1. 2.3 Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими засобами кримінально-правового реагування на злочинне діяння

Конституційний Суд України, визнав, що за своїм змістом кримінальна відповідальність є видом юридичної відповідальності, особливим елементом механізму кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Вона полягає у застосуванні конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Кримінальна відповідальність має дві складові - обов’язкову та факультативну.

Обов’язкова полягає в офіційній (державно-правовій) оцінці судом поведінки особи як злочину. Державно-правова оцінка злочину – це не просто констатація злочинного характеру того чи іншого діяння, а осуд особи, яка його вчинила, її засудження обвинувальним вироком суду. Засудження вже сам по собі несе в собі певний каральний потенціал: незалежно від призначення чи не призначення покарання. Офіційне від імені держави визнання особи злочинцем, негативна оцінка його вчинку ганьбить члена суспільства, принижує його соціальний статус.

Такий осуд, з одного боку, спроможний викликати позитивні зрушення в правосвідомості засудженого навіть без застосування до нього покарання. Осуд здатний справити попереджувальний вплив на осіб, які цінують свій соціальний престиж; з іншого - задовольнити громадську правосвідомість, обурену фактом вчинення злочину.

Факультативна складова кримінальної відповідальності полягає у визначенні обвинувальним вироком суду виду і меж обмеження або позбавлення суб’єкта злочинного вчинку певних прав, у зв’язку з його засудженням за вчинення злочину (покарання), або у відмові від цього.

Довідково: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України. Справа № 1-15/99 (про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99.

Пункт 2 мотивувальної частини

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття «кримінальна відповідальність» законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному. Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 Кримінального кодексу України кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільне небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Положення зазначеного рішення Конституційного суду України дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Стосовно примусових заходів медичного і виховного характеру варто зробити застереження: вони можуть згадуватись у контексті розкриття змісту кримінальної відповідальності лише у випадку їх застосування (замість покарання або поряд із ним) на підставі обвинувального вироку суду. Наприклад, суд звільняє неповнолітнього від покарання із застосуванням примусового заходу виховного характеру (ст. 105 КК) або застосовує відповідний примусовий захід медичного характеру щодо особи, визнаної обмежено осудною (ст. ст. 20, 93, 94 КК).

Довідково: Статтею 46 КК Республіки Білорусь прямо вказано, що кримінальна відповідальність реалізується у засудженні, у тому числі із застосуванням щодо неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

Якщо ж суд застосовує примусовий захід медичного характеру до неосудного (ч. 2 ст. 19 КК України) чи примусовий захід виховного характеру – до особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч.2 ст. 97 КК України), ці заходи не є кримінальною відповідальністю. Вони не пов’язані із вчиненням злочину, а є реакцією на суспільно-небезпечну поведінку осіб, яких не визнано суб’єктами злочину.

Отже, зміст кримінальної відповідальності у власному її сенсі складають: а) засудження (осуд) злочинного вчинку та суб’єкта його вчинення; б) обмеження або позбавлення прав і свобод засудженого суб’єкта (або без такого)

Щодо розуміння змісту кримінальної відповідальності в теорії кримінального права існують й альтернативні точки зору.

1. До змісту кримінальної відповідальності включається так звана позитивна відповідальність.

На заперечення такого висновку слід зазначити, що правомірна поведінка особи (у тому числі у формі дотримання кримінально-правових заборон) реалізується поза межами кримінальної відповідальності. Вчення про позитивну кримінальну відповідальність, ставши результатом механічного перенесення у сферу кримінального права філософської концепції позитивної соціальної відповідальності як відповідального ставлення людини до своєї соціально значущої поведінки, ґрунтується на невиправданій підміні понять: відповідальністю названо те, що фактично є належною, відповідною, узгодженою з вимогами права й моралі поведінкою індивіда.

Наслідком правомірної поведінки має бути заохочення, а не відповідальність. Остання має негативний знак соціального оцінювання. Атрибутивною ознакою будь-якої юридичної відповідальності є осуд, а це - не є характерним для позитивної відповідальності. Дотримуватись кримінально-правових приписів зобов’язані всі, а відповідати – лише винні в їх порушенні. Відповідальність означає дати відповідь, а тому може стосуватися лише минулого.

Якщо юридична відповідальність, у тому числі кримінальна, регулюється правовими нормами, то позитивна відповідальність – нормами моралі.

Теорія позитивної кримінальної відповідальності пов’язана з явним перебільшенням ролі примусу у регулюванні суспільних відносин. Насправді більшість людей не вчиняє злочинів зовсім не через існування кримінального закону і загрози покарання. Законослухняна поведінка – нормальна, природна поведінка людини в суспільстві переважно є результатом не впливу кримінального закону, а внутрішнього стану особистості, її поглядів і переконань (зокрема, моральних і релігійних).

Обов’язок не вчиняти злочинів своїм першоджерелом має не КК, а Конституцію України, відповідно до ст. 68 якої кожен зобов’язаний неухильно додержуватися законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

2. До змісту кримінальної відповідальності включається процес притягнення до неї.

Необґрунтованість такої позиції вбачається у тому, що процес притягнення до відповідальності реалізується в межах не матеріально-правових, а процесуально-правових відносин. Притягнення – це передвідповідальність, а не власне відповідальність. Застосування в процесі притягнення засобів кримінально-процесуального впливу (обмеження свободи, тримання під вартою тощо) не входять до змісту власне кримінальної (матеріально-правової) відповідальності.

Притягнення до кримінальної відповідальності можна включити лише до її змісту в широкому, тобто міжгалузевому сенсі такої відповідальності.

До змісту кримінальної відповідальності включається процес її реалізації у формі відбування покарання, але також лише в широкому, міжгалузевому сенсі такої відповідальності. Реалізація кримінальної відповідальності у виді та межах, визначених обвинувальним вироком суду, безпосередньо здійснюється в рамках кримінально-виконавчих правовідносин, тому утворює замість кримінально-правової „матерії” кримінально-виконавчу.

Визначення змісту кримінальної відповідальності дає можливість установити співвідношення між нею та іншими засобами кримінально-правового впливу, такими як звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру тощо. Таке співвідношення характеризується тим, що вони, по-перше, є видами певного роду, а саме - державно-правового реагування на вчинення злочинного діяння; по-друге, вони співвідносяться як суміжні, а не тотожні явища; як частина й ціле.

Відмінність кримінальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності - адміністративної, дисциплінарної тощо –полягає в наступному:

за підставами застосування - кримінальна відповідальність застосовується лише щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад злочину, передбачений чинним законом України про кримінальну відповідальність (КК України);

за змістом відповідальності - кримінальна відповідальність включає в себе засудження вчиненого особою злочинного діяння і особи, яка його вчинила, оскільки вирок виноситься від імені держави, а при призначенні покарання - ще й державний примус у виді позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, які передбачені чинним законом України про кримінальну відповідальність (КК України). При застосуванні інших видів юридичної відповідальності, в тому числі й судом, державний примус у такому виді відсутній;

за суб'єктом застосування - кримінальна відповідальність застосовується лише судом, жодний інший орган не вправі цього робити. Інші види юридичної відповідальності можуть застосовуватися як судом, так й іншими органами держави;

за порядком застосування - кримінально-процесуальним кодексом України передбачений спеціальний, детально регламентований порядок застосування кримінальної відповідальності, особливістю якого є поетапний процесуальний контроль цієї діяльності з боку прокурора (нагляд за ОРД, дізнанням та досудовим слідством).

Застосування інших видів юридичної відповідальності не передбачає такої деталізації та обов’язкового процесуального контролю з боку прокурора;

за колом суб'єктів, щодо яких застосовується відповідальність. Кримінальній відповідальності властивий особистісний характер, тобто вона застосовується лише щодо фізичної особи, винної у вчиненні злочину. Інші види юридичної відповідальності (наприклад цивільно-правова, адміністративна) можуть застосовуватися у разі невинного вчинення особою правопорушення, до юридичних осіб, а також до правонаступників фізичних та юридичних осіб.