- •Історія як наука.Особливості історичного пізнання.
- •Методи та принципи історичного пізнання.Поняття інтерпретації.
- •Поняття історичного джерела. Основні джерела з історії України.
- •Поняття історіографії. Основні етапи розвитку історіографії історії України.
- •Первісне суспільство. Спосіб життя, форми соціальної ті господарської організації первісних людей.
- •Трипільська культура.
- •Перші цивілізаційні утворення на території України. Кіммерійці, скіфи, сармати.
- •«Велике переселення народів» та його наслідки.
- •Походження та розселення слов’ян
- •Утворення держави східних слов’ян Київська Русь.
- •Соціально-економічниий та політичний устрій, соціальна структура Київської Русі.
- •Хрещення Русі та його історичне значення.
- •14. Роздробленість на Русі хі-хііі ст.
- •Га́лицько-Воли́нське князі́вство
- •Монголо-татарське нашестя та його наслідки. Золота Орда.
- •Встановлення влади литовських князів над землями Київської Русі.
- •Кре́вська у́нія 1385р. Та її наслідки.
- •Лю́блінська у́нія 1569 р., її основні положення та наслідки для України.
- •20. Політичний устрій українських земель у складі Речі Посполитої.
- •Політичний устрій та господарське життя українських земель у 16 – першій половині 17 ст.
- •Релігійно-культурне життя у 14 – першій половині 17 ст.
- •Діяльність п. Могили
- •Виникнення козацтва та його роль в українській історії. Запорізька Січ.
- •Діяльність гетьмана п. Конашевича – Сагайдачного.
- •26. Хотинська війна 1620—1621 років
- •27. Козацько-селянські повстання кінця 16 - поч. 17 ст.
- •28. Визвольна війна під проводом Хмельницького.
- •29. Переяславська рада її наслідки та оцінки в історіографії
- •30. Місце і роль Кримського ханства в історії України.
- •31. «Руїна», її причини та наслідки.
- •Причини Руїни
- •32. Гетьманство і.Виговського. Гадяцький трактат
- •Гадяцька угода з Річчю Посполитою та війна з Московією
- •33.Гетьманство і. Мазепи
- •34. Скасування Катериною іі козацького устрою і ліквідацію і ліквідація Гетьмашщини. Зруйнування Запорозьцої Січі.
- •35. Політичне та соціально – економічне положення Правобережної України та західноукраїнських земель у другій половині 17 – 18 ст. Три поділи Речі Посполитої.
- •36. Соціально – економічний та політичний розвиток українських земель у складі Російської імперії в першій половині 19 ст.
- •37. Політики австрійського уряду щодо українців. Революційні події 1848-1849 рр. На західноукраїнських землях.
- •38. Реформи 60-70-рр. В Російській імперії, їх вплив на соціально – економічний розвиток та політичне становище в Україні.
- •39. Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в другій половині 19 ст.
- •40. Суспільно – політичне життя України у складі Російської імпері в другій половині 19 ст.
- •41.Виникнення та діяльність загальноросійських і українських політичних партій в кінці 19 – на початку 20 ст.
- •Національний рух
- •42. Революція 1905 – 1908 рр. В Росії та Україні.
- •43. Реформи п. А. Столипіна
- •44. Перша світова війна. Українські землі в роки першої світової війни.
- •45. Українська держава п. Скоропадського.
- •46. Діяльність директорії унр.
- •47. Діяльність уцр (1917 – 1918 рр.)
- •48. Західноукраїнська Народна Республіка. Українсько – польська війна 1918 - 1919 рр.
- •49. Селянський повстанський рух в Україні у 1918 – 1921 рр.
- •50. Денікінський режим на території України
- •51. Становлення радянської влади в Україні (1917-1920 рр.). Політика «воєнного комунізму».
- •52. Нова́ економі́чна політика 1920-х років. Процеси «українізації».
- •53. Колективізація кінця 1920 – х – початку 1930 рр. В урср.
- •54. Індустріалізація кінця 1920-х – 1930-х років в урср.
- •55. Україна в роки другої світової та Великої вітчизняної війни. Німецько-фашистський окупаційний режим на території України.
- •3. Збройна боротьба формувань оун—упа -в 1941—1944 pp.
- •56) Післявоєнна відбудова і розвиток урср в 1945-середені 50-х років.
- •57. Лібералізація політичного режиму після смерті Сталіна. Діяльність Хрущова.
- •58. Соціально – економічне становище урср в 1970-і – першій половині 1980 рр.
- •59. Політичний розвиток України в умовах незалежності.
- •60. Соціально – економічний розвиток незалежної України.
-
Встановлення влади литовських князів над землями Київської Русі.
Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345-1377 рр.) Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9/]0 території.Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху. Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви. Литовські князі, щоб забезпечити управління величезними завойованими територіями, майже не втручалися у життя українських земель. "Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо " - таким був принцип їх правління.
Іноземне поневолення західноукраїнських земель перервало процес формування незалежної державності українського народу. Економічно слабкі, роз’єднані, політично занепадаючі руські князівства Подніпров’я і Поділля перебрати на себе роль збирання та визволення українських земель з-під монгольського іга не могли. Зате мету підпорядкувати собі “всю Русь” поставив володар сусідної Литовської держави великий князь Ольгерд (1345-1377).
Литовські племена здавна були північно-західними сусідами східних слов’ян. В “Повісті минулих літ” вони згадуються як такі, що не мали власної політичної організації і платили данину Києву. “Литва з болота на світ не показувалася”, - вказував в середині ХІІІ ст. автор “Слова про загибель руської землі”. Однак саме тоді в Поніманні склалась раньофеодальна держава – Литовське князівство.
Вже за Міндовга (1230-1263) Литва включила в себе Чорну Русь, головне місто якої Новгород-Литовський (нинішній білоруський Новогрудок) на певний час став столицею держави. Зростаючи й далі за рахунок західних руських земель, Литва переймала їх більш високу культуру і досвід політичної організації. Це обумовило зближення литовської і руської знаті, “ослов’янення”, “обрусіння” литовських князів, які одружувалися з руськими княжнами й бояринями, переходили у православну віру, переймали місцеву мову, побут та звичаї. Тому далекосяжні плани великого литовського князя Ольгерда зустріли скоріше співчуття, ніж протидію українського населення, що сподівалося таким чином звільнитися від більш обтяжливої залежності від монголо-татар.
В кінці 1350-х рр. Ольгерд зайняв Брянськ і просунувся на сіверські землі. У 1362 р. добровільно визнав владу Литви київський князь. Поповнені киянами литовські війська того ж року зайняли Переяславщину, на Правобережжі розбили невеликі орди подільських татар, які підтримували Польщу в її протистоянні з Литвою, і зайняли Поділля.
Литовським успіхам в Україні сприяли феодальні усобиці в Золотій Орді (там в 1359-1361 рр. змінилося сім ханів). Однак монгольська держава не настільки ослабла, щоб так легко змиритися з втратою українських земель. Швидше за все, відношення між Ордою і Литвою в цей час грунтувалися на договірній і взаємовигідній основі: монголи погодилися на поширення політичного контролю Литви на всю Південно-Західну Русь за умови збереження данинної залежності цієї території від Орди. Не дарма один з руських літописців, відзначивши, що Ольгерд “багато земель і країв завоював, і гради, і княжіння узяв собі… і збільшилось княжіння його більше всіх”, підкреслював, що литовський володар “не стільки силою, скільки мудрістю воював”.
Приєднавши більшість сучасних українських, білоруських і частину російських земель, Литва стала великою феодальною державою, яку самі литовці називали Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське. Руські землі становили 9/10 загальної площі князівства і мали великий вплив на суспільно-політичне й культурне життя Литви. Руська мова тут стала мовою державною; чимало норм “Руської правди”, місцеві назви суспільних станів, урядових посад були сприйняті литовцями. Був відновлений адміністративно-територіальний устрій, характерний для Київської Русі. Територія була поділена на удільні князівства, які являли собою автономні державні утворення.
Місцева руська знать мала майже ті самі права і привілеї, що й литовська: князі і бояри брали участь у великокняжій раді; деякі з них обіймали найвищі посади в адміністрації та війську, охоронялися майнові права феодалів. Протягом перших десятиліть литовського володарювання привілейоване становище мала православна церква.
Однак на відміну від Київської Русі державна влада концентрувалася в руках великого литовського князя, який одноособово розпоряджався військовими силами і матеріальними засобами країни. Місцеві князі були лише дорадниками і виконавцями його волі, бо земельні володіння мав тільки той, хто служив великому князю. Українські удільні князівства користувалися самоуправлінням, але поширювалося воно лише на господарські відносини, суд, релігію і в жодному разі не на державну адміністрацію. Нарешті, у відновлених українських уділах – Київському, Переяславському, Чернігівському, Новгород-Сіверському та ін. князівську владу отримали не нащадки Рюриковичів, а сини і племінники литовського князя – Ольгердовичі.
Таким чином, хоча центральна влада постійно підкреслювала, що литовці “старовини не рушать і новини не вводять”, насправді відбулися суттєві зміни. Литовська держава не була державою українською. Значний на перших порах політичний вплив українських князів і бояр був обумовлений не організацією державних структур, а лише зближенням литовської і української знаті. Удільні Ольгердовичі використовували прагнення місцевих феодалів до автономії для протистояння централізаторській політиці Вільна. Зміцнення влади великого князя чи зовнішньополітична переорієнтація Литви за таких умов становили пряму загрозу державницькому становищу українських уділів.