Тест «Чи вмію я слухати?»

При відповіді на питання користуйтеся дев'ятибальною системою (9 - дана характеристика властива вам найвищою мірою; 1-дана характеристика мінімально властива вам. Інші оцінки інтуїтивно згрупуєте в залежності від значимості для вас даного фактора). Як завжди, намагайтеся бути відвертими.

1. Як часто ви робите вигляд, що слухаєте співрозмовника, а самі думаєте про інше?

2. Як часто вам доводиться припиняти тему бесіди, зупиняючи співрозмовника?

3. Як часто манера мовлення й поведінки співрозмовника вас дратує?

4. Як часто в процесі спілкування у вас виникають конфліктні ситуації?

5. Як часто ви перериваєте свого співрозмовника, щоби вставити свою репліку, звернути увагу на суть даного питання?

6. Як часто вам доводиться поправляти співрозмовника, якщо він використовує неправильні терміни чи мовні звороти?

7. Як часто у процесі бесіди вас провокують на підвищення голосу чи відповідну брутальність?

8. Якою мірою для вас характерна звичка перебивати співрозмовника при розмові?

9. Як часто вам доводиться виправляти співрозмовника або говорити з ним у повчальному тоні?

10. Як часто вам доводиться уникати розмови, якщо співрозмовник торкається проблем, які вам неприємні?

Обробка результатів

Ваш рівень уміння вислухати співрозмовника:

79 —99 балів — дуже низький;

71 —78 балів — низький;

63 —70 балів — нижче середнього;

55 —62 бали — трохи нижче середнього;

47 —54 бали — середній;

39 —46 балів — трохи вище середнього;

31—38 балів — вище середнього;

23 —30 балів — високий;

10 —22 бали — дуже високий.

Проаналізуйте результати і скорегуйте свою поведінку при розмовах із колегами й оточуючими.

Питання для самоконтролю

1. Які можливості кар’єри потрібно враховувати при погодженні на нову роботу?

2. Що таке трудові правовідносини, чим вони регулюються?

3. За допомогою яких документів оформляється прийом на роботу в державних і приватних організаціях?

4. Що фіксується в наказі про прийом на роботу залежно від наявності чи відсутності письмового трудового досвіду?

5. Де і як регламентується випробний термін для працівника?

6. Призначення трудової книжки. Що в ній зазначається? Де ведеться й зберігання трудова книжка?

7. Що таке трудовий договір? У яких випадках він укладається в письмовому вигляді?

8. У чому відмінність громадсько-правового і трудового договорів?

9. Призначення контракту, його зміст. Чим регламентується контрактна форма трудового договору?

10. Для чого потрібно знати законодавство про працю? Що таке КЗпП?

11. Які джерела інформації по трудовому законодавству України ви знаєте?

12. Які основні документи при прийомі на роботу заповнюються?

13. Що являє собою автобіографія, як в ній подаються відомості про особу?

Теми для підготовки доповідей

1. Оцінювання персоналу на підприємствах Японії.

2. Принципи управління організацією.

3. Організаційна культура.

4. Культурні відмінності в ефективному спілкуванні.

Бібліографічний список

4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 15, 17, 20

3. методичні рекомендації до семінарських занять

Модуль 1. Особливості працевлаштування в сучасних умовах

Змістовий модуль 1. Особливості працевлаштування в сучасних умовах, стан ринку праці

Семінарське заняття № 1

Тема 1, 2. Проблеми зайнятості та стан ринку праці в Україні, області. Місце і роль державної служби зайнятості у сприянні працевлаштуванню незайнятого населення

Мета заняття: закріпити теоретичні знання, виробити практичні вміння і навички студентів про:

• стан ринку праці в Україні;

• поняття попиту і пропозиції на ринку праці;

• законодавче регулювання ринку праці;

• активні заходи служби зайнятості;

• місце і роль Державної служби зайнятості у сприянні працевлаштуванню.

План заняття

1. Ситуація на ринку праці.

2. Ринок праці в економічній системі країни.

3. Ринковий попит на робочу силу.

4. Законодавство України про зайнятість.

5. Структура Державної служби зайнятості.

6. Активна політика зайнятості.

7. Соціальні послуги, що надає Державна служба зайнятості громадянам і роботодавцям.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Дана тема потребує знань основних законів та нормативних актів, що регулюють політику зайнятості: Конституція – основний Закон України, стаття 43, Кодекс законів про працю України, Глава 1, стаття 2, Закон про зайнятість населення, Закон про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Стан ринку праці міського населення України за останнє десятиріччя XX століття можна схарактеризувати такими динамічними процесами :

• скорочення загальної кількості зайнятих в усіх видах економічної діяльності та їх питомої ваги в загалі трудових ресурсів;

• перерозподіл робочої сили на користь підприємницького сектора економіки;

• активізація звільнення працівників з перевагою кількості звільнених над кількістю прийнятих на роботу;

• збереження в значних обсягах неповної зайнятості працівників, яка стає потенційним резервом для росту безробіття.

Негативний характер цих тенденцій почав змінюватися на порозі нового тисячоріччя, чому сприяла як стабілізація ситуації в економіці, так і конструктивне співробітництво та впровадження нових форм співпраці з роботодавцями. Базою для цього слугувало створення нового законодавчого поля після введення з 1 січня 2001 року Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Даний закон дозволив Державній службі зайнятості запроваджувати нові форми і методи роботи, як із тимчасово незайнятими громадянами, так і з роботодавцями. Існує безпосередня залежність зайнятості населення від стану і структури робочих місць. З моменту започаткування ринкових перетворень відбулося скорочення робочих місць у різних галузях промисловості і науки, що супроводжувалося зниженням їх технічного рівня і відтоком професіоналів, зниженням фондоозброєності, зміною структури. Скорочуються робочі місця в наукомістких і пріоритетних галузях, які потребують інновацій та інвестицій. Зниження технологічного рівня робочих місць у промисловості знижує технологічну безпеку суспільства і не відповідає рівню конкурентноздатності продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках. Висококваліфіковані вчені або спеціалісти промисловості виявилися найбільш незахищеним сектором на ринку праці України. Багато з них емігрували в розвинені країни чи дискваліфікувалися на випадкових заробітках у боротьбі за прожиття.

Поняття попиту на ринку праці - категорія досить конкретна для даного регіону, країни, історичного періоду. Особливо це характерно для нашого пострадянського простору, де сучасний стан ринку праці істотно відрізняється від розвинених країн.

Державна служба зайнятості як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики України був створений у 1991 році. Вона складається з Національного центру, що контролює дворівневу мережу обласних і місцевих центрів зайнятості, одного Республіканського центру (в Криму), 24 обласних центрів і двох міських центрів у Києві й Севастополі з однаковим статусом, а також 655-ти місцевих центрів, підпорядкованих попереднім.

Державна служба зайнятості - це централізована структура спеціальних органів, утворена для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Служба зайнятості в період формування ринку праці зобов’язана вживати заходи для запобігання масового безробіття, сприяти громадському усвідомленню змін у державній політиці зайнятості, підвищувати рівень професійної мобільності тих, хто бажає працювати.

Основні завдання Державної служби зайнятості - це розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості із забезпечення зайнятості працездатного населення, систематичне вивчення процесів, що відбуваються н ринку праці, і розробка на цій основі необхідних прогнозів.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

• аналізує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

• консультує громадян, установи і організації про можливість отримання роботи та забезпечення робочою силою;

• здійснює облік вільних робочих місць і громадян, які звернулись в СЗ;

• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств у підборі працівників;

• організовує профпідготовку та перепідготовку громадян;

• надає послуги з працевлаштування та профорієнтації вивільненим працівникам;

• реєструє безробітних і надає їх допомогу;

• бере участь у підготовці державних і територіальних програм зайнятості;

• готує пропозиції щодо визначення території пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів;

• проводить роботи з питань організації профдіяльності громадян України за кордоном;

• розробляє статистичну звітність;

• здійснює облік та складає звіти про витрачення коштів Державного фонду.

Державна служба зайнятості має право:

• одержувати від усіх форм господарств, установ статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнених, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва;

• розглядати і вносити на розгляд місцевих рад пропозиції щодо встановлення квоти прийняття на роботу осіб, неконкурентоспроможних на ринку праці;

• направляти робітників для працевлаштування на підприємства всіх форм власності при наявності вакантних місць;

• розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

• сплачувати вартість профпідготовки осіб, працевлаштування яких вимагає набуття професії, а також платити стипендію на період навчання;

• надавати безробітним громадянам допомогу та припиняти чи скасовувати її;

• укладати за дорученням підприємств, установ договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім навчанням, сплачувати вартість проїзду, надавати допомогу в разі переїзду за рахунок коштів підприємства.

Важливе значення для нормальної роботи Державної служби зайнятості має організація інформаційного забезпечення. Для цього створена автоматизована інформаційно-довідкова система.

Існують два основних варіанти вибору засобів політики зайнятості: активний і пасивний. Активна політика зайнятості -це сукупність правових, організаційних і економічних мір держави з метою зниження безробіття. Даний підхід передбачає профілактику ситуацій масового звільнення працівників, збереження робочих місць, запровадження інновацій і високих технологій, навчання, перепідготовку й підвищення кваліфікації для тих, хто шукає роботу, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць, організацію робочих місць через систему суспільних робіт. Обмеженість бюджетних коштів, відсутність інвестицій та інновацій перешкоджають проведенню такої політики.Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог з безробіття й надання послуг з підбору робочих місць через ДСЗ. Інтенсивні послуги з підбору робочих місць в пасивній системі можуть бути досить ефективними.