3.6.2.6 Звільнення від відбування покарання за хворобою

Зазначеному виду звільнення присвячено ст. 84 КК. Як і в інших статтях цього розділу законодавцем не дотримано термінологічної чистоти викладення змісту відповідних кримінально-правових норм. Нелегко зрозуміти, де йдеться про звільнення від покарання, а де – про звільнення від відбування призначеного покарання. Аналіз змісту цієї статті дозволяє зробити висновок, що про звільнення від покарання частково йдеться лише в ч. 2 цієї статті, про що зазначалося вище. Решту кримінально-правових приписів, закріплених у цій статті, присвячено звільненню від відбування призначеного покарання.

На думку фахівців, у ст. 84 КК наведено три самостійних види звільнення від відбуван­ня призначеного покарання за хворобою, ознаки яких мають свої відмінності:

1. відмова від подальшого виконання покарання щодо особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу (ч. 1 ст. 84 КК);

2. відмова від подальшого вико­нання покарання щодо особи, яка під час його відбування захворіла на іншу тяжку хворобу (крім психічної) (ч. 2 ст. 84 КК);

3. відмова від подальшого ви­конання покарання щодо військовослужбовця, який визнаний непридат­ним до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

Єдиного юридичного складу звільнення від відбування призначеного покарання за хворобою не існує. Єдиною для них є лише передумова звільнення, а саме – призначення вироком суду будь-якого покарання особі, визнаній винуватою у вчиненні злочину. Стосовно підстави та умов звільнення слід зауважити, що вони у кожного виду звільнення індивідуальні.

Підставою першого виду звільнення від відбування покарання за хворобою доцільно вважати відсутність можливості усвідомлювати засудженою до покарання особою сенс і зміст такого засудження. У ч. 1 ст. 84 це виражено словами „свої дії (бездіяльність) або керувати ними”, що не адекватно відображає ситуацію. Запропоноване законодавцем визначення умови цього звільнення запозичено із законодавчої формули неосудності (ч. 2 ст. 19 КК), але ж стан неосудності визначається на час вчинення злочину, а не на час винесення вироку.

Умовою застосування першого виду звільнення законодавець називає захворювання засудженої особи на психічну хворобу „під час відбування покарання” (ч. 1 ст. 84 КК). Маються на увазі ті психічні захво­рювання і в тій стадії їх розвитку, які, якби вони проявилися під час вчинення суспільно небезпечного діяння, стали б підставою для визнання особи неосудною. Саме тому в ч. 1 ст. 84 КК встановлено, що до особи, яка звільняється від подальшого відбування покарання у зв'язку із психічним захворюванням, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.

Слід зазначити, що умова застосування цього виду звільнення від відбування призначеного покарання також сформульована в законі недосконало. За такого її визначення особа, яка захворіла на психічну хворобу, що унеможливлює усвідомлення сенсу і характеру засудження до початку відбування покарання формально не може претендувати на таке звільнення. Але чи правильно це? Мабуть ні. Отже доцільно змінити законодавче визначення умови цього виду звільнення від відбування покарання, зазначивши в ч. 1 ст. 84 КК, що звільненню підлягає особа, яка після винесення вироку захворіла на психічну хворобу.

Підставою другого виду звільнення від відбування покарання (звільнення за хворобою) є неможливість відбування покарання через іншу (крім психічної) тяжку хворобу.

Умовою такого звільнення є наявність тяжкого соматичного, а не психічного захворювання, передбаченого «Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання» затверджено спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 р. № 3/6.

Слід мати на увазі, що сам факт захворювання на тяжку хворобу, яка, однак, або не перешкоджає подальшому відбуванню покарання, або може бути вилікувана в процесі відбування покарання, не створює підстави для даного виду звільнення від покарання. Тому закон ви­магає, аби суд приймав рішення про те, що певна хвороба перешкоджає відбуванню особою покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого зло­чину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи (ч. 2 ст. 84 КК). За усталеною судовою практикою звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі застосовується у випадках, коли подальше утриман­ня в місцях позбавлення волі загрожує життю засудженого або може призвести до серйозного погіршення його здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбу­вання покарання їх хвороба внаслідок прогресування набула характе­ру, зазначеного в Переліку захворювань.

Підставою третього виду звільнення від відбування покарання за хворобою є визнання військовослужбовця непридатним до військо­вої служби за станом здоров'я. Перелік хвороб, за наявності яких військово-лікарняна комісія може визнати військовослужбовця непри­датним до подальшого проходження військової служби, наведено в до­датку № 1 «Розклад хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України» до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 р. № 2.

Умовою такого звільнення є засудження до одного з трьох видів покарання – службове обмеження, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні.

Усі види звільнення від відбування покарання за хворобою є безумовними, а за своїм характером перший і третій види є обов'язковими, а другий— факультативним.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування пока­рання за хворобою є виключно сприятливими для звільненої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК у разі одужання осіб, звільнених за першим та другим видами звільнення від відбування покаран­ня за хворобою, вони повинні бути направлені для відбування (чи подальшого відбування) призначеного їм покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 чи ст. 80 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, за­раховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню засто­сування примусових заходів медичного характеру. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання за третім видом звільнення від покарання за хворобою, навіть після їх одужання не направляються для подальшого відбування покарання.