Список допоміжної літератури:

1. Амелин В. Н. Территориальный аспект социальной дифференциации в Москве / В. Н. Амелин, Дж. Бейтер, А. А. Дегтярев // Вестник Московского ун-та. - М., 1995. - №> 2. - С. 16-29. - (Сер. 18, Социология и политология).

2. Малес Л. В. Простір міста як арена розгортання стратегій структурування / Л. В. Малес // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління : матеріали другої наукової конференції. -

Донецьк : ДонДУУ, 2008. - С. 276-285.

3. Никифоров А. В. Рождение пригородной Америки. Социальные последствия и общественное восприятие субурбанизации в США (ко- нец 40-х - 50-е гг. XX в.) / А. В. Никифоров. - М. : УРСС, 2002. -

356 с.

4. Портнов Б. А. Городская среда: феномен престижности / Б. А. Портнов // Социологические исследования. - 1991. - № 1. -

C. 69-72.

5. Прикладные социально-географические исследования : тезисы докладов республиканского семинара-совещания. - Тарту : Тартусский

гос. ун-т, 1984. - 302 с.

6. Семенова В. Равенство в нищете: символическое значение «ком- муналок» в 30-50-е годы / В. Семенова // Судьбы людей: Россия ХХ век (биографии семей как объект социологического исследования). -

М. : Ин-т социологии РАН, 1996. - С. 373-389.

7. Стрельникова А. В. Специфика социального исключения в го- родском пространстве (на примере г. Москвы) / А. В. Стрельникова // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління : ма- теріали другої наукової конференції. - Донецьк : ДонДУУ, 2008.

- С. 285-293.

8. Трушина Л. Е. Эволюция пространства городской среды (структурно-семиотический аспект) / Л. Е. Трушина // Перспективы практической философии на рубеже тысячелетий: материалы теоретического семинара (09.03.99) [под ред. В. Г. Марахова и Ю. Н. Солонина]. - СПб. : СПб гос. ун-т, 1999. - С. 114-116.

9. Трущенко О. Е. Престиж центра: Городская социальная сегрегация в Москве / О. Е. Трущенко. - М. : Socio-Logos, 1995. - 112 с.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР МІСТА: УПРАВЛІНСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ

змістовий модуль 6 УПРАВЛІННЯ СУЧАСНИМ МІСТОМ

1. Соціокультурний компонент управлінської діяльності: загальні зауваги.

2. Місто як об'єкт управління: сучасні тенденції та проблеми.

3. Основні теоретичні моделі міського управління.

4. Місцеве самоврядування: сутність, основні форми, специфіка.

1. Соціокультурний компонент управлінської діяльності: загальні зауваги

Сучасна управлінська практика дедалі більше показує, що без урахування соціокультурних чинників навіть ретельно розроблені управлінські моделі залишаються механістичними, а їх упровадження в практику дає непередбачувані результати. Саме тому суттєвого перегляду вимагає сама теорія та практика управлінської діяльності, яка мусить більш глибоко зануритися в розуміння власної «соціальності», стояти на тому, що за сучасних умов ствердження цінностей демократії та громадянського суспільства кожна людина фактично живе в системі управління (виступаючи як її об'єктом, так і активним, творчим суб'єктом, задіяним у щоденному формуванні власного життєвого середовища).

Принциповою помилкою за таких умов є сприйняття управління як уже відпрацьованої процедури, а органів управління - як сфор-

149

мованої ієрархії, які повинні залишатися незмінними по суті, але можуть корегуватися за рахунок методів та можливостей, приміром, соціології. У даному випадку мається на увазі поступове закріплення практики залучення фахівців з соціології чи соціального аудиту до виявлення можливих реакцій або наслідків рішень, що приймаються представниками влади. Такі дослідження, без сумніву, є цінними та дають відповідний матеріал для роздумів, однак вони не виступають вичерпним рецептом змін у системі управління. Вони можуть бути соціологічним супроводом для конкретних управлінських рішень, однак для формування дійсно соціального характеру управління цього явно замало. Для закріплення соціального управління як такого, об'єктом дослідження повинні стати не окремі соціальні факти, а глибинні соціальні явища та процеси, з точки зору можливого управління ними, а також і сама рутинна практика тієї системи управління, яка існує на поточний момент й формує той самий стиль управлінських дій, який маємо на сьогодні.

Система управління, здавалося б, покликана справляти вплив по лінії «суб'єкт - об'єкт», при цьому такий вплив повинен бути цільовим та лінійним. Однак насправді ми бачимо, що така система відносин виявляється практично нездійсненною, оскільки управлінські структури зазвичай мають справу з рухомими об'єктами, здатними до тимчасової (коротко- чи довгострокової) самоорганізації. У результаті виходить, що зберегти цільовий та лінійний характер впливу доволі складно - навіть за умов дотримання ієрархічного принципу організації влади, представники останньої змушені діяти не згідно з «раз і назавжди» розробленим планом, а гнучко реагувати на запити цільової аудиторії, зважати на її специфіку, встановлювати «людські» стосунки з тими, хто є об'єктом їх володарювання.

Тож, фактично, успішне управління в умовах, коли якість середовища виявляється безпосередньо пов'язаною із якістю та способом життя людей, стає неможливим без детального вивчення усього поля управлінської діяльності, без відповідної соціальної діагностики, яка надасть знання про потенційно можливі реакції та наслідки у тому середовищі, що підлягає управлінському впливові. За висловом російської дослідниці Т. М. Дрідзе, «...ми зараз живемо в умовах, коли зміни міського середовища стали набувати вже неконтрольованого характеру та б'ють по людях, а не тільки, як прийнято вважати, по пам'ятниках або деревах.І передусім це тому, що все, що відбувається в середовищі, стосується людського життя й людина, яка втрачає зв'язок з життєвим середовищем, фактично втрачає життя. І отже ідеться вже не про самореалізацію людини, а про її виживання. Час зрозуміти, що екологія, економіка і культура - це не окремі від людей речі, не музеї, не простір та не свята, а це ті життєві ресурси, які людина має. Людина живе - це і є екологія, вона відтворює ресурси для життя - це і є економіка, вона відтворює взірці життя та взаємодії з іншими людьми - це і є культура» ¹⁰⁸.

Особливого значення набуває управління в сучасному місті, яке дедалі більше стає перехрестям державних владних потоків та глоба-лізаційних тенденцій, скупченням політичних, економічних, соціальних, культурних, інформаційних та інших ресурсів. Міста, врешті-решт, перетворюються на автономне від конкретної людини штучне середовище, яке, продовжуючи залежати якісно від тих, хто його населяє, починає жити за власними законами і впливати на ціннісний світ, смисли, бачення, знання, моделі поведінки городян. Завдяки самоорганізації та самовідтворенню, міста напрацьовують свій неповторний колорит, унікальність, «одиничність», чим фактично унеможливлюють створення універсальних алгоритмів управління, однак відкривають можливості щодо напрацювання певних механізмів соціального управління, які можна було б застосовувати в різних містах з поправкою на їх специфічність.

Сучасне місто збільшується у розмірах, зростає «уверх» та охоплює все більші території, стає складно структурно організованим, багатоетнічним та багатоконфесійним з високою щільністю населення тощо. Дедалі більше, і це - найголовніше, починає вирізняться загальним станом міської спільноти, специфікою та рівнем розвитку городян, що його населяють. Городянин таким чином стає важливим джерелом інформації про модель соціалізації в даній спільноті, про рівень розвитку мешканця міста, його самосвідомість та самовизначення, здатність до самореалізації у суспільстві.

Останнє є дуже важливим, оскільки без цього, без «виховання» городянина, тобто без усвідомлення людиною себе як частини міської спільноти, що живе загальними для всіх проблемами, дії влади будуть марними.