2. Місто як об'єкт управління: сучасні тенденції та проблеми

¹⁰⁸ Межотраслевое взаимодействие в социальном управлении (к 20-летию создания Межотраслевого научного коллектива под руководством Т. М. Дридзе) : материалы VI Дридзевских чтений. Москва, 27 октября 2006 г. [отв. ред. Е. М. Акимкин, А. В. Тихонов]. - М. : ИС РАН, 2007. - С. 24.

Сучасне місто дедалі більше стає полем апробації новітніх управлінських схем, механізмів та проектів розвитку. Це відбувається тому, що саме місто стає своєрідною лабораторією, де відбуваються політичні, соціальні, економічні та культурні перетворення. На сьогодні велике місто будь-якої держави виявляється залученим до рішення питань та проблем, що мають світовий характер. Воно стає центром, «де державна і місцева влада поєднуються в єдину систему на засадах взаємодії, співробітництва, розподілу функцій з метою спільного вирішення проблем розвитку конкретних територіальних співтовариств» ¹⁰⁹. Усе це ставить сучасне місто у центр уваги спеціалістів з управління як з точки зору його загального значення, так і з позицій «реалістичності» дослідження - тобто можливості виокремлення та вивчення певної одиниці, що піддається управлінським впливам. Міста досліджуються з точки зору управлінської перспективи ще й тому, що за умов розповсюдження глобалізаційних процесів, на думку М. Кастельса ¹¹⁰, вони можуть набувати більшого значення, ніж будь-які структури державно-управлінського рівня. Це відбувається передусім у містах, які надзвичайно активно втягуються у глобалізаційний простір, стаючи його вузловими точками. Фактично вони перетворюються на частину світового мережевого суспільства і, отже, виходять з-під контролю владних структур державного рівня.

Сучасний період розвитку людства характеризується збільшенням великих міст та переростанням їх в агломерації (своєрідну урбанізова-ну зону, яка включає в себе як суто міські території, так і сільські зони, мешканців яких пов'язує між собою міський спосіб життя). Очевидно, що екстенсивний спосіб розвитку міст фактично вичерпав себе. Міста змінюють свою якість та функціональне навантаження, тож, відповідно, і втрачають чинність традиційні методи управління ними.

Швидкоплинність змін робить життя на цих територіях неперед-бачуваним, збільшує інтенсивність ризиків, оскільки доволі часто відбувається перерозподіл ресурсів, внаслідок якого старі міста можуть занепадати, а нові - технопарки, центри туризму, сервісу тощо - навпаки переживати часи свого розквіту. Розростання базового міста в територіальному плані, збільшення ризиків та непередбачу-ваності, робить класичну владну вертикаль невідповідною запитам нового часу. Ієрархічна владна система змушена зростати кількісно, розгалужуватися, створюючи нові підрозділи, однак це не призводить до інтенсифікації процесу управління. Натомість, заміна ієрархічної системи влади новими управлінськими структурами, побудованими за принципами мережі, за таких умов виявляються значно результативнішими.

¹⁰⁹ Бабаєв В. Пріоритети сталого розвитку сучасного великого міста / В. Бабаєв // Управління сучасним містом. - 2004. - № 7-9 (15). - С. 236.

¹¹⁰ Див.: Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культу- ра / М. Кастельс. - М. : ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

Іншим важливим моментом у сучасному розвитку суспільства є те, що змінюється його соціально-просторова структура. Завдяки розвитку інформаційних технологій людина фактично подолала простір. Ми маємо змогу вступати в комунікацію з людьми, які знаходяться від нас на значній відстані. Не говоримо вже про «ефект присутності» у будь-якій точці світу завдяки візуальній інформації, викладеній у мережі Інтернет. Отже, зникає поняття соціальної чи інтелектуальної периферії, прив'язаності до певної території або, за влучним висловом О. М. Яницького, «накопичення соціального капіталу, як і його деградація, можуть відбуватися без просторового переміщення його носія» ¹¹¹.

Узагалі, згаданий вище «ефект присутності» породжує якісно нові стани суспільства та абсолютно нові за своїм змістом проблеми, яскравим унаочненням чого може бути, наприклад, «війна он-лайн»: під час сутичок у межах арабо-ізраїльського конфлікту родини солдатів воюючих сторін мали змогу відстежувати на сайтах Інтернету територіальне розгортання бойових дій та дізнаватися про загиблих раніше, ніж ця інформація з'являлась в офіційній пресі. Однак за ізраїльськими законами в Інтернеті не може бути вказане ім'я загиблого солдата доти, доки його родину не повідомили про смерть. Отже, усі родини, члени яких опинилися у бойовій зоні поблизу вказаного місця загибелі, переживають страшний для себе відтинок часу «очікування страшної звістки» (який може тривати близько доби чи більше) від моменту оприлюднення факту смерті в Інтернеті до моменту офіційного повідомлення конкретного імені загиблого. Як за таких умов має поводитись влада, яким мусить бути управлінське рішення, яке зможе одночасно і зберегти приватність родинного горя, і пом'якшити період очікування звістки - залишається великим питанням.

Далі, вихід людини за просторові рамки послаблює зв'язки між особами у рамках класичних спільнот, що утворилися на основі класової чи професійної єдності. їм на зміну йдуть нові за своїм характером утворення, центральними елементами яких стають індивід, корпорація та мережа. При цьому для доволі стійкого існування подібних спільнот вже не потрібен ані фізичний контакт, ані проживання на одній території. Останнє залишає свою значимість для людини лише через необхідність творення безпечного середовища проживання.

¹¹¹ Яницкий О. Н. Теория урбанизации: ретроспектива и перспектива / О. Н. Яницкий // Межотраслевое взаимодействие в социальном управлении (к 20-летию создания Межотраслевого научного коллектива под руководством Т. М. Дридзе) : материалы VI Дридзевских чтений. Москва, 27 октября 2006 г. [отв. ред. Е. М. Акимкин, А. В. Тихонов]. - М. : ИС РАН, 2007. - С. 45.

За таких умов втрачається ціле коло важливих мотивів, які б могли спонукати населення міста до взаємодії з владою. Означені моменти роблять населення міста менш керованим, оскільки спільноти, побудовані за мережевим принципом, складніше контролювати, знаходити об'єднавчі моменти для залучення їх до вирішення спільних для міста проблем. Тож управління ними старими методами не відповідає дійсності.

Формування означених корпорацій та мереж часто відбувається поза межами або над старими міськими структурами - «майже все унікальне, що раніше концентрувалося у великих містах - бібліотеки, виставки, театри, центри інформації та навчання, - переміщується по всьому світу або доступне дистанційно. Світ посткнижковий - у широкому сенсі культури - стрімко розширюється. Одночасно, проблема доступності цінностей цього світу культури з територіальної трансформувалася у економічну, цінову. Ідеологія Просвітництва йде у минуле. Елітарна та масова культури розділені соціальними та силовими бар'єрами, і з кожним днем ці бар'єри стають дедалі вищими. це означає, що відбувається розподіл та просторове розмежування багатої (керівної та творчої меншості), що живе у часі, та бідної, виконавської меншості, що живе у просторі, й усе більша частина якої витісняється роботизованою технікою. При цьому таке розмежування може відбуватися як у межах одного офісу чи приміщення, так і у межах всього світу» ¹¹².

Розшарування, що швидко впадає в око городянину, стає причиною зростання соціального напруження. У міській культурі взагалі можемо говорити про формування категорії нікому не потрібних, кинутих напризволяще людей, що стають частиною міського дна та перетворюються на «людські відходи»; про маргіналізацію частини населення; про диференціацію міських громад та поляризацію багатих і бідних (з такими супутніми явищами як закріплення екстремістських настроїв, криміналізація свідомості та виправдання девіантної поведінки) тощо. Така внутрішня напруженість та суперечливість міського життя вимагає диференційованого підходу до здійснення місцевої політики ¹¹³.

Означене напруження в міському середовищі спричиняється не тільки майновим розшаруванням, а й має «цивілізаційний» характер. Значне посилення мобільності, розповсюдження феномену «біженців»,

¹¹² Там само.

¹¹³ Див. детальніше: Гринчук Н. Міське населення як об'єкт та суб'єкт муніци- пальної влади та політики / Н. Гринчук // Управління сучасним містом. - 2005. - № 3-4 / 7-12 (19-20). - С. 208-213.

різновекторні міграції - усе це знижує безпеку суспільства, відчутно ламає традиційний спосіб життя. Місто втрачає чинність «плавильного казана культур» - процеси асиміляції та адаптації мігрантів, витримані відповідно до ідеології толерантності та мультикультуралізму, стають частиною світосприйняття минулого століття. «Замість механізмів асиміляції мігрантів, переробки «сирого» людського матеріалу, спрацьовує механізм селекції вже готового. Сьогодні йде боротьба ідеологій та культур за домінування в світі. Тому європейські міста все частіше функціонують не як плавильні казани, а як соціальні та етнічні фільтри» ¹¹⁴.

Тож фактично, сучасний мешканець міста не лише опиняється у якісно нових умовах життя, у світі нових технологій, а й у світі нових смислів, значень, оцінок та принципово нових за своєю сутністю проблем. Означене вище істотно ускладнює сам об'єкт управління і, відповідно, техніку управління містом. Кожен соціоструктурний елемент міста набуває специфічного характеру через те, що визначається культурними стандартами, цінностями та нормами, що розподіляються його мешканцями. Відповідно, кожна управлінська одиниця, явище чи процес, повинні регулюватися різними управлінськими механізмами та вимагають застосування різних прийомів соціального управління.