- •Змістовий модуль VIII: Право екологічної безпеки
- •Тема 44: механізм правового забезпечення екологічної безпеки
- •217. Поняття та види екологічної безпеки
- •218. Правовий захист екологічних прав споживачів
- •Тема 46: правове регулювання забезпечення екологічної безпеки в інноваційній діяльності
- •219. Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки у науковій діяльності
- •Тема 47: правове забезпечення ядерної та радіаційної безпеки
- •220. Правовий режим ядерних установок
- •221. Правове регулювання захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання
- •222. Правовий режим радіоактивних відходів
- •223. Правове регулювання видобутку уранових руд
- •224. Дозвільна система у царині використання ядерної енергії
- •225. Фізичний захист ядерних установок
- •226. Цивільна відповідальність за ядерну шкоду
- •Тема 48: правове регулювання поводження
- •227, Поняття відходів
- •228. Види відходів
- •229. Правовий режим небезпечних відходів
- •230. Правовий режим побутових відходів
- •231. Правовий режим безгосподарчих відходів
- •232. Правовий режим металобрухту
- •233. Правове регулювання використання відходів як вторинної сировини
- •234. Правовий режим відпрацьованих хімічних джерел струму
- •235. Правове регулювання транскордонного перевезення відходів
- •Тема 49: правове регулювання поводження з небезпечними речовинами
- •236. Поняття та види небезпечних речовин
- •237. Правовий режим пестицидів і агрохімікатів
- •238. Правове регулювання поводження з вибуховими речовинами
- •239. Правовий режим об'єктів підвищеної небезпеки
- •Тема 50: правове регулювання перевезення небезпечних вантажів
- •240. Правове регулювання перевезення небезпечних вантажів
- •Тема 51: правове регулювання забезпечення біологічної безпеки
- •241. Правове забезпечення біологічної безпеки
- •242. Правове регулювання застосування біотехнологій
- •243. Правові проблеми клонування
- •Тема 52: правове регулювання захисту від шкідливих фізичних чинників
- •244. Правовий захист від негативного впливу фізичних чинників
232. Правовий режим металобрухту
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 року, металобрухт — непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний ґандж, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.
Органом управління у царині поводження з металобрухтом є Міністерство промислової політики України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року, Закон «Про металобрухт» віднесено до законодавства про відходи, разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону «Про металобрухт», Закон «Про відходи» не поширюється на відносини щодо металобрухту. Металобрухт, таким чином - відходи особливого роду, на які не поширюється Закон «Про відходи». Особливий правовий режим має брухт коштовних металів - визначається Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 року.
Згідно зі ст. 4 Закону «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються тільки спеціалізованими металургійними переробними підприємствами. Заготівля та переробка металобрухту кольорових і/або чорних металів підлягає ліцензуванню Мінпромполітики відповідно до п. 36 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року. Ліцензії на заготівлю та переробку металобрухту кольорових і/або чорних металів можуть видаватися лише спеціалізованим підприємствам. Ліцензії на заготівлю, переробку та металургійну переробку металобрухту кольорових і/або чорних металів можуть видаватися лише спеціалізованим металургійним переробним підприємствам. Обов'язковою умовою на отримання ліцензії є акт обстеження місцевими державними адміністраціями спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств на їх відповідність вимогам Закону «Про металобрухт», який складається протягом 15 календарних днів з дня подачі заяви. Ліцензіати мають право згідно з законодавством відкривати приймальні пункти, які здійснюють операції з металобрухтом. Адреси приймальних пунктів повинні бути зазначені у ліцензії відповідно до актів обстеження місцевих державних адміністрацій.
Ліцензіати повинні мати кваліфікованих спеціалістів, відповідне устаткування, засоби екологічної безпеки, забезпечити контроль за вибуховою, пожежною, екологічною та радіаційною безпекою металобрухту. Обов'язковою умовою для отримання ліцензії на здійснення операцій із металобрухтом є наявність у заявника облаштованої земельної ділянки для здійснення операцій з брухтом кольорових металів та їх сплавів площею не менш як 500 м2, з брухтом чорних металів та їх сплавів — не менш як 1000 м2, яка повинна мати бетонне або тверде покриття, яке унеможливлює проникнення до ґрунту шкідливих речовин. Кожна облаштована земельна ділянка може використовуватися лише одним суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює операції з металобрухтом. Забороняється здійснювати заготівлю, переробку металобрухту на територіях портів, залізничних станцій.
Ліцензуванню не підлягає діяльність фізичних осіб, пов'язана із збиранням та реалізацією побутового брухту чорних та кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності і юридичних осіб, пов'язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності.
Приймання побутового металобрухту від фізичних осіб дозволяється лише при пред'явленні ними документа, який засвідчує особу, та обов'язково оформлюється актом приймання. В акті приймання побутового металобрухту від фізичних осіб зазначаються дані документа, який засвідчує особу, та опис металобрухту. Фізичні особи можуть здійснювати операції лише з побутовим металобрухтом.
Приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту. В акті робиться відмітка про вибухову безпеку, а в разі потреби — про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин та зазначається рівень дози випромінювання. Оформлення документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт та актів приймання металобрухту, є обов'язковим. Ці документи повинні знаходитися у власника металобрухту та зберігатися протягом одного року. Юридичним особам забороняється залучати до операцій з промисловим металобрухтом осіб віком до 18 років.
Відповідно до ст. 9 Закону «Про металобрухт» контракти на експорт металобрухту підлягають реєстрації. Забороняється вивіз з України окремих видів металобрухту: військового, легованих чорних металів, кольорових металів тощо. Експорт продуктів (напівфабрикатів) металургійної переробки брухту кольорових металів та їх сплавів у формі зливків, чушок та пластин здійснюється за наявності експортного сертифіката якості виключно спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, на яких виготовлена ця продукція. Зазначені підприємства повинні мати систему управління якістю, яка відповідає вимогам стандартів ДСТУІСО серії 9000. Порядок здійснення екологічного контролю експортних партій брухту чорних і кольорових металів територіальними органами Мінекоресурсів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 року № 999. Імпорт металобрухту здійснюється за погодженням з Мінприроди. Якщо імпортер не має власних виробничих потужностей щодо його переробки, то він до ввезення зобов'язаний укласти відповідний договір із металургійним підприємством.