Модернізація інформаційної політики України

Важливими за потенціалом коригування глобалізаційних, регіональних та національних чинників впливу на євро інтеграційну політику України у сфері ЗМІК є такі положення європейської демократичної політичної думки (з їх авторською актуалізацією до нової політичної ситуації в Українській державі):

• чітке розуміння й урахування при формуванні й модернізації інформаційної політики причин, особливостей і руйнівних для суспільства наслідків оцінки України як перехідної держави (і це на 15-му році незалежності!), що на тлі гучних скандалів кримінального забарвлення безумовно відносимо до вирішальних елементів стабільно критичного ставлення західного співтовариства до насамперед політичного режиму нашої держави. При цьому вкрай важливою видається максимальна мобілізація зусиль держави і суспільства щодо неупередженого, об'єктивного інформування пересічних громадян про "стару Європу" та її політичну стратегію щодо України;

• фактичне замороження перехідного стану з усіма його деструктивними наслідками, зумовлене, безперечно, внутрішніми причинами, посилювалося внаслідок поетапного переходу Заходу від використання демократичних механізмів і форм реалізації дво- і багатосторонніх відносин до силового тиску на виші ешелони влади України. Тим часом, в окремих українських ЗМІ така зміна у політиці Заходу подавалася як "прояв ворожості" до України, а не спроба посприяти становленню реальної демократії;

• наукові уявлення про сучасну міжнародну систему дають підстави стверджувати про взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників кризи у відносинах України з державами та інтеграційними формуваннями Заходу з поступовою кристалізацією пріоритетності першого з них (внутрішнього) і зростання, за умов замороження окремих негативів інформаційної політики, впливу другого (зовнішнього) чинника. Причому деякі ЗМІ, особливо після так званого касетного скандалу 2000 р., торкаючись питання про зміну ставлення західних демократій до керівництва України, не вдавалися до аналізу внутрішніх причин провалів на міжнародній арені, наслідком чого було посилення міжнародної ізоляції вищих ешелонів влади;

у внутрішньому вимірі на різних рівнях державного керівництва і суспільства в Україні посилювалися неадекватні уявлення про причини стійкої наступальної позиції трансатлантичної спільноти щодо суті інформаційної стратегії офіційних властей. У низці українських ЗМІ Росія поступово почала подаватися як єдиний зовнішній партнер, реально заінтересований у налагодженні конструктивних відносин з Україною, а західним демократіям приписувалися "ворожі наміри" щодо Української держави;

фактичне топтання на місці в реалізації декларованої багатовекторності, де-факто, спричинило небезпечну одновекторність, що загрожувало втратою державного суверенітету. За такої ситуації окремі органи преси та інформації в Україні продовжували маніпулювання громадською думкою, переконуючи громадян у тому, що "Україна Заходові не потрібна";

ефективність євроатлантичної стратегії України у сфері ЗМІК значною мірою залежить від урахування і включення в систему політичних механізмів напрацювань демократичної політичної думки. Адже уявлення щодо цих питань тривалий час були спотворені. На практиці це проявилося в появі в українських ЗМІ так званого офіційного концепту, суть якого зводилася до того, що геополітична та геоекономічна значущість нашої держави начебто механічно нівелює загрози, що виходять від західного тиску. Йдеться про заперечення слушності претензій Заходу щодо якісних характеристик внутрішнього курсу влади в Україні до змін, що відбувалися протягом останніх двох років, та потужної критики ним здійснюваної в нашій державі дезінформації власного народу;

такий підхід створював негативне підґрунтя для ефективної інформаційної діяльності держави, яка штучно підмінювалася заходами ЗМІ та дипломатів по відновленню іміджу влади. Будь-які критичні оцінки дій української влади з боку засобів масової інформації на теренах євроатлантичної спільноти супроводжувалися голослівними запереченнями з боку офіційного Києва й відповідно "адаптувалися" підручними ЗМІ, щоб належним чином вплинути на громадську думку.

Слід брати до уваги, що західні експерти й державно-політичні діячі, визнаючи позитивний характер окремих змін в інформаційному просторі України, продовжують висловлювати занепокоєння проблематикою власності ЗМІ, розмитістю громадянського суспільства як "контролюючої структури", відсутністю суспільного телебачення тощо (27).