Тема 48: правове регулювання поводження

З ВІДХОДАМИ

227, Поняття відходів

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їхній власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Таким чином, поняття відходів охоплює такі складові:

а) це будь-які речовини у твердому, рідкому чи газоподібному стані;

б) вони утворюються у процесі людської діяльності - продукти життєдіяльності тварин (наприклад, гній тваринницьких ферм) не можуть бути відходами, тому що утворюються у ході життєді­яльності тварин, а не у процесі діяльності людини, а тому, згідно з листом Мінприроди «Щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища» від 14 квітня 2005 року № 2862/22/2-5 правовий режим відходів на них не поширюється: тваринницькі ферми не зобов'язані дотримуватися законодавства про відходи щодо тваринного гною і тваринних решток;

в) вони не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення - це є суб'єктивний критерій визначення поняття відхо­дів: власник відходів може сказати: «Я збираюся використовувати ці речовини у виробничих перебігах» - і з цього моменту він не буде зобов'язаний дотримуватися законодавства про відходи щодо цих речовин; відходами є тільки покинуті речовини, непотрібні речо­вини, використання яких їх власником не передбачається, тому, згідно з вищезазначеним листом Мінприроди, правовий режим відходів не поширюється також і на вторинну сировину;

г) їх власник має обов'язок згідно з законом чи договором позбутися їх шляхом утилізації чи видалення: утилізацією, згідно зі ст. 1 Закону «Про відходи», є використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів (тобто власникові ці речовини є непотрібні - і він її позбувається шляхом передачі іншому підприємству, що використовує їх як вторинну сировину);видалення визначається як здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.

Ґанджем вищенаведеного визначення є поняття «видалення відходів», яке наводиться у ст. 1 Закону «Про відходи»: на підставі сформульова­ного у цій статті поняття відходів можна, фактично, під відходи підвести будь-яку продукцію людини, наприклад, хлібопекарське підприємство зобов'язане за договором поставити хліб у продовольчу мережу: такий хліб утворюється у процесі людської діяльності, не має подальшого ви­користання за місцем утворення і його власник повинен його позбутися згідно з договором шляхом видалення (адже видаленням є будь-які операції, що не призводять до утилізації), тому на нього поширюється правовий режим відходів згідно з Законом. Зрозуміло, що в юридичній практиці законодавче визначення поняття відходів не використовується. Натомість, для розв'язання цієї проблеми у вітчизняній правовій системі сформувався правовий звичай, згідно з яким під відходами розуміють речовини, що утворюються у ході людської діяльності і які є малоцінними і непотрібними їх власнику. Малоцінність означає, що такі речовини не потрібні не тільки власнику, але й більшості населення, через що вони лежатимуть як покидьки, і їх більшість людей не захочуть підібрати. Не­потрібність власнику означає, що їх власник позбувся (викинув) або має намір позбутися, тобто для визначення правового режиму відходів за­стосовується суб'єктивний критерій.