54 Розвиток політичної економії в Україні. М. Туган – Барановсьекий, і. Вернадський.

Прихильником класичної політичної економії був також про­фесор Київського університету І. В. Вернадський .

Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробницт­ва, І. Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земе­льної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І. Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм гос­подарювання.

М. Туган-Барановський – найвидатніший економіст, вчений із світовим

іменем. В 1917 році він повертається із Санкт-Петербурга в Київ, де проводить

теоретичну і практичну економічну та господарську роботу на посаді генерального

секретаря фінансів Центральної Ради, на кафедрі політекономії Київського

університету, очолює соціально-економічний відділ молодої Української академії

наук. З його ініціативи створюється інститут кон’юнктури, директором якого він

стає. Його перу належить ряд праць, де він висвітлює свої економічні погляди.

Туган-Барановський розробив так звану психологічну теорію цінності

(вартості), основи якої виклав у статті „вчення про граничну корисність

господарських благ як причину їх цінності” (1890). Тут вчений висловлює думку про

те, що теорія граничної корисності австрійської школи є підтвердженням теорії

трудової вартості (протистояння цихтеорій грнтується на різних підходах

допроблеми цінності (вартості): об’єктивному – у Рікардо і Маркса та суб’єктивному

– у Менгера). На цьому грунті український вчений формулює „теорему цінності”,

згідно якої граничні корисності благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні

їх трудовим вартостям.

Туган-Барановський – фундатор сучасної інвестиційної теорії економічних

циклів, основи якої викладені у працях „Промислові кризи у сучасній Англії, їх

причини і вплив на народне життя” (1894) і „Російська фабрика в минулому і

сьогодні”(1899). Тут вчений з’ясовує причини циклічності і економічних криз, їх

періодичність і неминучість в ринковій економіці. Він робить висновок, що

внутрішнім рушієм економічних коливань і економічної активності є рух інвестицій:

Інвестиційна теорія циклів, яка згодом стала провідною в поясненні

економічної циклічності, започаткувала сучасну теорію кон’юнктури. Крім цього,

Туган-Барановський висловив ідею мультиплікації інвестицій, яка знайшла

продовження в дослідженнях Кейнса. Загальновизнаним є внесок Тугана-

Барановського в розробку проблем теорії розподілу і теорії соціалізму.

55. Державно – монополістичний розвиток країн Європейської цивілізації на початку XX ст.

У перший половині XIX ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою установлених зв'язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світського характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних находжень або на експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислове розвинених держав становила 85 млн. кв. м. з населенням 560 млн. осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, яка володіла 33,5 млн. колоній з населенням 393,5 млн. осіб, і Франція, площа колоній якої становила 10,6 млн. кв. м. з населенням 55,5 млн. осіб. Німеччина і США у 20-х роках XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань, площа їх була в 1914 р. відповідно 2,9 і 0,3 млн. кв. м.

Великобританія як ` майстерня світу ` спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування. За 1845-1870 рр. експорт машин збільшився в 10 разів. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві техніки, залізничного устаткування парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробив хімічної промисловості, Франція - текстильних машин,шовкових і суконних тканин. Великобританія - машини, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів. Бельгія - зброї та інструментів, Австро-Угорщина - металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку.

Провідну роль у світовій торгівлі займала Великобританія.

Негативно вплинув на Великобританію режим трогової політики світового ринку. З європейських країн лише Пруссія, а потім об'єднана Німеччина у перші роки існування проводили політику вільної торгівлі, оскільки зацікавлені в експорті сільськогосподарської продукції з Великобританії. Зовнішньоторговий баланс Великобританії був пасивним, тобто імпорт переважав експортом. Однак платіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. В економіці країни швидко розвивалась сфера послуг, значення якої в експорті зростало (посередницькі, торгові, банківські операції за кордоном, фрахт, транспортні послуги). Німеччина досягла неабияких успіхів у зовнішній торгівлі. У 1850р. її зовнішньоторговий оборот оцінювався в 10,6 млрд. марок, у 1913 р. - 20,7 млрд. марок. На початку XX ст. Німеччина була морською державою. У США динаміка зовнішньої торгівлі за 1870-1913 рр. зросла в 5,3 рази. Визначальним було швидке зростання експорту порівняно з імпортом (за 1870-1913 рр. відповідно 6,5 і 4,1 рази), а також із обсягом промислового виробництва, тобто промисловість США почала працювати на експорт.

Франція за обсягом зовнішньоторгового обороту протягом XIX ст. займала друге місце після Великобританії. Внаслідок зростання зовнішньої торгівлі США і Німеччина вона 1913 р. перемістилася на четверте місце. Переважав імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 рази пояснювалося повільним розвитком господарства.

Для Японії було характерним велике зростання обсягу зовнішньої торгівлі : за 1870-1913 рр. в цілому в 28 разів, експорт - у 46,3, імпорт - в 21,6 рази.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі, що знову розвивалася швидшими темпами порівняно з промисловістю. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і відкриття золотих копалень на Алясці, В Канаді, Південній Африці.