1.5 Умови настання кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність має наставати не лише за наявності підстави для цього, але й за наявності визначених законом умов. Першою з них закон про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України ) називає відсутність недоведеності вини особи у вчиненні злочину. Це означає, що кримінальна відповідальність може настати лише тоді, коли доведено винуватість конкретного суб’єкта у вчиненні передбаченого Особливою частиною КК України діяння. Коли вину особи у вчиненні злочину не доведено, вона вважається невинуватою у його вчиненні і не може бути піддана кримінальній відповідальності. Слід звернути увагу на те, що в ч.2 ст. 2 КК йдеться не про кримінальну відповідальність, а про „кримінальне покарання”. Зазначене законодавче положення не витримує критики. Воно є наслідком, відлунням ототожнення кримінальної відповідальності з покаранням. До того ж вживання терміну „кримінальне” поряд з терміном „покарання” недоречне, тому що „некримінальних” покарань не існує. Засоби впливу на осіб, які вчиняють дисциплінарні чи адміністративно-деліктні правопорушення називаються не покаранням, а стягненням.

Наступною умовою настання кримінальної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 2 КК є відсутність факту попереднього застосування відповідальності за той самий злочин. Як відомо, у кримінальному праві існує принцип неприпустимості подвійної відповідальності за одне й те ж діяння (non bis in idem), у відповідності з яким і сформульовано в законі зазначену умову настання кримінальної відповідальності.

Ще однією умовою настання кримінальної відповідальності слід визнати

відсутність підстав для обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності. Це означає, що кримінальна відповідальність може настати лише тоді, коли відсутня передбачена законом необхідність або можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності. За наявності необхідності звільнити особу від кримінальної відповідальності за нормами розділу ІХ Загальної частини КК України (загальне звільнення) чи за відповідними статтями Особливої його частини (особливе звільнення) кримінальну відповідальність застосовувати неможливо (при обов’язковому звільненні) або недоцільно (при факультативному звільненні).

1.6 Форми кримінальної відповідальності.

1.6.1 Дискусійні аспекти поняття форми кримінальної відповідальності.

Перш за все, постає питання, чи існують форми кримінальної відповідальності, оскільки в науковій та навчально методичній літературі переважно йдеться про форми її реалізації. Вважаємо більш точним перше, адже реалізація кримінальної відповідальності здійснюється переважно в рамках кримінально-виконавчих відносин органами кримінально-виконавчої системи. До речі, Конституційний суд України також оперує поняттям „форма кримінальної відповідальності”, а не її реалізації.

Довідково: Рішення Конституційного суду України. у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99- 1-15/99

„Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись ...до... звільнення її від покарання ... „

Наразі переважає інший підхід – виокремлюються форми її реалізації. Стосовно їх висловлено декілька точок зору.

1. Формами „реалізації” кримінальної відповідальності є

1) засудження винного (обвинувальний вирок без визначеного покарання – ч.4 ст.74 КК);

2) засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якої особа звільняється (ст. 75 КК та ін.);

3) відбування винним призначеного йому судом покарання (Ю.В. Баулін).

2. Формами (способами) реалізації кримінальної відповідальності є: а) покарання; б) звільнення від покарання; в) умовне незастосування покарання (С. П. Шапченко)

3. Формами кримінальної відповідальності є: а) засудження особи із застосуванням призначеного покарання; б) засудження особи з відстроченням призначеного покарання; в) засудження особи з умовним незастосуванням призначеного покарання; г) засудження неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру; д) засудження особи без призначення покарання (В. М. Хомич).

4. Формами кримінальної відповідальності є: а) засудження без реального відбування покарання (осуд винної особи і вчиненого нею діяння); б) засудження з реальним застосуванням покарання (осуд винної особи і вчиненого нею діяння, виконання покарання, судимість) (Н. Ф. Кузнєцова).

5. Формами кримінальної відповідальності є: а) публічний державний осуд особи, винної у вчиненні злочину; б) покарання особи; в) судимість (В. А. Божьєв, Є. А. Фролов, Г. Г. Криволапов).

З приводу зазначеного слід зауважити, що, по-перше, навряд чи має місце реалізація відповідальності у власному сенсі цього слова у двох перших випадках, адже „засудження” – це, здебільшого процес суддівської діяльності, щоправда, з кінечним результатом: „особу засуджено”; по-друге, чинний КК України не називає таких форм відповідальності, як „засудження”; по-третє, відбування покарання є категорією не кримінального, а кримінально-виконавчого права, оскільки здійснюється в межах кримінально-виконавчих правовідносин. Крім того, засудження (осуд) є не формою відповідальності, а складовою її змісту.

На наш погляд, формами кримінальної відповідальності є:

- покарання (Розділ Х Загальної ч. КК);

- звільнення від покарання (Розділ Х Загальної ч. КК);

- звільнення від відбування призначеного покарання (Розділ ХІІ Загальної ч. КК ).

Не існує, також, підстав визнавати формою кримінальної відповідальності так зване звільнення від неї, а насправді відмову від застосування кримінальної відповідальності, регламентоване як розділом ІХ Загальної частини КК України та деякими статтями інших її розділів, так і низкою статей Особливої його частини. Річ у тім, що у разі звільнення від кримінальної відповідальності відсутній державний осуд того, хто вчинив злочин, який є обов’язковим елементом змісту кримінальної відповідальності. У такому випадку не постановляється обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у вчиненні злочину, що виражає негативну оцінку вчинку і його суб’єкта з боку держави. У разі звільнення від кримінальної відповідальності при тому, що його підстави є нереабілітуючими, держава з різних міркувань відмовляється від свого права піддати особу, яка вчинила злочин, осуду і, тим більше, примусу, передбачених кримінальним законом. Сказане дає підстави стверджувати, що звільнення від кримінальної відповідальності – це форма реалізації кримінально-правових норм поза інститутом кримінальної відповідальності.

Дискусійним залишається питання щодо віднесення до форм кримінальної відповідальності примусових заходів медичного характеру. Ясно одне: коли вони застосовуються до неосудної особи – це не може вважатися кримінальною відповідальністю. Щодо примусових заходів медичного характеру які застосовуються до обмежено осудних осіб, такої однозначності немає. З огляду на те, що такі заходи переважно застосовуються паралельно з покаранням, вважати їх самостійною формою кримінальної відповідальності не доцільно.