55. Україна в роки другої світової та Великої вітчизняної війни. Німецько-фашистський окупаційний режим на території України.

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо. Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців). Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія Української РСР була остаточно окупована.

1. Встановлення фашистського окупаційного режиму

Територію СРСР Гітлер називав «великим пирогом», для освоєння якого необхідно, по-перше, оволодіти ним, по-друге, управляти, по-третє, експлуатувати.

Окупаційний режим на території України мав встановлюватися згудно з планом «Ост», який передбачав:

Зробити Україну колонією та сировинною базою

Онімечення населення

забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини, сприяти колонізації значної частини окупованих земель

Депортація до Сибіру

Геноцид

Заселення Німцями

таким чином вивільнення земель від Укр населення. Створення «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси

Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.

а) Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об'єднали в губернаторство «Транснистрія». і також уключили до складу Румунії;

б) західні землі – Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало польської землі з центром у м. Кракові;

в) Чернігівська. Сумська, Харківська області і Донбас як прифронтові зони підкорялися німецькому військовому командуванню;

г) інші українські землі входять до складу рейхкомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне. Він поділявся на шістьох округів. Рейхкомісаром України був призначений Эрих Кох;

д) Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.

Рейхскомісаріат «Україна» очолив Еріх Кох. Для управління було створено величезний адміністративний апарат. Центром рейхскомісаріату стало м. Рівне.

В цих районах був встановлений «Новий порядок», який включав у себе знищення людей, експлуатацію людей та використання матеріальних ресурсів, пограбування. Були створені так звані «Фабрики смерті» діяли в Києві, Львові, Дніпропетровську, Кіровограді та інших містах. Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн. осіб (за іншими даними на 14,5 млн.).

2. Радянський партизанський рух на окупованій території України

У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Другий — «стабілізації» — тягнеться до середини 1943 р.. Третій — «активних наступальних дій» — триває до цілковитого розгрому фашистів. Слабкість радянського партизанського руху в початковий період війни була зумовлена кількома причинами. Серйозною перешкодою розгортанню партизанського руху була хронічна відсутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифрувальників. Нове покоління партизанських лідерів значною мірою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навесні 1942 р. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби в німецькому тилу. Наприкінці 1942 р. німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 p.