226. Цивільна відповідальність за ядерну шкоду

Цивільна відповідальність за ядерну шкоду регулюється Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, до якої наша країна приєдналася згідно з Законом України від 12 липня 1996 року, а також Законом України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня 2001 року.

Відповідно до ст. 1 Віденської конвенції ядерна шкода визначається як:

1) смерть, будь-яке тілесне ушкодження або будь-яка втрата майна чи інша шкода, завдана майну, що виникають чи є результатом радіо­активних властивостей чи комбінації радіоактивних властивостей з отруйними, вибуховими чи іншими небезпечними властивостями ядерного палива, чи радіоактивних продуктів, чи відходів на ядерній установці, чи ядерного матеріалу, що надходить з ядерної установ­ки, виробленого на ній чи спрямованого на ядерну установку;

2) будь-яка інша втрата чи шкода, що виникають таким чином або є результатом зазначеного, якщо це передбачено законом відповідної країни і у межах, що визначені таким законом;

3) якщо це передбачено законодавством відповідальної за установку держави, смерть, будь-яке тілесне ушкодження чи будь-яка втрата майна або будь-яка майнова шкода, що виникають чи є результатом іншого іонізуючого випромінювання від будь-якого іншого джерела випромінювання всередині ядерної установки.

Відповідно до ст. 72 Закону «Про використання ядерної енергії та радіа­ційну безпеку» від 8 лютого 1995 року відповідальність оператора за ядерну шкоду є цілковитою, тобто настає незалежно від наявності вини, за винятком грубої недбалості, навмисних дій потерпілого чи обставин непоборної сили - стихійного лиха, військових дій тощо. Оператором АЕС України, згідно з урядовою постановою від 8 червня 1998 року № 830, є Державне підпри­ємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». За шкоду, завдану під час транзиту ядерних матеріалів, відповідальність несе вантажовідправник або одержувач залежно від умов контракту. Якщо конт­рактом чітко не визначено момент переходу відповідальності, тоді вантажовідправник несе відповідальність до моменту передачі ядерного матеріалу одержувачу на кордоні кінцевої держави, до якої відправлено вантаж.

Згідно зі ст. 77 зазначеного Закону держава несе субсидіарну відповідальність за ядерну шкоду, якщо розміру страхування чи іншого фінансового забезпечення оператора недостатньо для її відшкодування. Після цього вона, відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», має пра­во регресу до оператора протягом 5 років. Оператор має право регресу, лише якщо це передбачено угодою або проти фізичної особи, яка діяла з наміром заподіяти шкоду.

Згідно зі ст. 76 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, за­вданої життю і здоров'ю особи, не обмежується терміном давності. Для відшкодування ядерної шкоди, завданої майну і довкіллю встановлюється термін позовної давності 10 років з дня заподіяння шкоди, але не більше 20 років з дня викрадення ядерного матеріалу (якщо шкода була завдана у зв'язку з викраденням чи залишенням без догляду ядерного матеріалу), або 3 роки від дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Справи про відшкодування ядерної шкоди внаслідок ядерного інциденту, що стався в Україні, розглядаються тільки українськими судами.

Згідно зі ст. 4 Закону «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації. Ядерна шкода може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди між оператором, по­терпілим і страховою компанією або за рішенням суду. Якщо питання про відшкодування ядерної шкоди розглядається судом, то для встановлення факту ядерного інциденту, факту заподіяння ядерної шкоди та причинного зв'язку між ними обов'язково проводиться судова експертиза.

Ст. 6 зазначеного вище Закону визначає загальну межу цивільної відповідальності оператора за ядерну шкоду: 150 мільйонів спеціальних прав запозичення (це приблизно 1 мільярд 150 мільйонів гривень), а для дослідницьких реакторів - 5 млн. СПЗ (приблизно 38 млн. гривень) за кожний ядерний інцидент. Межі цивільної відповідальності оператора перед потерпілими особами визначаються у таких розмірах:

— за заподіяння смерті - 34 тисячі гривень за кожного померлого;

— за шкоду здоров'ю - 85 тисяч гривень на кожного потерпілого;

— за шкоду майну - 85 тисяч гривень на кожного потерпілого.

Судові витрати підлягають відшкодуванню понад встановлені межі цивільної відповідальності оператора.

Ст. 7 Закону зобов'язує оператора мати фінансове забезпечення (обов'язкове страхування та ін.) у межах суми, що дорівнює 150 міль­йонам спеціальних прав запозичення (для дослідницьких реакторів - 5 млн. ). Згідно з п. 12 ст. 7 Закону України «Про страхування» у редакції від 4 жовтня 2001 року, страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду є обов'язковим. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 року № 953. Страхування має право здійснювати страхова компанія, що має відповідну ліцензію і є членом ядерного страхового пулу - об'єднання страхових компаній, які мають таку ліцензію. Порядок нарахування тарифів при обов'язковому страхуванні цивільної відпові­дальності за ядерну шкоду затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2003 року № 1307.