Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Цивільне та міжнародне приватне право

боржник перестає платити, то "розумний контракт" може заблокувати автомобіль, відключити електрику і перестати відкривати двері будинку.).

Децентралізована комп‘ютерна мережа, в якій виконуються такі правочини, дає підтвердження, що контракт будь-якого типу був виконаний належним чином (виконання може бути здійснено в автоматичному режимі), при цьому не розкривши ніякої конфіденційної інформації про учасників або саму транзакції. Важливість цього для здійснення підприємницької діяльності важко переоцінити.

Отже, основна особливість розумних контрактів – це автоматизація грошового потоку між сторонами, пов‘язаних таким видом договору, на основі параметрів визначених комп‘ютерним кодом.

Розумні контракти поки що нерегулюються нормативними актами, навіть закордоном. На сьогодні такі правочини є лише комп‘ютерним кодом, що підпорядковується криптографічним «законам». Проте зважаючи на постійний розвиток та поширення використання криптовалют та укладення угод з їх використанням, неможливо заперечувати той факт, що в перспективі розвитку договірних відносин, розумні контракти серйозно змінять існуючі форми договорів та природу правочинів вцілому.

Науковий керівник – асист., к.ю.н. Воєводін Б.В.

Петро Пальчук

Київський національний торговельно-економічний університет юридичний факультет к.ю.н., доцент кафедри міжнародного приватного,

комерційного та цивільного права

Деякі аспекти виключення учасника товариства з обмеженою відповідальністю

Найбільш поширеним різновидом комерційних (підприємницьких товариств) юридичних осіб в Україні є товариства з обмеженою відповідальністю. Засновники обирають таку організаційно-правову форму корпорацій в силу тих вимог, які формує законодавець щодо даної організаційно-правової форми юридичних осіб: простота створення та можливість формування статутного капіталу за рахунок різних видів активів, особливостей корпоративного управління, можливості оперативного захисту належних учасникам товариства корпоративних прав.

Власне учасники товариства з обмеженою відповідальністю набувають відповідні корпоративні права та зобов'язуються виконувати кореспондуючі їм обов'язки, зміст яких визначається Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р., Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р., Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та іншими актами законодавства, статутом товариства. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю при реалізації належних їм корпоративних прав мають здійснювати дії, які відповідають інтересам товариства, не порушують права інших учасників. Зокрема в разі порушень положень законодавства та статуту товариства з обмеженою відповідальністю загальні збори учасників можуть виключити порушника із числі учасників.

Законодавець встановлює порядок виключення особи з числа учасників товариства з обмеженою відповідальністю та визначає загальні підстави для виключення. Так, відповідно до ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" учасника може бути виключено, якщо він систематично не виконує або неналежним чином виконує обов‘язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. Законодавець не

70

Цивільне та міжнародне приватне право

визначає вичерпний перелік підстав виключення особи із числа учасників, вказуючи що особа може бути виключена в разі якщо вона систематично не виконує або неналежним чином виконує обов‘язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. У цій нормі йдеться про невиконання обов‘язків учасника перед товариством, тобто корпоративних обов‘язків, оскільки невиконання учасником своїх обов‘язків насамперед порушує права та інтереси товариства та його учасників. Тому при виключенні учасника загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю мають довести факт невиконання певним учасником своїх обов‘язків (невнесення додаткових внесків, розголошення конфіденційної інформації тощо). Також, при виключенні певного учасника має бути дотримана вимога ст. 64 Закону «Про господарські товариства» учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Зокрема, при внесенні змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю слід звернути увагу, що відповідні зміни до статуту мають бути підписані всіма учасниками товариства з обмеженою відповідальністю. В разі викладення статуту товариства з обмеженою відповідальністю в новій редакції також необхідно наявність підписів всіх його учасників. На це вказує та ст. 87 Цивільного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 р. (в редакції закону України від 26 листопада 2011 р.). Цілком очевидно, що якщо у встановленому законом порядку прийнято рішення про внесення змін до статуту або прийнято рішення про викладення його в новій редакції для державної реєстрації таких змін потрібно щоб всі учасники товариства з обмеженою підписали відповідальністю підписали схвалений загальними зборами. документ. Статут в новій редакції має бути підписаний його учасником товариства з обмеженою відповідальністю незалежно від того як він голосував на загальних зборах або якщо учасник товариства був відсутній на відповідних загальних зборах. Участь у роботі загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю є правом, а не обов'язком, про що зазначено у п. 2.20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25 лютого 2016 р. № 4. Таким чином, сам факт відсутності на загальних зборах учасників не дозволяє прийняти рішення про виключення особи із числа учасників. Проте якщо в подальшому такий учасник не виконує рішення загальних зборів, він може бути виключений із числа учасників. В даному випадку такий учасник відмовляється підписувати зміни до статуту (статут в новій редакції). При цьому мотиви такого рішення не будуть братися до уваги іншими учасниками товариства з обмеженою відповідальністю. Такі ж наслідки можуть бути, наприклад, у разі проживання в іншій країні або фізичної неможливість вчинити відповідні дії. Проте в даному випадку така особа не дозволяє учасникам товариства належним чином реалізувати належні їм корпоративні права.

Отже, учасник який відмовляється підписувати зміни до установчих документів або нову редакцію статуту може бути виключений із числа учасників товариства з обмеженою відповідальність як такий, що такими діями перешкоджає досягненню цілей товариства. При цьому, доведенню підлягають як конкретні дії учасника, в даному випадку його бездіяльність, що може виражатися у відсутності реагування на звернення товариства та його учасників, відмови підписувати статут в новій редакції або зміни до нього.

71

Цивільне та міжнародне приватне право

За наявності відповідних доказів щодо відмови від підписання змін до установчих документів або невиконання такого обов'язку загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть прийняти рішення про виключення такого учасника. Проте у товариства при цьому виникає обов'язок провести необхідні розрахунки із особою, яка вибула із числа учасників в силу прийняття рішення про його виключення у встановленому законом порядку.

Катерина Панамарчук

Приватний вищий навчальний заклад «Фінансово-правовий коледж», юридичний факультет студентка 2 курсу

Мета оціночних понять в деяких видах сімейних правовідносин

Класифікація сімейних правовідносин завжди відображає не тільки особливості їх структурних елементів, але й по суті надає можливість пояснити мету їх правового регулювання. А відтак, врегулювання сімейних правовідносин в яких застосовуються оціночні поняття не є виключенням, і тому, дані питання потребують детального з‘ясування.

У юридичній науці, питаннями мети права чи то феномену категорій оціночних понять було приділено в достатній мірі належної уваги [Веренкіотова О. В. Оціночні поняття у правових актах: теорія та практика реалізації [Текст]: автореф. дис. . канд. юрид. наук : 12.00.01 / О. В. Веренкіотова. – К., 2013. – 20 с.; Чернега В.М. Оціночні поняття у Сімейному праві України/В.М. Чернега// Форум права. — 2015. — № 4. — С.313–317 [Електронний ресурс]. Проте щодо визначення мети застосування оціночних понять в сімейних правовідносинах, належним чином науковий пошук не здійснювався. А сімейне законодавство чи то судова практика не вирішують питання в комплексі, оскільки зустрічаються уособлено. А тому, вирішення даних питань становить вкрай важливу актуальність для дослідження, що й ставиться нами за мету в цілому.

Так, під цілями правового регулювання (в контексті процесуалістики, власне, його процедури – К.П.), у праві розуміють «…ідеально (розумово) сконструйований результат юридичної діяльності, по досягненню якого, завдяки використанню юридичних засобів, прагнуть суб‘єкти правотворчої та правозастосовної практики… [Шрамкова М. Н. Цели, средства и результаты процессуально-правового регулирования: общетеоретический аспект: автореф. дис. …канд.. юрид. наук. – 12.00.01/ М.Н. Шрамкова ; науч. рук. В. В. Субочев. – Саратов, 2014. – С.8]». При чому цілі завжди класифікуються за певними критеріями, як ото «… цілі в процесуальному праві та цілі в правозастосовній практиці;

..галузеві та інституційні; …цілі окремих нормативних актів…; … об‘єктивні та суб‘єктивні цілі…;… цілі-моделі, цілі-мотиви, цілі-задачі...; ...перспективні та найближчі…[ Шрамкова М. Н. Цели, средства и результаты процессуально-правового регулирования: общетеоретический аспект: автореф. дис. …канд.. юрид. наук. – 12.00.01/ М. Н. Шрамкова ; науч. рук. В. В. Субочев. – Саратов, 2014. – С. 9]», тощо.

Утім, якщо розглядати сімейні правовідносини в структурі яких зустрічаються оціночні поняття, очевидно постає питання про визначення їх мети, за ради виконання покладених на сторони прав та обов‘язків, як і забезпечення реалізації інтересів у таких правовідносинах.

Зприводу цього, насамперед слід дослухатись до позиції М.Мельник та Ю.Мельник

утому, що феномен оціночних понять у сімейному праві притаманний таким

72

Цивільне та міжнародне приватне право

структурним елементам як – суб‘єкту, об‘єкту та змісту (правам та обов‘язкам) [Мельник Ю.О., Мельник М.Б. Онтологія оціночних понять і їх місце в структурі сімейних правовідносин // Право і суспільство. – № 5-2 частина 2 / 2015. – С. 59]. Отже, мета врегулювання сімейних правовідносин, в структурі елементів яких містяться оціночні поняття, може характеризуватися критеріями оцінки того чи іншого поняття, яке є притаманним та ключовим до певного виду правовідносин.

В той же час, сімені правовідносини поділяються на: правовідносини між членами сім‘ї (внутрішні правовідносини), правовідносини, які визначаються сімейними, хоча виникають за межами сім‘ї (зовнішні правовідносини); особисті та майнові; абсолютні та відносні [Сімейне право України: підручник/Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та інш.; за заг.ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – С. 49, 54, 55]; тощо.

Відтак, оціночні поняття (а)в правовідносинах, які виникають між членами сім‘ї – повинні бути націлені на врегулювання сімейних правовідносин в контексті реалізації прав та обов‘язків членами сім‘ї та на благо самої сім‘ї, як особливого осередку суспільства; (б)в правовідносинах, які визначаються сімейними, хоча виникають за межами сім‘ї – мета оціночних понять повинна зводитись для забезпечення врегулювання тих благ, які виходять за межі внутрішніх правовідносин; (в)а, що особистих (немайнових – К.П.) та майнових правовідносин, то насамперед слід враховувати ту особливість, що немайнові правовідносини завжди є первинними, а майнові вторинними, тому і оціночне поняття повинне застосовуватись первинно з огляду на потребу в забезпеченні немайнових інтересів учасників сімейних правовідносин; тощо.

Отже, на підставі вищевикладеного, ми можемо прийти до таких висновків, що оціночні поняття характеризуються і метою здійснення в тих чи інших правовідносинах, а їх структурні елементи (суб‘єкт, об‘єкт та зміст) надають особливість (індивідуальність) самій меті, як правовій категорії. Зрештою, це дає підстави вважати, що оціночні поняття можуть обумовлювати і сутність самих правовідносин за предметом

(об‘єктом) правового регулювання, надаючи можливість визначати межі самих правовідносин.

Науковий керівник – к.ю.н. Мельник Я.Я.

Андрій Перебитюк

Приватний вищий навчальний заклад «Фінансово-правовий коледж», юридичний факультет студент 2 курсу

Проблемні питання меж репродуктивних прав у правовідносинах із неповнолітніми особами

Інститут особистих немайнових прав фізичних осіб займає надважливе значення в ієрархії прав людини, як біологічної істоти. А їх межі, покликані забезпечити вирізнення не тільки одного права з поміж іншого, але й виділити реальну свободу, яка продиктована сутністю самого права, як феномену. Межі репродуктивних прав – не є виключенням, а тому потребують належної уваги.

Проблематика меж цивільного права в правовій доктрині не є новою, оскільки тією чи іншою мірою була предметом наукових досліджень [Стефанчук М.О. Межі

73

Цивільне та міжнародне приватне право

здійснення суб‘єктивних цивільних прав [Текст]: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Стефанчук Микола Олексійович; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2006. – 201 арк.; Правова мета встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб [Текст] / Є. О. Мічурін // Право і безпека : Науковий журнал. – 2010. – №4. – С.218–221; Мічурін Є.О. Обмеження майнових прав фізичних осіб: концептуальні та правові аспекти / Є.О. Мічурін//Міжнародний юридичний вісник: збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2015. – Вип.

1. – С.170–174. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/muvnudp_2015_1_29, тощо].

Проте питання меж репродуктивних прав неповнолітніх осіб, нажаль, в комплексному контексті приділено не було. Це й становить вкрай гостру проблему та ставиться нами за мету у даному дослідженні.

Як справедливо відмічає О.М. Стефанчук «… «межами здійснення права» слід вважати передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав, а до «обмеження здійснення суб‘єктивних цивільних прав» слід віднести поведінку як іншої особи, так і дії відповідних органів, що наділені владними повноваженнями, які направлені на унеможливлення здійснення особами своїх суб‘єктивних прав повною мірою і у такому значенні застосовувати їх у законодавстві. Неоднозначність застосування зазначених термінів є створенням об‘єктивного підґрунтя помилкового правозастосування, тому вона повинна бути усунена шляхом внесення змін до відповідних нормативних актів…. [Стефанчук М.О. Межі здійснення суб‘єктивних цивільних прав [Текст]: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.О.Стефанчук; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2006. – С. 9]». Отже, і поведінка особи і способи набуття права тісно пов‘язані між собою.

Однак, відповідно до регламентації Всесвітньої організації охорони здоров‘я (надалі

– ВООЗ), репродуктивні права – це права чоловіків і жінок приймати вільні і самостійні рішення про своє репродуктивне здоров‘я, у тому числі про народження дітей, час їх народження і проміжки між народженням дітей, а також право на отримання інформації з цих питань [Міжнародна конференція з народонаселення і розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/documents/publications/2004/icpd_rus.pdf] .

Також, як уявляється, поняття «репродуктивне здоров‘я» і «репродуктивні права» нерозривно пов‘язані. Репродуктивне здоров‘я – це можливість зачати, виносити і народити здорову дитину. Основи репродуктивного здоров‘я жінки закладаються ще в ранньому віці, і залежать від генетичних особливостей, наявності патології різних органів і систем організму, дії чинників зовнішнього середовища і тому подібне.

У 2005 р. Монреальська декларація «Сексуальне здоров‘я для тисячоліття» закріпила ключові положення про сексуальні і репродуктивні права усіх попередніх міжнародних документів. Зокрема, до повноліття підлітки не можуть скористатися усіма цими правами повною мірою. Міжнародна федерація планованого батьківства (International Planned Parenthood Federation (IPPF) визначила ті права, якими може користуватися молодь, а саме: (1)право бути самим собою (ухвалення рішення вступати або не одружуватися (після досягнення шлюбного віку), свобода від переслідування за отримання задоволення від сексуальних стосунків); (2)право знати (інформація про сексуальні стосунки, контрацепцію, інфекції, а також про те, що є насильством на сексуальному ґрунті і як йому протистояти); (3)право захищати себе і бути захищеним іншими. (захист від небажаної вагітності, інфекцій, що передаються статевим шляхом,

74

Цивільне та міжнародне приватне право

включаючи Віл-інфекцію, сексуального насильства і примусу до сексуальних стосунків);

(4)право на доступ до послуг охорони здоров‘я (доступні і високоякісні медичні послуги, які гарантують конфіденційність і повагу); (5)право бути залученим в програми для молоді (участь в заходах, пов‘язаних з репродуктивними правами молоді, у формуванні політики відносно сексуальної освіти) [Международная федерация планируемого родительства (МФПС) (2009). Сексуальные права. Декларация МФПС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ippf.org/sites/default/files/ippf_sexual_rights_ declaration_pocket_guide.pdf]. Вважаємо, що в даному аспекті питання стосуються не тільки меж але й обмеження репродуктивних прав фізичних осіб, які є неповнолітніми.

Таким чином, на підставі викладеного, можемо прийти до висновків у тому, що межі репродуктивних прав, як категорії особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують фізіологічне її буття, тісно пов‘язане не тільки із здатністю їх реалізувати в силу досягнення статевої зрілості, але й полягають у (а)безпечності цього прав для здоров‘я носія цього блага та забезпечення блага інших осіб; (б)досягнення відповідного віку, який би надавав можливість задовільнити моральний, соціальний та духовний розвиток неповнолітньої особи; тощо; та, зрештою (в)межі на втручання у розпорядження репродуктивними правами щодо стерилізації, абортів, тощо.

Науковий керівник – к.ю.н. Мельник Я.Я.

Софія Придатко

Київський національний університет імені Тарас Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу

Правове регулювання інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, телета відеозйомок публічного характеру

Нині суспільство живе у час, коли використання різноманітних технічних засобів для проведення фото-, кіно-, телета відеозйомок набуває дедалі більшого поширення. Такою діяльністю займаються як особи, для яких це є невід'ємним елементом їх професійної роботи, так і пересічні громадяни. Тому питання правового регулювання проведення таких зйомок у публічних місцях видається особливо актуальним в аспекті захисту інтересів тієї особи, що здійснює зйомку, а також тієї особи, яку знімають. Метою даної роботи є пошук шляхів збалансування цих інтересів на основі цивільних нормативно-правових актів та іншого законодавства. Новизна роботи полягає не лише в теоретичному обґрунтуванні відповідних норм закону, але й в окресленні широко поширених практичних проблем, що стосуються зйомки у публічних місцях.

Нормативно-правовою базою даного питання є ст. 32 Конституції України, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" тощо. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати особисті немайнові права фізичної особи, то фундаментальним положенням врегулювання даної проблеми є ч. 1 ст. 307 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка зазначає, що "Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, телечи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, телечи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру".

По-перше, в контексті даної статті варто звернути увагу на те, що тут йдеться лише про зйомку на плівку, а про цифрові носії нічого не сказано. Суди тлумачать цю норму

75

Цивільне та міжнародне приватне право

згідно з тим змістом, який намагався вкласти законодавець, а саме: захистити права особи, тому спосіб зйомки не має значення. Але на нашу думку, до ч. 1 ст. 307 ЦК України з метою її уточнення слід внести відповідну поправку з метою узагальненого трактування способу зйомки.

По-друге, необхідно з'ясувати, в яких конкретно випадках зйомки набувають публічного характеру та коли презумпція про згоду особи на такі зйомки є законною. Зйомки визнаються публічними за наявності двох основних умов: публічність заходу або місця, де вони проводяться, і відкритість зйомок.

Публічними місцями є ті, в яких можлива присутність осіб, що не є членами сім'ї або близькими знайомими, а також ті місця, в яких особа не сподівається усамітнитись. До таких місць можна віднести вулиці, площі, інші людні місця, кімнати для переговорів, конференцій, робочі кабінети тощо.

Вважаємо, що в контексті ч. 1 ст. 307 ЦК України до визначеної законодавцем можливості проводити зйомки особи без її згоди можна віднести і здійснення такої діяльності у громадських місцях.

Як правило, фотографування чи знімання на відеокамеру є законним, за винятком деяких випадків:

-навіть відкрито не можна знімати в місцях, які визнані місцями особистого користування (наприклад, туалети, ванні кімнати тощо);

-не можна знімати без дозволу в будівлях суду;

-не можна знімати на фоточи відеокамеру, якщо це заважає працювати поліції, пожежникам або медичним працівникам;

-не можна знімати в громадських місцях, які є приватною власністю, якщо наявне попередження про заборону зйомок.

Необхідно також зауважити, що при зніманні на вулиці (публічне місце) згоду особи на зйомку все-таки потрібно отримати, однак закон не конкретизує форму такої згоди. Тому згода може бути виражена усно, письмово чи конклюдентними діями, тобто мовчазною згодою (наприклад, "посміхаючись на камеру").

Іншою умовою законності зйомок у публічних місцях є відкритість. Це означає, що людина, яку знімають, повинна бачити оператора та його обладнання. Іншим варіантом є розміщення камер відеоспостереження так, щоб їх було видно "неозброєним оком". Судова практика для визначення відкритої чи прихованої зйомки використовує цивільноправовий принцип добросовісності та розумності, зазначений у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Аналізуючи проблему легітимності зйомки особи у громадських місцях чи на заходах публічного характеру, доцільним буде звернення до прикладів із реального суспільного життя та практичного втілення даних нормативних положень.

По-перше, вартий уваги процес відеозйомки пленарних засідань у сесійних залах Верховної Ради України. Ситуації, коли журналісти фіксують особисті переписки народних депутатів, викликають значні дискусії з приводу того, чи є це порушенням їх права на особисте життя та його таємницю (ст.301 ЦК України), права на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України) тощо. Проаналізувавши висловлення громадськості

зцього приводу, інших народних депутатів, юристів, робимо висновок про суттєві розбіжності у поглядах людей щодо наявності втручання в особисте життя. Однак, керуючись нормами цивільного законодавства, варто констатувати, що такі дії журналіста цілком правомірні, адже були здійснені відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦК України у публічному місці та відкрито, а також акредитованою особою.

76

Цивільне та міжнародне приватне право

Існує також питання щодо зйомок, наприклад, у супермаркеті. У випадку, коли в магазині видно камери і написано повідомлення про те, що ведеться відеоспостереження, то це безумовне свідчення перебування в публічному місці, адже у відвідувачів згоду на зйомку не беруть. Тобто якщо відеозйомку дозволено власнику, то її дозволено як журналістам, так і іншим особам.

Іншим широко розповсюдженим проблемним питанням практики є правомірність використання камер відеоспостереження на робочих місцях фізичних осіб (офіси, кабінети, конференц-зали тощо). Такі місця вважаються публічними, але умова відкритості такої зйомки має бути врегульована згідно зі ст. 29 Кодексу законів про працю України, яка зобов'язує роботодавця проінформувати працівника під розписку про умови праці. Іншими словами, згода працівника на зйомку має бути виражена письмово.

Отже, нормами цивільного права дозволяється проведення фото-, кіно-, телечи відеозйомок фізичної особи без її згоди. Захищаючи особисті немайнові права цієї особи, законодавець визначив дві обов'язкові умови для такої діяльності: публічність (публічне місце чи захід) і відкритість процесу зйомки. Наявність згоди на зйомку в таких випадках презюмується. Таким чином, суди обґрунтовано відмовляють у захисті прав фізичних осіб при дотриманні зазначених умов.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Цюра В.В.

Владислав Радченко

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 3 курсу

Особливості цивільно-правової охорони творів архітектури

Однією з найважливіших сфер діяльності людини є архітектурна діяльність під час якої створюються об‘єкти, які становлять важливе значення для людської культури та використовуються для задоволення утилітарних потреб. Оскільки такі об‘єкти є результатом творчої діяльності людини, вони охороняються і захищаються авторським правом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає твір архітектури як твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо) (п. 38 ч. 1 ст. 1 Закону). Проте дане визначення дещо односторонньо відображає сутність творів архітектури без встановлення змісту ознак, які характеризують ці твори, що обумовлює потребу їх дослідження.

Обов‘язковою передумовою правильного визначення поняття твору архітектури як об‘єкта авторського права є розуміння його співвідношення з поняттям об‘єкта архітектури. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» об‘єкти архітектурної діяльності (об‘єкти архітектури) - це будинки і споруди житловоцивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об‘єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів. При проведенні порівняльного аналізу дефініцій твору архітектури та об‘єкта архітектури, наведених у законодавстві, можна дійти висновку, що об‘єкт архітектури - це лише одна із можливих

77

Цивільне та міжнародне приватне право

матеріальних форм втілення творів архітектури. Однак, не всі об‘єкти архітектури визнаються творами, в зв‘язку з існуванням на практиці будівель та споруд, які створені внаслідок прагматичної діяльності, позбавленої авторського, кваліфікуючого підходу, та які є технологічним результатом вирішення утилітарних потреб. Твір архітектури - це завжди результат творчої діяльності особи.

Таким чином, творчий характер діяльності зі створення твору архітектури – це перша обов‘язкова ознака вказаного твору. Новизна, майстерність або естетичні властивості не є кваліфікуючими критеріями творчих архітектурних робіт, які охороняються авторським правом. Необхідний критерій творчості вимагає тільки, щоб твір був зобов‘язаний своїм існуванням зусиллям автора.

Характерною особливістю творчої діяльності зі створення творів архітектури є обов‘язкове поєднання у творчому процесі: з одного боку, визначених утилітарних потреб людей, тобто забезпечення функціональності будівлі, відповідно до цілей її створення, надійність споруди, відповідність вимогам санітарно-побутових умов, протипожежної безпеки, охорони праці та охорони навколишнього середовища, а з другого - розкриття в архітектурних формах задумів та почуттів автора, необхідності якнайточнішого відображення його авторського задуму щодо просторового образу витвору, наповнення цього задуму конкретними елементами та досягнення бажаних пропорцій у їх співвідношенні, що й утворює саме ті особливі риси, які відрізняють цей твір від багатьох інших, подібних йому.

Другою ознакою творів архітектури є об‘єктивна форма їх втілення. Розкриття характерних особливостей саме цієї ознаки дозволить визначити місце творів архітектури в системі об‘єктів авторсько-правової охорони.

Дискусія щодо визначення форм втілення творів архітектури в матеріальному вираженні серед дослідників цього напрямку триває досить давно. Якщо теорія авторського права намагається вирішити спір відносно змісту ознаки об‘єктивної форми втілення твору, то дослідники авторського права в архітектурі не можуть дійти згоди у визначенні об‘єктивних форм втілення, притаманних творам архітектури.

В юридичній літературі щодо питання про можливість визнання за архітектурною спорудою ознак об‘єкта авторського права висловлювалися різні точки зору. Деякі цивілісти, не визнавали споруди об‘єктами авторського права. Наприклад, Б. С. Антімонов та К. А. Флейшиц, В. І. Серебровський зазначали, що навряд чи є підстави ставити під питання існування авторського права на будівлю чи споруду збудовану по певному проекту, плану тощо. Створення будівлі або споруди по певним планам, чернеткам, малюнкам є використання авторського права на ці плани, чернетки, або малюнки. Іншу позицію займали М. А. Райгородський, С. М. Ландкоф, Д. Б. Якуб, М.М. Кахадзе та інші, які визначали, що об‘єктами авторського права є як архітектурні проекти - плани, креслення і т. д., так і споруди, створені на основі цих проектів.

На міжнародному рівні у меморандумі ЮНЕСКО - ВОІВ з питань захисту робіт в галузі архітектури від 28.07.1986 р. зазначено, що творами в галузі архітектури визнаються споруди чи конструкції за умови наявності в них оригінальних елементів форми, дизайну або орнаменту та незалежно від їх призначення. При цьому творами архітектури є також будь-яке зображення або тривимірна модель, на основі якої може бути споруджено об‘єкт архітектури. [Тимофієнко Л. Правова охорона творів архітектури та містобудування // Інтелектуальний капітал. – 2005. – № 2. – С. 53].

Таким чином, в результаті проведеного дослідження можна зазначити, що твори архітектури як об‘єкти авторського права характеризуються двома ознаками: творчим

78

Цивільне та міжнародне приватне право

характером діяльності щодо їх створення та вираженням їх в об‘єктивній формі. Критерій творчості у творі архітектури можна визначити як авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду об‘єкта архітектури. Твір архітектури може бути виражений у формі креслення архітектурної частини проекту, зафіксованої у матеріальній або електронній формі, макеті або електронній моделі об‘єкта архітектури.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Рябоконь Є.О.

Іван Сегеда

Київський університет права Національної академії наук України аспірант 1 року навчання

Загальні особливості договорів про спільну діяльність в Марокко

Розвиток зовнішньоекономічних відносин є невід'ємною складовою у забезпеченні сталого державного будівництва будь-якої країни. У зв'язку з останньою тенденцією до стрімкого перепрофілювання торгівельних та інвестиційних відносин України особливо актуальним є пошук нових ринків.

Незважаючи на те, що держави арабського світу вважалися традиційним ринком для країн СРСР (згодом - СНД), сучасні умови вимагають нових підходів та стратегій в умовах жорсткої конкуренції та технологічного прогресу. Аналіз укладення та функціонування договорів про спільну діяльність в Марокко буде актуальним для українських господарських товариств, які зацікавлені у наданні послуг та реалізації інфраструктурних проектів у цій країні.

Договір про спільну діяльність має тривалу історію та застосування у різних правових системах світу. В Марокко поняття договору про спільну діяльність має певну специфіку та дещо відмінну від української сферу застосування, проте такі договори можуть бути успішно використані українськими підприємствами.

В законодавстві України договори про спільну діяльність регулюються ст. 1130-1143 Цивільного кодексу. У нашій державі форма простого товариства (ПТ) застосовується при створенні науково-виробничих комплексів, наукових установ і навчальних закладів на базі майна виробничих підприємств, при здійсненні постачальницько-збутової та будівельної діяльності.

Марокканське законодавство у галузі регулювання діяльності юридичних осіб базується на французькому цивільному праві, з певними запозиченнями з німецької, османської та ісламської правових систем. Договір про спільну діяльність (joint venture) в Марокко регулюється Законом № 5-96 про повне товариство, просте командитне товариство, командитне акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і просте товариство, який набув чинності 1 травня 1997р. Крім того, створення простого товариства не має суперечити статтям 982, 985, 986, 988 і 1003 Кодексу зобов'язань та контрактів Марокко від 1913р. (зі внесеними змінами)

[Commercial laws of Morocco. An assessment by the EBRD [Електронний ресурс] // The European Bank for Reconstruction and Development. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ebrd.com/documents/strategy-and-policy-coordination/read-ebrds-morocco- country-law-assessment.pdf].

У ст. 88 глави 5 Закону № 5-96 зазначається: «Просте товариство існує лише у відносинах між його учасниками і не спрямоване на оприлюднення свого існування

79