- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Інформаційна підтримка європейської інтеграції
Водночас нинішній українській владі, що діє в рамках конституційної реформи, необхідно здійснити реальні заходи щодо інформування населення про справжній потенціал союзництва з євро інтеграційними формуваннями. Адже й сьогодні в масовій свідомості українців (навіть на рівні вітчизняних експертів) переважає думка, що на українську політику із зовнішніх сил найсуттєвіше впливають і далі спроможні впливати Російська Федерація та Сполучені Штати Америки. У контексті безпеки згадується й НАТО, проте Європейський Союз здебільшого постає як чинник байдужого ставлення до ситуації в Україні.
Так, відповідаючи на запитання "які зарубіжні партнери України найбільшою мірою впливають на процес прийняття рішень в Україні?", провідні українські експерти традиційно ставлять європейські країни на третє місце після Росії і США:
^ Російська Федерація — 98,4%
^ Сполучені Штати Америки — 76,2%
^ Європейський Союз — 25,4%
Причини такої ситуації криються в тому, що в українському інформаційному просторі співробітництво з ЄС тривалий час розглядалося фактично як безперспективне. Коли у вересні 2004 р. Євросоюз та Україна заявили про завершення роботи над текстом Плану дій у рамках Європейської політики сусідства, переважна більшість проурядових ЗМІ коментувала цю подію як відступ Брюсселя від ідеї надання Україні чіткої часової перспективи початку переговорів про членство в ЄС.
Той факт, що тим самим було формалізовано рамки співпраці України і ЄС на найближчі три роки, а урядові України надано можливість реально продемонструвати свій намір впроваджувати європейські критерії, зокрема й у сфері інформаційного простору, провладними ЗМІ був відверто проігнорований. Навіть сьогодні, коли після тривалих (понад рік) дебатів сторони досягли певного компромісу, закріпленого в доповненнях, запропонованих Європейським парламентом після перемоги демократичних сил на президентських виборах, пересічний українець практично нічого не знає про зміст цих документів.
Ті ж експертні опитування дають підстави стверджувати, що більшість наших співвітчизників непоінформовані про перспективи співробітництва України з ЄС. Варто зауважити, що в останні місяці 2004 р. частиною українських ЗМІ цілеспрямовано насаджувався в суспільстві нігілізм (чи песимізм) щодо європейської перспективи України. Він, хоч як це парадоксально, був помітний навіть на рівні популярного в нашій державі телевізійного каналу "Євроньюс". Якщо згадати ще й про масштабний вплив російської інформаційної і медійної машини, то стає зрозумілим, що для подолання такого нігілізму потрібні неабиякі зусилля вітчизняних ЗМІ. У цьому плані організаційна роль державних управлінських структур може стати суттєвою.
Для реального поступу необхідно, щоб Плани дій між Україною і ЄС розроблялися й, відповідно, подавалися в ЗМІ, не в односторонньому форматі, тобто як вираження позиції лише ЄС, а як наслідок реалізації політики на партнерських засадах. Це особливо важливо в тому сенсі, що й за часів президентства Л. Кучми уряд України, відповідно до Стратегії інтеграції в Європейський Союз (11 червня 1998 р.) та Програми інтеграції України в Європейський Союз (14 вересня 2000 р.), самостійно розробляв щорічні Плани дій з проблематики реалізації базових документів про співробітництво. Інша річ, що в українських ЗМІ на той час ішлося про велетенські обсяги таких Планів, а їхня низька ефективність пояснювалася байдужістю керівництва європейських інтеграційних формувань до України.
Однак, не є правомірними й доволі поширені в європейських ЗМІ звинувачення на адресу української сторони, оскільки й плани Євросоюзу в рамках впровадження Спільної стратегії ЄС щодо України, прийнятої в Гельсінкі у грудні 1999 р., справді не вирізнялися належною ефективністю з погляду їх реалізації. Лише деякі з таких Планів дій (зокрема, прийняті в період Португальського та Шведського головування в ЄС) були частково реалізовані, інші ж практично розчинилися в бюрократичній рутині в самій Європейській Комісії.
Політичний діалог гальмувався не тільки поетапною ізольованістю офіційного Києва після розголосу записів М. Мельниченка, а й відсутністю в офіційного Брюсселя чіткої позиції на підтримку євро інтеграційних амбіцій України [56; 64; 70; 122; 129].
У прогностичному вимірі серйозні перспективи європеїзації інформаційної політики України пов'язані насамперед з консолідацією всіх гілок влади на відповідних засадах. Важливим елементом поступу на цьому шляху могла б стати також розробка спільних інформаційних програм, які уможливили б адекватне сприйняття України в європейській спільноті, а таких структур, як НАТО, ЄС, ОБСЄ, Рада Європи, ПАРЄ, — у суспільній свідомості українського народу.