6. Міграційний чинник соціального розшарування міста

У попередніх підрозділах ми згадували про міграційну політику як причину зміни становища некваліфікованих робітників, проте роль міграції у формуванні обличчя міста набагато ширша.

Міграція визначається як переміщення людей через межі певних територіальних утворень назавжди чи на тривалий час. Спеціалісти виділяють внутрішню та зовнішню міграцію. Остання охоплює міждержавні переміщення людей і пов'язана з такими актуальними проблемами сучасного українського суспільства як «відплив мізків» та нелегальна трудова міграція, тому і перебуває у полі постійної уваги урядовців та науковців. Перша ж - це рух громадян в межах країни, цей тип міграції хоча й може бути зафіксований формами поточного статистичного обліку, проте теж має так звану «невидиму» частину переїздів, як правило, із сіл та містечок у напрямку великих міст. І нарешті, численні переміщення в межах міста взагалі не визначаються як тип міграції, проте також породжують зміни у структурі розселення міста, які можуть бути пов'язані із розглянутою нами вище сегрегацією.

Внутрішня міграція поділяється за типом поселень, з яких та в які здійснюються переїзди: «місто-місто», «село-місто», «місто-село». Протягом ХХ ст. на теренах України домінувала міграція із села в місто, що було зумовлено перш за все форсованою індустріалізацією, післявоєнною відбудовою міст, а також зосередженням у містах основних освітніх та економічних ресурсів. Згодом до цього потоку додаються міжміські переселення «містечко - велике місто». Незначне зниження темпів цієї «доцентрової» міграції спостерігалося на початку 90-х років минулого століття, коли криза перехідного періоду (безробіття, дефіцит, дезадаптованість до ринкових умов) спричинили зменшення потоків селян до міста, і появу городян, як правило, у першому-другому поколінні, котрі перебиралися з міст у села. Навіть столиця у ці роки мала негативне сальдо внутрішньої міграції.

За останнє десятиліття внутрішні міграційні процеси стабілізувалися і тепер щорічно в нашій державі близько 1,5 % громадян змінює місце проживання. Але до сьогодні чисельність великих міст зростає за рахунок міграцій із сіл та малих і середніх міст: лише Київ з початку ХХІ ст. приріс більш ніж на 150 тис. мешканців. А рахуючи від кінця ХІХ ст., збільшився у 10 разів, при цьому склад киян неодноразово суттєво змінювався.

Наслідком внутрішньої міграції стає зменшення частки корінних городян, які транслюють міську культуру та вважаються основою громади даного міста. Демографи за ступенем укоріненості виділяють новоселів, старожилів та уродженців даної місцевості ¹⁰⁴.

Хоча сам цей процес ще нічого не говорить про зміни якісного складу мешканців, їх соціальних характеристик, проте у масовій свідомості часто складається упереджене ставлення до новоприбулих. Характерними рисами мігрантів першого покоління із сіл та містечок була відкритіша манера поведінки та спілкування, інші елементи ру-ральної ¹⁰⁵ культури і менший внутрішній контроль, а в русифікованих містах таким маркером була ще й українська мова.

¹⁰⁴ Народонаселение : энциклопедический словарь / [ред. Г. Меликьян, Д. Шелестов, Э. Бурнашев, Н. Власова и др.]. - М. : Большая Российская энциклопедия, 1994. - С. 9, 230, 275, 483.

¹⁰⁵ Руральний - той, що стосується сільської місцевості, термін вживається як парний як до міського, так і урбанізованого.

¹⁰⁶ Звідси й вульгаризований варіант цього терміну «ліміта».

Приїжджі до міста на роботу мали суттєво гірші умови проживання (гуртожиток, у кращому випадку відомче житло), що майже унеможливлювало зміну місця роботи, як правило, нижчий рівень освіти і відсутність соціальних зв'язків у новому оточенні. І якщо за існування інституту прописки кількість прибулих в місто лімітувалася ¹⁰⁶ для

кожного підприємства, то нині власне правові підстави нерівності за осілістю поступилися місцем соціальним. До новоприбулих городян місцеве населення, трапляється, ставиться вороже, їх звинувачують у загостренні проблем на ринку житла та праці ¹⁰⁷.

Певно, що виходячи зі специфіки розселення радянських міст, частка мігрантів була більшою у новозбудованих периферійних районах (так званих «спальниках»), вони переважали і у відомчих гуртожитках, будинках із квартирами готельного типу. Репродуктивна орієнтація на багатодітність, засвоєна із руральної культури, ще більше ущільнювала їх і так незадовільні житлові умови. У такому випадку створюються соціально неблагополучні квартали, які за своїми характеристиками нагадують «перехідні зони», описані представниками Чиказької школи (В. Вайт, Р. Парк, Е. Бьорджесс).

Неоднозначним є ставлення місцевого населення і до росту потоку іноземців із країн третього світу на терени України. За часів існування залізної завіси і радянської пропаганди інтернаціональної дружби та солідарності трудящих нечасті приїзди іноземців у складі різноманітних делегацій та місій викликали шанобливе ставлення і ледь не побожний трепет. Проте сьогодні українські міста стають тимчасовим пристанком по дорозі до омріяної Західної Європи для значно бідніших вихідців з країн Азії та Африки, чиїми відмінними рисами стають не національність, а значно очевидніша расова приналежність, інакшість віддаленої культури, носіями якої вони є. І хоча дослідження Б. Рубла «Капітал розмаїтості» (2007 р.) свідчить, що українці відносно терпимі та гостинні до іммігрантів, проте фіксований моніторингом Інституту соціології НАН України рівень толерантності за семибальною шкалою Богардуса невпинно зменшується з 4,4 у 1992 до 5,3 у 2004.

У даному разі скупчення мігрантів у районах з дешевшою орендною платою за житло і близькістю до ринків чи інших місць їхнього працевлаштування зумовлює утворення так званих «внутрішніх міст», оскільки до соціально-економічної додається етнокультурна дискримінація, депривація та ізольованість. Сукупність цих умов стає підґрунтям для формування гетто.

Розглянутий нами процес міграції з інших країн в Україну належить до зовнішньої міграції, а саме до імміграції (в'їзду до країни), у зворотному випадку маємо справу з еміграцією (виїзд громадян країни за кордон).

Вербально це виражається в агресивних висловах типу «понаїхали тут».

143

Тож коротко зупинимося на впливі еміграції на зміну соціальної структури населення міста. Остання може класифікуватися за різними ознаками: стать, вік, національність, працездатність, політичні та релігійні переконання тощо. Еміграція українців породжує відтік перш за все працездатного населення з міст, його можна умовно згрупувати за кількома категоріями за мотивами виїзду. Найчисельніші - «заробітчани» (найчастіше нелегально вони наймаються на низькокваліфіковану роботу в сусідніх країнах і покидають на тривалий період міста Сходу та Заходу України). Проте найдорожчі втрати великі міста зазнають через «відплив мізків», тобто через еміграцію висококваліфікованих спеціалістів.

У двох названих групах статеві пропорції змінювалися вбік збільшення кількості жінок серед активних емігрантів, що узгоджується із загальними тенденціями розвитку гендерних відносин у сучасних суспільствах.

Доволі специфічну однорідну за статтю групу становлять наречені - це молоді дівчата, котрі покидають країну та її шлюбний ринок з метою створити сім'ю із іноземцем, серед чоловіків таке явище рідкісне.