- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Фінансова схема медіа-бізнесу
З'ясувати ситуацію на медіа-ринку в Україні допоможе аналіз анонімного опитування працівників ЗМІ, проведене інтернет-виданням "Телекритика". У листопаді 2002 р. було розіслано 450 анкет у різні за типом, місцезнаходженням та формою власності ЗМІ й отримано 149 заповнених. Це достатньо хороший рівень повернення заповнених анкет при поштових опитуваннях. Серед тих, хто не відповів, було більше представників комерційних, ніж державних ЗМІ.
Аналіз результатів опитування показав, що мас-медіа в Україні є особливим бізнесом, рідко й мало пов'язаним із отриманням прибутку.
Першим кроком створення мас-медійного бізнесу для паперових та інтернет-видань є реєстрація, а для електронних мас-медіа (телебачення й радіо) — ліцензування. Якщо реєстрація з погляду державного контролю — простіший процес, ніж ліцензування, то це лише тому, що такі видання можна контролювати на рівні інфраструктури або їхніх власників. Ліцензування ж — це взагалі прямий і безпосередній інструмент контролю з боку держави за самим фактом створення й подальшого функціонування електронних мас-медіа, оскільки ліцензію можна не отримати або в будь-який час позбутися її.
Більшість українських мас-медіа все ще залежать від інфраструктури свого виробництва й розповсюдження (видавництв, поштової доставки, каналів зв'язку, частоти, регіональних мереж поширення телесигналу, радіотрансляцій і т.д.). Ця інфраструктура є контрольованою державою як з погляду безпосереднього доступу мас-медіа до неї, так і на рівні цін на інфраструктурні послуги. За оцінками деяких фахівців, витрати на оплату інфраструктури становлять більшу частину витрат на виробництво мас-медійних продуктів.
Здобути інформацію про те, які саме компанії чи особи вкладають кошти в український медіа-бізнес, набагато важче, ніж отримати перелік ЗМІ з закордонними інвестиціями. Український закон сьогодні захищає таємницю їхніх імен, проте медіа-експерти вважають, що деякі українські телеканали можна назвати острівними, оскільки інвестиції надходять з островів, офшорних зон. В Україні про схеми з використанням офшорних зон говорять не перший рік. Дехто вважає, що з їхньою допомогою відбувається відмивання брудних коштів, інші кажуть, що лише так українському бізнесу вдається якось виживати.
Розглядаючи питання, наскільки українські засоби масової інформації є українськими, експерти зазначають, що присутність західного капіталу в українських медіа номінальна. Цей фактор покликаний захищати ЗМІ від тиску з боку контролюючих органів.
Законом не передбачено інститут власника та опублікування структури інвестицій. Залучення капіталу з офшорів виходить не із соціальної доцільності чи економічної ефективності медіа-бізнесу, а з точки зору безпеки у відносинах з державою.
Таблиця 4.2. Розподіл українських ЗМІ за типом власності у 2005 р. (за даними опитування Телекритики")
Тип власності |
Кількість |
% |
Державна |
49 |
32,9 |
Приватна (один власник) |
27 |
18,1 |
Приватна (акціонерна форма власності) |
51 |
34,2 |
Власність трудового колективу |
3 |
2,0 |
Власність партії, громадської організації |
10 |
6.7 |
Інше |
9 |
6,0 |
Як заробляють мас-медіа в Україні? На ринку комерційної та політичної реклами, де політичне замовлення власника і його оточення є головним джерелом доходу для видання. Тобто мас-медіа заробляють не та тому, що інформують, а на тому, що рекламують. 1 якщо ви одержуєте з українських ЗМІ інформацію, це значить, що там є вигідна комусь реклама.
Переважна частина українських ЗМІ є малорентабельними чи взагалі збитковими, а тому вони розподілені між впливовими фінансово-політичними колами. Це зумовлено високими цінами на папір, які постійно зростають. Тонна офсетного паперу на початку 2001 р. коштувала 800—900 доларів, газетного — 650—700 доларів (у травні 2000 р. — 500—520 доларів). Такі ціни на папір роблять видання більшості друкованих ЗМІ нерентабельним. На відміну від Росії, в Україні податком на додану вартість обкладаються папір, друкування газет і журналів (поліграфічні послуги) є ввізне мито на поліграфічне обладнання та імпортний папір. Навіть добровільні пожертви і гранти обкладаються податком на прибуток у розмірі 30%.
За даними опитування "Телекритики", серед доходів усіх ЗМІ реклама посіла перше місце, державний бюджет — друге, тираж — третє, а фінансування як інструмент політичного впливу - четверте (табл. 4.3). Отже, якщо ми змінимо законо
Таблиця 4.3. Джерела доходів українських ЗМІ у 2005 р.
Джерела доходів |
Кількість ЗМІ |
% |
За рахунок реклами |
73 |
49,0 |
Від продажу тиражу |
42 |
28,2 |
Утримується як інструмент політичного впливу |
35 |
23,5 |
За рахунок спонсорської допомоги |
28 |
18,8 |
3 державного бюджету |
46 |
30,9 |
3 міського бюджету |
14 |
9,4 |
3 бюджету підприємства, фірми |
19 |
12,8 |
Інше |
13 |
8,7 |
давство у напрямі обмеження можливостей для фінансування ЗМІ як інструментів політичного впливу, то медіа від цього тільки виграють, бо статті їхніх доходів переважно формуються уже з інших джерел.
93% представників державних ЗМІ визначили державний бюджет як основний спосіб їхньою фінансування. 14% доходів державні ЗМІ уже отримують від реклами, ще 14% мають спонсорську допомогу. Роздержавлення разом з обмеженням політичного фінансування (22%) приведе до легалізації та розширення цих статей доходів. Але жоден із представників державних ЗМІ не назвав продаж тиражу як спосіб заробітку. Хоча це також значне джерело збільшення доходів ЗМІ ще до їхнього роздержавлення. Причому законодавство вже можна змінити так, щоб воно стимулювало державні ЗМІ через продаж тиражу, однак сьогодні це майже нереально. Оптимістичною є картина щодо недержавних ЗМІ, 66% представників яких назвали рекламу основним способом заробітку, а 42% — продаж тиражу.
Дані табл. 4.4 не просто окреслюють фінансову ситуацію окремих медіа, а характеризують неприйнятність нинішнього стану медіа-ринку. Тільки 29% респондентів упевнено відповіли, що їхні ЗМІ є прибутковими. І причиною є вже не загальна економічна ситуація в країні, як донедавна. Це наслідок недосконалого медіа-законодавства, яке не стимулює розвиток медіа-ринку, а лише забезпечує функціонування медіа у системі адміністративного впливу.
Таблиця 4.4. Прибутковість українських ЗМІ у 2005 р.
Прибутковість |
Кількість ЗМІ |
% |
Прибуткові |
43 |
28,9 |
Неприбуткові |
71 |
47,7 |
Важко визначити |
35 |
23,5 |
Власник мас-медійного видання в Україні дуже відрізняється від власника на Заході. Український власник не є мас-медійним бізнесменом — він не заробляє на мас-медійному ринку, а субсидує видання і постійно підтримує ситуацію збитковості, використовуючи видання для своєї реклами.