239. Правовий режим об'єктів підвищеної небезпеки

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року об'єкт підвищеної небезпеки — об'єкт, на якому викорис­товуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспорту­ються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Від об'єкта підвищеної небезпеки (надалі - ОПН) слід відрізняти по­тенційно небезпечний об'єкт ( надалі - ПНО), який визначається За­коном як об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Управління у цій царині здійснюють згідно зі ст. З Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки»: Мінприроди, Держгірпромнагляд, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону ідентифікація ОПН здій­снюється суб'єктами господарської діяльності самостійно відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небез­пеки затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956.

Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки за­тверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956. Правовий режим ОПН не поширюється на:

— джерела іонізуючого випромінювання;

— гірничі підприємства, де концентрації небезпечних речовин зу­мовлені їх заляганням у надрах;

— небезпечні речовини, що перевозяться за межами підприємства (крім як через трубопроводи);

— гідротехнічні споруди.

Згідно з п. З Порядку суб'єкт господарської діяльності, який має у власності хоча б один ПНО чи планує його будівництво, зобов'язаний провести його ідентифікацію. Якщо підприємство складається з цехів (дільниць), розташованих окремо одна від одної, і кожна з них підпадає під визначення ПНО, то якщо відстань між ними не перевищує 500 м, вони вважаються одним ПНО, а як перевищує - окремими ПНО.

Під час проведення ідентифікації для кожного ПНО розраховується сумарна маса небезпечної речовини, а не реальна кількість небезпечних речовин. Сумарна маса небезпечної речовини - це максимальна кількість небезпечних речовин, яка може знаходитися в одній установці відповідно до технологічного регламенту, проектної та ін. документації. Інакше кажучи, на підприємстві може взагалі не бути жодної небезпечної речовини, але якщо технологічною документацією цього підприємства передбачається можливість використання небезпечних речовин у визначених обсягах, на нього може бути поширений правовий режим ОПН. Якщо сумарна маса не­безпечної речовини на ПНО перевищує чи дорівнює нормативу порогових мас, визначеному зазначеною вище урядовою постановою, перебіг іден­тифікації завершується, і ПНО присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки ОПН. Правовий режим ОПН передбачає можливість присвоєння 1 -го або 2-го класу підвищеної небезпеки. 2-й клас є менш небезпечним, бо нормативи для нього менші. Якщо ж ідентифікація показала, що нормативи порогових мас на ПНО не перевищені, то перебіг ідентифікації вважається завершеним і на ПНО не поширюється правовий режим ОПН.

Суб'єкт господарської діяльності складає повідомлення про результати ідентифікації ОПН за формою ОПН-1 і надсилає його у двотижневий термін відповідним територіальним органам Держгірпромнагляду, Державної екологічної інспекції Мінприроди, Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ, Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, а також відповідній місцевій державній адміністрації або виконавчому органу місцевої ради, які публі­кують ці відомості у 30-денний термін у місцевих друкованих виданнях.

Облік ОПН здійснюється Держгірпромнаглядом шляхом ведення дер­жавного реєстру ОПН. Включення ОПН до державного реєстру здійсню­ється Держгірпромнаглядом протягом ЗО робочих днів після отримання повідомлення про результати ідентифікації ОПН від суб'єкта господарю­вання. Протягом 10 робочих днів після реєстрації Держгірпромнагляд видає суб'єкту господарювання свідоцтво про державну реєстрацію ОПН. Елек­тронна версія державного реєстру ОПН публікується у мережі Інтернет.

Відповідно до ст. 10 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки» власник ОПН готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію без­пеки ОПН. Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956. Декларація безпеки складається на основі дослідження суб'єктом господарської діяльності ступеня небезпеки та оцінки рівня екологічного ри­зику виникнення аварій, що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів, відповідно до Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 4 грудня 2002 року № 637.

Після розробки декларація безпеки підлягає обов'язковій екологічній експертизі, яка проводиться відповідно до вимог Закону «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року і Закону «Про наукову та науково-техніч­ну експертизу» від 10 лютого 1995 року коштом власника ОПН. Після про­ведення екологічної експертизи декларація безпеки разом з позитивним експертним висновком подається відповідним територіальним органам Держгірпромнагляду, Державної екологічної інспекції Мінприроди, Дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ, Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, а також відповідній місцевій державній адміністрації чи виконав­чому органу місцевої ради. Місцеві державні адміністрації або виконавчі органи місцевих рад у 30-денний термін після отримання декларації без­пеки публікують у місцевих друкованих ЗМІ відомості про ОПН.

Державну реєстрацію декларацій безпеки здійснює Держгірпром-нагляд шляхом включення декларацій безпеки до державного реєстру ОПН протягом 30 робочих днів після її подання до територіального органу Держгірпромнагляду. Протягом 10 робочих днів після реєстрації, Держ-гірпромнагляд письмово повідомляє суб'єкта господарської діяльності про реєстраційний код (номер) декларації безпеки у державному реєстрі ОПН. Декларація безпеки переглядається суб'єктом господарської ді­яльності один раз на 5 років³.

Одночасно з розробкою декларації безпеки власники ОПН зобов'язані розробити і затвердити плани локалізації і ліквідації аварій для кожного ОПН. Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 17 червня 1999 року № 112. Ці плани погоджуються територіальним органом Держ­гірпромнагляду і підлягають перегляду кожні 5 років разом з декларацією безпеки. Протягом 10 днів після затвердження плану, орган Держгірпром­нагляду забезпечує публікацію для населення відомостей щодо поведінки у разі виникнення надзвичайної екологічної ситуації, відповідно до плану.

Відповідно доп. 14 частини 1 ст. 7 Закону «Про страхування» у редакції від4жовтня2001 року одним із видів обов'язкового екологічного страху­вання є страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на ОПН. Порядок і прави­ла проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характе­ру, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1788.