Питання для самоконтролю

1. Що таке ринок праці?

2. Які види безробіття вам відомі?

3. Якими є вимоги до працівників в розвинених країнах світу?

4. Що таке багатокультурні навички в роботі?

5. Працівники яких професій і спеціальностей мають найбільший попит на світовому ринку праці, в нашій країні, регіоні вашого проживання?

Теми для підготовки доповідей

1. Стан ринку праці в Україні.

2. Ринок праці в економічній системі країни.

Бібліографічний список

1, 2, 4, 5, 6, 8, 33, 35

Тема 2. Місце і роль Державної служби зайнятості у сприянні працевлаштуванню незайнятого населення

Мета: поглибити, поширити та систематизувати знання студентів щодо:

• законодавчого регулювання ринку праці;

• складу інфраструктури ринку праці;

• структури центрів зайнятості;

• основних видів соціальних послуг, що надає служба зайнятості.

План вивчення теми

1. Законодавча база з питань зайнятості населення.

2. Структура Державної служби зайнятості.

3. Активні заходи служби зайнятості.

4. Соціальні послуги, що надає служба зайнятості.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

В історії країни вже був період існування спеціальних установ з працевлаштування – бірж праці. Стабільна їх робота почалася в 1918-1919 рр. Напруження та використання всіх трудових ресурсів дало можливість зайняти велику кількість людей.

Наскільки жорстко вирішувались проблеми зайнятості, і які при цьому важелі впливу застосовувалися, відомо – достатньо ознайомитися з декретом «Про заборону безробітним відмовлятися від роботи», який виданий 3 вересня 1918 року. Мета декрету: кожна працездатна людина зобов’язана працювати за спеціальністю. Коли була потрібна праця чорно робочих, то кваліфікованих спеціалістів могли залучати до неї лише за згодою профспілки. Не можна було відмовлятися від тимчасової роботи, від збирання врожаю хліба та подібних нагальних робіт. Хто порушував ці правила, позбавлявся на 3 місяці грошової та натуральної допомоги, втрачав свою чергу і реєструвався на біржі як такий, що звернувся вперше.

З початком НЕПу на ринку праці створилася нова ситуація. Була проведена адміністративна реформа, яка передала функції бірж праці до новостворених відділів розподілу робочої сили при виконкомах. Крім того, були створені відділи праці та ринку праці. У 1933 році закрилася остання біржа праці.

Перехід сучасної України до ринкових відносин загострив проблему зайнятості населення та відтворення трудового потенціалу. Згортання виробництва, проблеми реалізації продукції, фінансова та матеріальна заборгованість спричинили масові звільнення працівників. Лави безробітних почали поповнювати ті, хто ще донедавна вважав своє трудове становище міцним і стабільним. Знову постало питання про функціонування спеціальної структури, яка б регулювала процеси на ринку праці.

Колесо історії знов покликало до життя «біржі праці». І хоч вони тепер називаються центрами зайнятості, а функції їх набагато складніші, ніж тоді, проте основні напрями діяльності ті ж самі. Звичайно, безробіття 20-х років і теперішнє виникли за різних умов і причин. Однак, драматизм безробіття для людини однаковий скрізь і завжди. Воно супроводжується дуже серйозними побічними явищами: деградацією особистості, зміною в оцінці своєї компетенції, активності, задоволеності життям, і як наслідок - зростання смертності, розпад сімей, безпритульність дітей, суїцид та ін.

Теперішня служба зайнятості України почала формуватися ще наприкінці 80-х рр. У 1988 році відповідно до рішення колишнього союзного уряду були створені центри з працевлаштування, перенавчання і професійної орієнтації населення.

Офіційна дата створення державної служби зайнятості – грудень 1990 року, коли рішенням уряду України для забезпечення умов реалізації права громадян на працю, соціального захисту тимчасово незайнятого населення почалася реорганізація служби працевлаштування на основі досвіду європейських країн, особливо Німеччини та Франції.

Незважаючи на всю несхожість служб зайнятості різних держав, особливостей у виконуваних ними функціях, усі вони, із моменту зародження і по сьогоднішній день, займаються трудовим посередництвом – сприянням незайнятому населенню у пошуках роботи, а роботодавцям – у підборі працівників. Перші безробітні в Україні і нашій області були зареєстровані влітку 1991 року.

Держава діє на ринку праці в рамках міжнародного правового поля, визначених Міжнародною організацією праці (МОП), членом якої Україна являється.

У березні 1991р. Верховна Рада України прийняла закон «Про зайнятість населення», остаточно закріпив обов’язки та права державної служби зайнятості.

Функціонально їх можна згрупувати по таких напрямках:

• участь у реалізації державної політики зайнятості;

• регулювання ринку праці через виконання програм «Зайнятість»;

• сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам – в одержаній роботи;

• допомога безробітним, консультативна і матеріальна;

• аналіз ринку праці та інформування про його стан та ін.

Закон визначив не тільки пріоритети політики зайнятості, а і статус безробітного, розміри допомоги по безробіттю, можливості навчання та перенавчання незайнятого населення та ін.

В березні 2000 р. був прийнятий Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності з 2001 року. Цей Закон створює правові, організаційні й фінансові засади щодо реалізації конституційного права громадян на соціальний захист у разі безробіття.

Соціальний захист незайнятого населення залежить від сплати страхових внесків, страхового стажу, тривалості безробіття і дозволяє активізувати безробітних на ринку праці. Страхуванню підлягають усі наймані працівники, матеріальне забезпечення встановлюється їм диференційовано, перевага на стороні тих, хто втратив роботу з незалежних від них обставин.

Законом передбачені соціальні послуги, які надає служба зайнятості безробітним: пошук підходящої роботи і сприяння в працевлаштуванні, професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, профорієнтаційні, інформаційні та консультативні послуги.

Крім соціальних послуг, Законом передбачено матеріальне забезпечення безробітних в період активного пошуку роботи – це допомога по безробіттю, матеріальна допомога на період перенавчання та в інших випадках.

Порівняно із Законом України «Про зайнятість» закон про страхування визначає допомогу по безробіттю не тільки, як пасивний засіб підтримки на період безробіття і ефективний соціальний захист, але і як засіб повернення безробітного до категорії зайнятого населення.

Законом також передбачено надання одноразової допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності, яка здійснюється у розмірі допомоги по безробіттю у розрахунку на рік.

Одним із головних принципів організації системи соціального страхування є самоврядність, сутність якого полягає у виведенні Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України із безпосереднього державного управління. Роль держави змінюється і полягає в створення потрібної правової основи для забезпечення соціальних гарантій та участі в управлінні на паритетних засадах із соціальними партнерами, проведені державного нагляду в сфері загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття.

На правовій базі розроблена і впроваджена в центрах зайнятості єдина технологія обслуговування населення. Головна її мета – створення нової, адаптованої до потреб ринку, системи соціального захисту і самозахисту населення, активізація власних зусиль безробітного по влаштуванню свого життя, а також підвищення ефективності соціальних послуг громадянам і роботодавцям (рис. 2).

Рис. 2. Структури центру зайнятості

Існують два основних варіанти вибору засобів політики зайнятості: активний і пасивний. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних мір держави з метою зниження безробіття. Даний підхід передбачає профілактику ситуацій масового звільнення працівників, збереження робочих місць, запровадження інновацій і високих технологій, навчання, перепідготовку й підвищення кваліфікації для тих, хто шукає роботу, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць, організацію робочих місць через систему суспільних робіт. Обмеженість бюджетних коштів, відсутність інвестицій та інновацій перешкоджають проведенню такої політики.Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог з безробіття й надання послуг з підбору робочих місць через Державну службу зайнятості. Інтенсивні послуги з підбору робочих місць в пасивній системі можуть бути досить ефективними.

Основними видами соціальних послуг і матеріального забезпечення, які надає служба зайнятості, є:

• пошук потрібної роботи та сприяння в працевлаштуванні;

• інформаційні й консультаційні послуги з працевлаштування;

• професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації, профорієнтація;

• надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

• організація і фінансування суспільних робіт;

• виплата допомог з безробіття;

• одноразова виплата допомоги для організації безробітним підприємницької діяльності.

Роботодавцям центр зайнятості надає послуги:

• у підборі спеціалістів і працівників по їх заявках;

• в організації професійної підготовки, перепідготовки чи підвищенні кваліфікації фахівців, необхідних підприємству;

• в організації для підприємств регіону стажування спеціалістів та індивідуальної підготовки осіб, що знаходяться на обліку як безробітні, за рахунок Фонду суспільного державного соціального страхування України на випадок безробіття;

• у наданні дотації на створення робочих місць працевлаштування безробітних у напрямку центру зайнятості;

• в організації конкурсного відбору персоналу шляхом профвідбору з використанням психодіагностичних методик;

• в оформленні іноземцям і особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні.

Основні складові інфраструктури ринку праці і державного регулювання зайнятості населення зображені на рис. 3.

Науково-дослідний інститут соціально трудових відносин

(м. Луганськ)

Мінпраці України

Міністерство праці та соціальної політики України

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Мінпраці та НАН України

Державний центр зайнятості

Центр зайнятості Автономної Республіки Крим

Київський міський центр зайнятості

Районні в місті центри зайнятості

Севастопольський міський центр зайнятості

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості

Обласні центри зайнятості

Районні в місті центри зайнятості

Міські центри зайнятості

Сімферопольський центр зайнятості

Комерційні структури

Районні в місті центри зайнятості

Районні в місті центри зайнятості

Районні центри зайнятості

Районні центри зайнятості

Рис. 3. Склад інфраструктури ринку праці і

державного регулювання зайнятості населення