34. Скасування Катериною іі козацького устрою і ліквідацію і ліквідація Гетьмашщини. Зруйнування Запорозьцої Січі.

З приходом до влади Катерини II у 1762р. наступ на автономні права Гетьманщини посилився.

Одним із перших заходів царизму у напрямі уніфікації адміністративного та військового устрою всіх територій стало перетворення у 1763-1764рр. п'яти слобожанських козацьких полків-Сумського, Охтирського, Харківського, Острозького та Ізюмського-на регулярні гусарські полки. Одночасно скасовуються всі колишні козацькі привілеї, а козаки стають звичайними "військовими обивателями". Після завершення адміністративно-територіальних реформ на Слобожанщині настала черга Лівобережної України. Полково-сотенний устрій тут був скасований у 1781р., а вся територія колишніх десяти полків була поділена на три намісництва: Чернігівське, Новгород-Сіверське та Київське. Пізніше намісництва називали губерніями, які поділялися на повіти. За розпорядженням царських військових властей усі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, пушкарню засипали. Частина старшини (а вища січова – вся) була репресована. Кошового отамана Петра Калнишевського заслано до Соловецького, військового суддю П. Головатого – до Тобольського, а військового писаря І. Глобу – до Туруханського монастирів, звідки вони вже не повернулися. Це був кінець не тільки останньої столиці Запорожжя – Підпільненської січі. Була взагалі скасована Запорозька Січ – козацька республіка, про що й сповістила у своєму маніфесті Катерина ІІ. Російська імперія остаточно знищила українську державність.Отже, одна з ознак державності періоду Гетьманщини-її полково-сотенний устрій-перестав існувати на всіх українських землях." Незабаром ліквідовується ще одна ознака державності-збройні сили. У 1783р. замість козацьких і компанійських полків Гетьманщини були сформовані 10 регулярних кавалерійських карабінерних полків. Таким чином, уся територія Гетьманщини була зведена до статусу звичайної окраїни Російської держави.

35. Політичне та соціально – економічне положення Правобережної України та західноукраїнських земель у другій половині 17 – 18 ст. Три поділи Речі Посполитої.

Правобережна Україна (Волинь, Київщина,Поділля), Сх.. Галичина в цей період входили до складу Польщі. Закарпаття – до Трансільванії, що перебувало під протекторатом Туреччини. Але з 1687 ця територія відійшла до Австрії в результаті австрійсько-турецької війни. Правобережна Україна продовжувала бути об’єктом зазіхань з боку Туреччини, Польщі,Росії. Піввікова боротьба за цей край закінчилась на користь Польщі. у політичній системі Речі Посполитої правобережним і зх-укр. землям відводилася роль колоній. Торивав процес колонізації укр.. населення. Польська мова у 18 ст стала офіційною навіть на Київщині та Волині, її широко використовувало духовенство, нею писали книги й викладали у школі. Посилювались і процеси покатоличення. До 1765 на Київшині та Поділлі залишилось усього 20 православних парафій. земельна власність, як і раніше н6адавалвсь польським магнатам. А шляхта не мала права, аж до ІІІ покоління, обіймати державні посади й обиратися депутатами до сейму. На території Правобережної України протягом 18 ст залишалися 3 види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента і продуктовий податок; у другому – поряд із грошовою використовувалася відбіркова рента (панщина); у третьому – переважала панщина. Упровадження слобод було вимушеним кроком польської шляхти, певним наслідком нац.-визвольної боротьби. Селяни, які поселялися на панській землі, до 6 років звільнялися від усяких повинностей, що давало можливість залучати додаткову робочу силу й впроваджувати зруйновану економіку краю. У Закарпатті на початку 18 ст. відбувався перерозподіл земельної власності. Маєтки супротивникам австрійської влади конфіскували й передавали німецьким феодалам.. Це призвело до опору з боку угорських феодалів. Компромісу досягли в 1711, коли угорських феодалів зрівняли в правах з австрійськими дворянами.

Застарілі феодальні відносини не давали можливості швидко розвиватися містам . Залежність від магнатів, наявність значної кількості міщан, які займалися с/г , заважали стати містам дійсними торгово-ремісничими. На той час міщани втратили всі ознаки економічної незалежності і єдиним привілеєм для них залишилося право на ярмаркову торгівю.

Основною масою залежного населення залишалися селяни. Разом зневеликою кількістю особисто вілиних селян --- кметів, які несли феодальну повинність на користь держави, існувала більша група кріпаків, які мали різних власників (державу, монастир, магната). До них належали тяглові селяни. Такі категорії кріпаків, як підсадки, городники мали лише присадибні ділянки. Підсусідки, коморники, захребетники не мали свого господарства, жили в чужих дворах, наймитували в заможних селян та міщан. У цілому становище укр. населення в цей час на правобережних та зх-укр. землях було гіршим, ніж на лівобережних.

Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Три територіальних розділи польської держави були проведені в 1772, 1793 і 1795 роках сусідніми з Річчю Посполитою державами: Росією, Австрією й Пруссією.

І поділ — у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія —-Галичину, Пруссія — споконвічні польські землі. У 1774 р. Австрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. — Закарпаття. Таким чином,

наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.

ІІ поділ — 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруськіземлі, Пруссія — польські землі.

ІІІ поділ — 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія,більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссія привласнилазахіднолитовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати.

Розділи Речі Посполитої між Пруссією, Австрією й Росією, яке сталося вXVІІ столітті, належать до "вічно живих" тем європейської історії.