селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике майбутнє.

М. Левитський увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти розвитку дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дрібним виробникам дешевого кредиту тощо.

Найвідомішим теоретичним обробником М. Левинського став “Артільний договір (для землеробських артілей)”, який було перекладено багатьма європейськими мовами і який він наполегливо впроваджував у життя.

Т.І. Осадчий (1866-1945) - економіст, земський статистик, громадський діяч. Розглядаючи напрями народногосподарського розвитку країни, він займав дещо своєрідну позицію. Як сумлінний дослідник - статистик, який оперував величезним статистичним матеріалом, що свідчив про розвиток капіталістичних відносин, він визнавав неминучість такого розвитку і навіть наголошував на певній його прогресивності. Але, як переконаний народник, Осадчий називав цей процес “украй небажаним”. Розвитку капіталізму він протиставляв дрібне виробництво селян і ремісників.