3.6.2.3 Звільнення від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Від­повідно до ст. 80 КК під звільненням від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покаран­ня у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж визначеного в законі стро­ку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є за­судження особи за будь-який злочин з призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звіль­нення — відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Підставою цього виду звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку не обтяжене ухиленням від його виконання або вчиненням нового злочину певного виду. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким ви­роком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов'язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами можуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування осо­би, яка після постановлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, різноманітні форс-мажорні обставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеть­ся про позбавлення волі, то і розміру) призначеного їй покарання і ви­значається ч. 1 ст. 80 КК. Встановлено п'ять строків давності:

1. два роки — у разі засудження особи до покарання, менш суво­рого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, який вона вчинила;

2. три роки — у разі засудження особи до покарання у виді об­меження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3. п 'ять років — у разі засудження особи до покарання у виді по­збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особу засуджено за сукупністю злочинів, строк давності ви­конання обвинувального вироку визначається, виходячи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Умовою застосування цього виду звільнення від відбування покарання є відсутність факту ухилення від виконання вироку, а також факту вчинення нових середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів. У противному разі може мати місце:

1. зупинення строку давності виконання обвинувального вироку, що відбувається з моменту, коли засуджений ухиляється від відбуван­ня покарання. У цих випадках відповідно до ч. З ст. 80 КК строк дав­ності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвинувального вироку відрізок часу, який сплинув до зу­пинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загаль­ному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після від­новлення. Слід мати на увазі, що в цьому разі на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує максимальну тривалість строку в разі зупинення. Проте відповідно до ч. 3 ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пп. 1-3 ч. 1 цієї статті, такі строки подвоюються;

2. переривання строку давності у випадках, коли до закінчення цього строку засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності у цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починають спливати як строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за попередній зло­чин. Вчинення особою злочину невеликої тяжкості не перериває спли­ву строку давності виконання обвинувального вироку.

За своїм характером даний вид звільнення від відбування призна­ченого покарання, за загальним правилом, є обов'язковим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов'язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК питання про застосування давності до особи, засудженої до довіч­ного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. У разі, якщо суд все ж таки визнає за можливе за­стосувати давність, то особа звільняється від відбування призначеного їй довічного позбавлення волі.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування пока­рання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обви­нувального вироку є виключно позитивними для особи. Вона не лише не відбуває покарання, яке було призначено їй судом, а й з моменту звільнення не вважається такою, що має судимість (ч. 3 ст. 88 КК).