- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
Шлях до Європи лежить через інформацію. На Україну чекає інформаційний світ, але шлях до нього лежить через повномасштабне входження в європейський інформаційний простір на засадах рівності й партнерства. Завдання ЗМІ у цьому плані полягає в тому, щоб нести правдиву інформацію, а не виправдовувати помилки влади шляхом організації так званих іміджевих проектів і програм, призначених вибілювати окремих державних чиновників. Сьогодні наша держава, а не її окремі "острівки", може реально розраховувати на серйозну підтримку європейських структур у реалізації цього завдання.
Класична європейськість вимагає від України при розробці стратегії і програм інтегрування в європейський та світовий інформаційний простори дотримуватися низки базових критеріальних вимог, які розглядаємо в цілісному контексті всіх чинників, означених у заголовку цього підрозділу. Авторський концепт полягає в обов'язковості інформаційної передумови в загальній євро інтеграційній стратегії України. Адже складна ситуація у відносинах, що склалася за попередніх часів із реалізацією європейського вибору, змушує Україну докласти серйозних зусиль для подолання іміджевих диспропорцій, котрі набули ознак кризовості після касетного скандалу.
Проблема заміни спорадичної появи в європейському інформаційному просторі постійною присутністю має первинне значення. Тому критеріальний вимір евроінтеграційної стратегії у сфері інформації, по-перше, ставимо попереду інститутонального, а, по-друге, у досить широкому колі критеріїв інформаційної європейськості виокремлюємо найважливіший, яким безумовно є дотримання прав і свобод журналістів.
Разом із тим постійна участь України у європейському інформаційному просторі має базуватися на відомому постулаті 3. Бжезінського про те, що інформаційно-культурна складова є однією із базових засад могутності й авторитету держави. Цей авторитет не може бути створений штучно завдяки механічній присутності в європейському інформаційному просторі. Його в Європі неможливо забезпечити, коли в державі мають місце навіть мінімальні порушення елементарних прав і свобод громадян, у тому числі на правдиву інформацію. В інформаційному просторі глобалізованого світу вплив інформації набагато виший, порівняно з епохами закритих суспільств, коли від такого впливу можна було певним чином прикритися шляхом ізоляції. За умов глобалізації дієвість інформації залежить насамперед від рівня її відповідності реальній дійсності [27].
Українському керівництву слід ураховувати помилки попередників: саме через невідповідність багатьох інформаційних заходів офіційного ґатунку реальному станові речей у державі на європейському просторі поширювалася недовіра не тільки до офіційного Києва, а й до України як держави. Іміджеві заходи потребують змін, а для цього слід критично переосмислити помилки минулого.
Так, у розпал касетного і кольчужного скандалів Кабінет Міністрів України прийняв постанову за № 1609 (від 15 жовтня 2003 р.) "Про затвердження державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003—2006 роки". Якщо читати цю Програму "між рядками", то стає очевидним, що головною метою "прориву" на європейський та американський інформаційний простори ставилося "відмивання" заплямованого іміджу представників діючої влади, а не захист реальних національних інтересів, прав і свобод громадян України.
Кабінет Міністрів України зобов'язав міністерства та інші центральні органи виконавчої влади під час підготовки бюджетних запитів передбачити виділення коштів на виконання відповідних пунктів Програми в межах доведених до них граничних обсягів видатків загального фонду державного бюджету; щороку до 1 грудня інформувати Міністерство закордонних справ про стан виконання Програми для подання узагальненої інформації до 1 січня Кабінетові Міністрів України. Координацію та контроль за виконанням Програми було покладено на українську дипломатію, власне на Міністерство закордонних справ...
І це попри те, що основна ідея самої Програми була сформульована в рамках інформаційної політики. У Програмі з цього приводу наголошується: "Поверхове, фрагментарне уявлення про Україну у світі робить суперечливим сприйняття міжнародною спільнотою об'єктивних процесів, що відбуваються в нашій державі. Перебування України в результаті відкритості її інформаційного простору під впливом різновекторних, не завжди позитивних інформаційно-пропагандистських потоків зумовлює необхідність посилення цієї складової інформаційно-пропагандистської діяльності". Отже, організацію протидії не завжди позитивним інформаційно-пропагандистським потокам чомусь було доручено дипломатам.
Відтак, одразу впадає в око очевидне розходження між повноваженнями і функціональними обов'язками дипломатичного відомства і спрямуванням Програми. В ній фактично йдеться не про вихід на європейський інформаційний простір українських книговидавців, засобів масової інформації, Національної Академії наук, освітніх та культурних закладів, а про передачу інформаційної діяльності Міністерству закордонних справ. Зрозуміло, що в європейському інформаційному просторі така Програма була сприйнята як черговий бюрократичний захід [55; 86].
Такого роду кроки сприймалися як підтвердження маніпулятивного характеру інформаційної стратегії держави. Наступні події лише підтвердили, що інформація, коли вона не відповідає дійсності, за умов глобалізаційної відкритості може давати зворотні політичні наслідки. Тим часом у європейській спільноті сподівалися на іншу відповідь вищих ешелонів влади України на слушні закиди про порушення прав і свобод журналістів, зокрема, щодо запровадження жорсткої політичної цензури. Проблема свободи слова та її обмежень закамуфльованою цензурою стала головним об'єктом уваги з боку зовнішніх чинників впливу на інформаційну політику України і стан українських ЗМІ.